Літературознавець В. М. Акимов називав розповіді М. Зощенко «справжньої енциклопедією обиватель-Київщини, довідником по захворюваннях почуттів: завис-ти, боягузтва, страху, егоїзму, користолюбству».
Суворо карає в своїх розповідях ці пороки М. Зо-щенко. Доброю допомогою письменникові в цій справі яв-ляется гумор. Показуючи, на перший погляд, тільки лише короткі комічні замальовки, Зощенко на са-мом справі зображує глибокі вади сучасного йому життя. Письменник зізнавався, що читацький сміх, викликаний сюжетами оповідань, його засмучує, тому що за словесним, формальним, на погляд Зо-щенко, гумором ховалася трагічна сутність со-радянської дійсності. З гіркотою сатирик гово-рил про те, що «сумна сторона життя стає комічної і викликає сміх замість сліз, жаху і відрази.
Тільки-но з'явившись у пресі, розповідь М. Зощенко «Аристократка» мав величезний успіх у читачів. Його відрізняє вдало передана інтонація побутової міщанської мови, вміння побачити й описати думки і вчинки героїв, деталі їх зовнішності, поведінки.
Театр для обох героїв, за твердженням литерату-роведа В. М. Акімова, «як темний ліс». Григорій Іванович іде в театр тільки тому, що в осередку йому видали квиток. Місце герою дісталося незавидне. Він не приховує, що спектакль не викликає у нього ні-чого, крім нудьги. Аристократку же в театрі, види-мо, особливо приваблює буфет, бо саме туди вона направляється з початком антракту.
В оповіданні в іронічному світлі постає не тільки сама «аристократка», а й водопровідник Григорій Іванович, від чиєї особи і ведеться розповідь. Григорій Іванович - тип самовдоволений. Потрапивши в театр, він цікавиться, чи діє там водопровід, бажаючи тим самим підкреслити власну значи-мість. Йому незвичні і чужі нормальні в усі-загальному розумінні манери спілкування з жінкою. «Приму її під руку і волочуся, що щука», - говорить він.
«Сміх часто буває великим посередником у справі відмінності істини від брехні», - писав великий критик В. Г. Бєлінський. Саме цього прагнув навчити свого читача Зощенко. І. С. Тургенєв утвер-чекав, що «точно і сильно відтворити істину, реальність життя - найвищий щастя для літератора». Грунтуючись на цих словах, можна сказати, що М. Зощенко, дійсно, счастли-вий письменник.
Знайшов помилку? Виділи і натисни ctrl + Enter