Аутогенне тренування (АТ) як самостійний метод психотерапії запропонований Шульце в 1932 р АТ поєднує в собі кілька методик, зокрема метод візуалізації.
АТ включає в себе серію вправ, за допомогою яких людина свідомо управляє функціями організму. Оволодіти цією методикою можна під керівництвом лікаря [8].
М'язове розслаблення, що досягається при АТ, впливає на функції центральної і периферичної нервової системи, стимулює резервні можливості кори мозку, підвищує рівень довільної регуляції різних систем організму [8].
Під час релаксації дещо знижується артеріальний тиск, сповільнюється частота серцевих скорочень, дихання стає рідкісним і поверхневим, зменшується периферична вазодилатація [7] - так званий «релаксаційний відповідь» [8].
Досягаються за допомогою АТ саморегуляція емоційно-вегетативних функцій, оптимізація стану спокою і активності, підвищення можливостей реалізації психофізіологічних резервів організму дозволяють використовувати цей метод в клінічній практиці для посилення поведінкової терапії, зокрема дітей з СДУГ [8].
Гіперактивні діти часто бувають напружені, внутрішньо замкнуті, тому в програму корекції обов'язково включаються релаксаційні вправи. Це допомагає їм розслабитися, знижує психологічний дискомфорт в незнайомих ситуаціях, допомагає успішніше справлятися з різними завданнями [8].
Досвід показав, що використання аутогенного тренування при СДУГ сприяє зниженню рухової расторможенности, емоційної збудливості, покращує координацію в просторі, руховий контроль, підсилює концентрацію уваги [8].
В даний час існує ряд модифікацій аутогенним тренування по Шульце. Як приклад наведемо дві методики - модель релаксационного тренінгу для дітей 4-9 років і психом'язового тренування для дітей 8-12 років, запропоновану лікарем-психотерапевтом А.В. Алексєєвим [37].
Модель релаксационного тренінгу - перероблена спеціально для дітей модель АТ, яка використовується для дорослих. Її можна застосовувати як в дошкільних та шкільних загальноосвітніх установах, так і вдома [7].
Якщо навчити дітей розслабляти м'язи, це допоможе їм зняти загальну напругу.
Релаксаційний тренінг можна проводити під час індивідуальної та групової психологічної роботи, в спортзалах або в звичайному класі. Як тільки діти навчаться розслаблятися, вони зможуть це робити і самостійно (без вчителя), що підвищить в цілому їх самоконтроль. Успішне оволодіння техніками релаксації (як і будь-який успіх) може підвищити і їх самооцінку [8].
Для навчання дітей розслабленню різних груп м'язів не обов'язково, щоб вони знали, де і як розташовані ці м'язи. Необхідно використовувати дитячу фантазію: включати в інструкції певні образи так, щоб, відтворюючи їх, діти автоматично включали в роботу певні м'язи. Використання фантазійних образів допомагає також залучити й утримати інтерес дітей [8].
Треба відзначити, що хоча діти згодні навчитися розслаблятися, вони не хочуть тренуватися в цьому під наглядом вчителів. На щастя, деякі групи м'язів можна тренувати досить непомітно. Діти можуть виконувати вправи в класі і розслаблятися, не привертаючи уваги оточуючих.
З усіх психотерапевтичних методик аутогенне тренування найбільш доступна в оволодінні і може застосовуватися самостійно. Вона не має протипоказань у дітей з синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю.
Гіпноз і самогіпноз
Гіпноз показаний при ряді нервово-психічних захворювань, в тому числі синдром дефіциту уваги з гіперактивністю [33].
У літературі наводиться багато даних про ускладнення під час естрадних сеансів гіпнозу, зокрема в 1981 р Клёйнхауз і Беран описали випадок дівчинки-підлітка яка відчула себе «недобре» після сеансу масового естрадного гіпнозу. Будинки її мову запал в горло, і вона почала задихатися. У лікарні, куди вона була госпіталізована, вона впала в стан ступору, не відповідала на питання, чи не розрізняла предмети, людей. Спостерігалася затримка сечі. Клінічні та лабораторні обстеження не виявили відхилень. Викликаний естрадний гіпнотизер не зміг надати дієвої допомоги. У такому стані вона перебувала протягом тижня [33].
Була зроблена спроба ввести її в гіпнотичний стан психіатром, добре володіє гіпнозом. Її стан після цього покращився, і вона повернулася до занять в школі. Однак через три місяці у неї був рецидив [8] хвороби. Знадобилося 6 місяців щотижневих сеансів, щоб повернути її до нормального стану. Слід сказати, що раніше, до естрадного сеансу гіпнозу у дівчинки ніяких порушень не спостерігалося [33].
При проведенні сеансів гіпнозу в умовах клініки професійними гіпнотерапевта таких випадків не спостерігалося [33].
Всі фактори ризику ускладнень гіпнозу можна розділити на три групи: фактори ризику з боку хворого, з боку гіпнотерапевта, з боку навколишнього середовища [33].
Щоб уникнути ускладнень з боку хворого, потрібно перед гіпнотерапією проводити ретельний відбір хворих для проведення лікування, з'ясовувати анамнестичні дані, перенесені захворювання, а також психічний стан хворого на момент лікування і отримати його згоду на проведення сеансу гіпнозу. Фактори ризику з боку гіпнотерапевта включають недолік знань, тренування, здібностей, досвіду, також можуть впливати і особистісні особливості (алкогольна, лікарська залежність, різні уподобання) [7].
Обстановка, де проводиться гіпноз, повинна забезпечувати фізичний комфорт і емоційну підтримку хворого [7].
Ускладнень при сеансі можна уникнути, якщо гипнотерапевт уникатиме всіх вищеназваних чинників ризику [7].
Більшість психотерапевтів вважає, що всі види гіпнозу - це не що інше, як самогіпноз. Доведено, що самогіпноз благотворно впливає на будь-яку людину [7].
Використання методу керованої уяви для досягнення стану самогіпнозу можуть використовувати батьки дитини під керівництвом лікаря-гіпнотерапевта. Прекрасним керівництвом за цією методикою є книга Брайана М. Алма і Пітера Т. Ламбру «Самогипноз» [7].
Ми описали безліч методик, які можуть використовуватися при корекції синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю. Як правило, у цих дітей зустрічаються різноманітні порушення, тому в кожному випадку необхідно використовувати цілий комплекс психотерапевтичних і педагогічних прийомів, а при вираженій формі захворювання і медикаментозні засоби.
Необхідно підкреслити, що поліпшення в поведінці дитини проявиться далеко не відразу, проте при постійних заняттях і дотриманні рекомендацій зусилля батьків, вчителів будуть винагороджені.