Б. Кругом стояла нічим не порушується тиша і темрява. Земля була на дотик ще теплою, як недавно протоплена піч, денний жар в повітрі ще не згас, що не розсмоктався в темряві. Незважаючи на повне безвітря, час від часу сумно шелестіло зелене поки колосся, немов скаржилися комусь на нещадне, спекотне літо, в яке вони вродили, проклюнулися із землі і виросли, та невідомо, чи зуміють вони в такий спопеляючої спеці налити зерна, заради яких люди переносять такі муки.
В. Троянди - найпрекрасніші з квітів - були відомі багато тисячоліть тому. У Стародавній Індії кожен, хто підносив царю троянду, міг просити все, що захоче. У Китаї п'ять тисяч років тому імператор наказав знищити половину розаріїв, щоб звільнити хоч трохи землі для посівів зерна. Цариця Єгипту Клеопатра, приймаючи Марка Антонія, веліла покрити всю підлогу залу, де мав проходити бенкет в його честь, килимом з трояндових пелюсток товщиною в півметра. У Греції троянда вважалася символом краси. Особливою любов'ю користувався цю квітку у римлян. Воїни, вирушаючи на війну, знімали шоломи й надягали вінки з троянд, вважаючи, що вони надійніше захистять їх і вселять в душі мужність і відвагу. Деякі патриції, вирушаючи на прогулянку на галерах, засипали пелюстками троянд водну гладь. Одного разу таким чином була покрита поверхня величезного озера.
(За С. Черкасової)
Г. Тексти складаються з літер, однак для розуміння текстів одних букв недостатньо. Щоб букви і слова не зливалися в суцільну пляму, текст потрібно розділити на слова і частини, для чого використовуються поля, інтервали між словами і рядками, а також відступи, заголовні букви і інші засоби.
Ланцюжки слів в рядках поділяються на окремі слова за допомогою пробілів. Не будь їх, нам при читанні довелося б весь час спотикатися в пошуках кордонів між словами. У такому тексті ми відчували б себе, як в густому, темному лісі, де дерева стоять стіною і де немає ні доріг, ні стежок, і впевнено йти по ньому може тільки людина, яка добре знає цей ліс.
(За «Енциклопедичному словнику юного філолога»)
складнопідрядні речення
з однорідним підпорядкуванням
I. 1) Він йшов по своєму місту, в якому виріс і який йому довірили охороняти. (Е. Хруцький) 2) В руці намертво був затиснутий наган з останнім патроном, і він хотів зараз тільки, щоб німці швидше зустрілися і щоб він встиг звалити ще одного. (Б. Васильєв) 3) І лише тоді він свідомості своєму обірватися дозволив, коли гукнув до них і коли зрозумів, що навпроти нього йдуть свої. (Б. Васильєв) 4) Вона віддано і щиросердно дивилася своїми чудовими очима, даючи зрозуміти, що готова чим завгодно допомогти йому і що на неї він може цілком покластися. (А. Адамов) 5) Це був самий недобрий час ночі, коли холод і темрява зловісно змикаються над землею і не віриться, що настане світанок. (М. Семенова) 6) А ось, дихання затамувавши, я чую стогін плакучих верб, що ствол свій понахиляли і гілки в воду упустили. (О. Константинова) 7) Спускалися вони мовчки, бо стежка була дуже вузькою і йти по ній треба було обережно. (В. Пєлєвін) 8) Вершина виявилася невеликою плоскою майданчиком, де росло кілька дрібних кущів глоду і стирчав сталевий жердину маяка. (В. Пєлєвін) 9) Коли стало світати і закричали перші півні, у дворі з'явилася велика смугаста кішка. (М. Семенова) 10) Це незвичне стан був настільки болісно, що серце зупинилося і він прокинувся. (Стругацькі) 11) Коли ми вийшли з автобуса, йшов неприємний косий дощ і було холодно. (В. Пєлєвін) 12) Тільки-но я встиг зробити кілька кроків, як берег піді мною провалився і я опинився по пояс у крижаній воді. (І. Трофімкін) 13) На сьомий день припав на море такий страшний туман, що ніс пароплава упирався ніби в білу стіну і ледь було видно, як колишеться в імлі притихле море. (В. Короленко) 14) Я слухаю, як сніжний ком зростає і вічність б'є на кам'яних годиннику. (О. Мандельштам) 15) У тому місці, де ліс непомітно ставав парком і починався передмістя, стояв старовинний особняк. 16) Народу біля станції було багато, і відчувалося, що сьогодні недільний день і гряде відкриття дачного сезону.
II. Коли, наприклад, ми вважаємо, що російську мову гарний, коли ми називаємо його багатим, великим, то наше право на це грунтується не на тому, ніби російська давальний величніше і красивіше, ніж відповідні форми інших мов, або мов в російській мові більше слів , ніж в інших мовах, а тільки на те, що форми і слова російської мови - це форми і слова великого народу, корифеїв російської літератури, творців нашої дивовижної по її духовної сили і красі культури. Саме тому і стає такою привабливою силою і таким потужним виховним джерелом правильна мова для російських людей.
складнопідрядні речення
з кількома підрядними з союзами
і союзними словами, що стоять поруч
(З книги ^ А. Гессена «Набережна Мийки, 12»)
(З книги ^ М. Басін «В садах Ліцею»)
Якщо вам доводиться нелегко, якщо печаль опанувала вашим серцем, вирушайте туди, де біля річки, на пагорбі, стоїть храм Покрова на Нерлі. Вдивіться в благородні пропорції білого храму, що відбивається понад восьми століть в водах, і ви побачите, як природно вписано будова в навколишній пейзаж.
Помиляється той, хто, побачивши храм один раз, вважає, що знає його. Цю поему з каменю треба перечитувати багато разів, щоб зрозуміти, в чому краса цього незвичайного споруди.
Важко сказати, коли краще милуватися ним. Навесні, коли Клязьма і Нерль розливаються, вбираючи в себе струмки, що біжать з лісів, озер, і вода затоплює луки. У темних, що нагадують густо настояний чай хвилях відображаються берези, верби і схожі на богатирів-велетнів дуби, що старше беріз і, напевно, пам'ятають, як володимирську землю топтали татарські коні і як стояли тут вози кочівників. На світанку, коли над лісами грають сонячні промені і від сплесків світлотіні древні стіни немов коливаються, світліючи вряди-годи. Покров треба бачити і під час дощу, коли величезна хмара немов зупиняється, щоб помилуватися храмом.
Храм в тому вигляді, як ми його знаємо, - лірична поема, звернена до внутрішнього світу людини. (175 слів)
У природі все прекрасно: і пливуть по небу хмари, і берізка, шепочуть з травою, і сувора північна ялина, і лишайник, який дереться вгору по схилу кам'янистого схилу. Але що може по принади і чарівності зрівнятися з водою? Тривожні вітром хвилі, що відображають зелене і блакитне, - живе життя. Так думав я, коли плив на простому дерев'яному вітрильнику по рябоват просторах Онезького озера. Воно вабило прозорістю і глибиною.
Я згадав, що в старовину воду вважали цілющою, очисної силою. Коли при ворожінні дівчата виглядали в воду перед дзеркалом, сподіваючись побачити там судженого, то це був звичай просити майбутнє у води.
Озеро змінювало фарби. Спочатку, коли ледь спалахнув світанок, вода була холодна і непривітною. Потім колір озера став олов'яним. Коли ж промені сонця заграли на вітрилі, вода повіяла свіжістю, завагалася, ніби в танці, стала теплою, привабливою.
Я плив у світ російської казки - в стародавні Кижи. Ті, хто не бував там, думають, що Кижи - острівець, який загубився серед водних просторів. Однак знаючі люди розповідають, що на озері майже дві тисячі островів. (166 слів)
Затопивши в землянці грубку, Поля зварила чай і, як тільки стемніло, лягла спати. Перші півгодини було якось тривожно і незатишно. Все здавалося, що хтось крадеться до землянки. Ось-ось відчиняться двері - і увійдуть чужі люди. Потім піднімала голову, прислухалась. Виявляється, це похрустивают сіно під її тілом. Зрештою Поля переконала себе, що тайга безлюдна в зимовий час і ніщо їй не загрожує. Вся тривога від збудження й підозріливості, і нічого всякими дурницями голову забивати. Вона заснула міцно, проспав без сновидінь всю ніч безперервно.
На світанку Поля, вставши на лижі, пішла далі. Йшла, як вчора, легко, надмірно не поспішала, але і не баріться даремно на зупинках. Посидить де-небудь на валежнике, похрустіте сухарями - і знову в дорогу.
Тайга лежала, закутана в снігу, притихла, задумлива. День видався світліше вчорашнього. Кілька разів визирало сонечко, і тоді верхівки дерев зі своїми білими пухнастими шапками ставали золотистими і світилися, як запалені свічки. Видніше ставали і Затеси на стовбурах, за якими Поля стежила в обидва ока, щоб не збитися з шляху. (167 слів)
У вісімнадцять років неможливо бути осілим, і одного разу ти раптом відчуєш непереборне бажання доторкнутися до незвіданих, невідомим.
Як прекрасно в вечірній час піднятися по тремтіти корабельному трапу на святково освітлену палубу і приєднатися до галасливому натовпі пасажирів, які прощаються з землею і йдуть в море, в якусь нову, дивовижну, ні з чим не зрівняне життя.
Коли пароплав загудів трубним голосом і палуба стала здригатися від роботи схованих в трюмі машин, закипіла у бортів темна, з нафтовими помаранчевими плямами, зі світловими відблисками вода, раптом здригнувся і, повільно розвертаючись, став відходити берег з темною юрбою проводжаючих на причалі. Попливли, туманності, портові вогні, тікаючи все далі і далі в глиб материка, жовтіючи там, далеко, а веселі зірки стали наближатися, інші, здавалося, висіли прямо на реях, і їх можна було, як метелика, зняти рукою.
І раптом повіяло свободою, солоної прохолодою, і Чорне море глянуло прямо в очі.
Я ходив по нижній палубі серед співаючих, кричущих, що танцюють пасажирів, гордих і сумних, нерухомо сидять і покотом хропуть прямо на палубі. Я був один з них в цю ніч, невідомої піщинкою, отправлявшейся в далеке і незвідане плавання. (180 слів)
(За Б. Ямпільському)
На третій день підйом по сніжній рівнині став більш помітним і з'явилося більше тріщин, які уповільнювали рух. Доводилося йти обережно, промацуючи сніг, щоб не провалитися через тонкий шар його, приховує тріщини.
На півночі хмари розходилися, розганяються вітром, і між їхніми сірими клаптями то показувалися, то зникали гори, які тягнулися довгим ланцюгом по всьому горизонту. На їх білосніжному тлі чорніли скласти відроги. Заходять, сонце котилося над самим гребенем хребта, тьмяно світячи крізь пелену хмар і фарбуючи їх в червоний колір. Снігова рівнина на передньому плані покрилася плямами і смугами, відбитими від неба, синюватого і рожевого кольору. Загальна картина сніговий пустелі і таємничого хребта, який вперше постав перед очима мандрівників, була разюча.
Підйом на цей хребет тривав протягом трьох днів внаслідок сильних тріщин льоду. Крижаний потік, тобто льодовик, який спускався по долині південного схилу хребта, мав до кілометра в ширину і з обох сторін облямований крутими темними схилами, покритими снігом. (148 слів)
Помітивши зліва від поля вогник, якого раніше не бачила, Варка зупинилася. Вогник то зникав, то знову спалахував, і вона спочатку подумала, що хтось йде лугом. Лише коли він спалахнув високим полум'ям, вона зрозуміла, що розпалювали багаття. Варка вибралася з борозни і згорнула вліво. Вона йшла, не оминаючи глибоких низин, тримаючись на світло багаття. Стариці заплутаними петлями зорали луг, вода в них трималася недовго, лише після повені, а решту часу стояли сухими, інші лише з в'язкою Мокрецов, навколо якої нестримно вирували трави. Варка ще здалеку визначала їх по жаб'ячої квакання. Низини були заповнені сріблястим при місячному світлі туманом. Варка входила в нього, як у воду, спочатку по пояс, а потім і зовсім з головою. Твердь землі раптово тікала, майже провалюючись під ногами, тіло охоплював яружний холодок, і Варка з призупинити диханням продиралася крізь бризкаючі росою зарості, поспішаючи скоріше вибратися на відкрите місце. Вибравшись, озирнулася, дивуючись, як вона пройшла через цей распадок, такий моторошний під сивий гладдю туману. (156 слів)
Пунктуація в безсполучниковій
складному реченні
Кома в безсполучникового складному реченні
I. 1) Було тихо, тільки плескіт хвиль доносився з-за високого борту. 2) Я раптом відчув прилив сил, зір загострилося, далекі скелі ніби насувалися на мене, я розрізнив всі подробиці їх крутих схилів. 3) Все та ж застигла тиша оточувала мене, чи не відчувалося ні найменшого коливання повітря. 4) Гори були невисокі, їх оголені вершини піднімалися метрів на триста. 5) Хвилі з семикілометрової висоти не були помітні, блискуча поверхня води здавалася опуклою. 6) З тріском завалилася зрубана ялинка, за нею повалилася інша. 7) Сонці не показувалося чотири дні, ураганний вітер перемішував солону водяний пил з потоками проливного дощу. (І. Єфремов)
II. 1) Ось і я виходжу з дому зустрітися з іншою долею, цілий світ, чудний і знайомий, приєднатися готовий зі мною. (Н. Гумільов) 2) За Доном, зворушений жовтизною, Горюнов ліс, блякло відсвічував тополя, дуб кидав рідкісні узорчато-різьблені листя, лише вільха крикливо зеленіла, радувала живучістю своєї. (М. Шолохов) 3) Сонце давно село, захід рожево догорав, фарби з кожною хвилиною блякнули, світло-сіре вечірнє небо було прошито тонкими зірками, на сході вже досить густо, на заході рідше. (А. Іванов) 4) Вже світало, невщухаючий вітер встиг розмісти хмари з крижаного неба, залишилося лише сіре охвістя легких хмар, їх зносило, як мокрих граків, на схід. (А. Іванов) 5) Спустився на степ досвітній спокій, багряне сонце за хмарами меркне. (А. Софронов) 6) Кров прилила до її обличчя, щоки стали червоними, очі, збільшені скельцями окулярів, блиснули. (В. Катаєв) 7) Деякі з проходили повз віталися, інші дивилися байдуже. 8) Висока, готова для косовиці трава по обидва боки путівця ледь помітно ворушилась, дихала, її коливало парним дощовим повітрям, що піднімалися знизу. (Ю. Трифонов) 9) Вода в круглому водоймі рябіла, на ній піднімалися невеликі хвилі.
^ Крапка з комою в безсполучниковому складному реченні
I. 1) Раптом вся фізіономія вовка змінилася; він здригнувся, побачивши ще, ймовірно, ніколи не бачені їм людські очі, спрямовані на нього. (Л. Толстой) 2) Всі стінки трюму були усіяні комарами; збившись в табуни, сухорляві, смугасті, вони перечікували тут, поки стихне вітер. (Е. Шим) 3) Калина росла під кручею; її зубчасті листя, трохи окрапленние жовтизною, відверталися від вітру і показували пухнасту виворіт, немов покриту шерстю. (Е. Шим) 4) Маленький місяць, що піднімався над горами, встиг перетворитися на круглу місяць і знову схуднути; жовтий лист почав падати в тайзі, перші заморозки вранці припікали траву, а Палан [табунник] переганяв отару з пасовища на пасовище, і все вівці у нього були цілі і здорові. (Е. Шим) 5) Пишатися славою своїх предків не тільки можна, а й потрібно; не поважати оної є ганебна малодушність. (О. Пушкін) 6) Коні зупинилися біля річки, біля заміських садів і городів; вдалині привільно розкинулися луки та синів ліс. (В. Пікуль) 7) Об одинадцятій годині вечора вітальня і кабінет стали швидко наповнюватися; дзвінки слідували майже безперервно. (А. Алданов) 8) Так ми йшли години півтори, поки ліс не порідшав; з'явилися ялиці і кедри, мох майже зник, але підйом не закінчувався, а, навпаки, став ще крутіше. (І. Єфремов) 9) Жовтий колір піску іноді змінювався червонуватим або сірим; різнокольорові переливи сонячної гри часом бігли по схилах піщаних горбів. (І. Єфремов) 10) Ось по вікнах заструмувала вода, потоки її били по літаку; легка піна туману поступилася місцем каламутній, сірої водяній пелені. (І. Єфремов) 11) Стало видно майже так; лижня далеко було видно попереду. (В. Шукшин) 12) Я дуже любив фільми про льотчиків; з одним з таких фільмів і було пов'язане сильне переживання мого дитинства. (В. Пєлєвін) 13) З розколини в каменях бив джерельце; його цівка походила на ниточку; вона тремтіла в повітрі і розсипалася краплями, ледь торкнувшись гранітної плити. (Е. Шим)
II. Кімната велика, низька, в три вікна; стіни вимазані білою фарбою; меблів немає. Перед будинком гола рівнина; поступово знижуючись, йде вона в далечінь; сіре, одноколірні небо висить над нею як полог.