Мій тато вступив сюди 25,03,16 з нервовим зривом і депресією. Протягом двох тижнів проведених там батькові завідуюча відділенням №1 Тетяна Михайлівна навіть не могла чітко назвати діагноз. Щось на зразок параноя, то психоз. Батькові ставало все гірше і гірше. і під час вступу не маючи явно виражених тривог і бачень, придбав їх тут в лікарні. Став боятися. Через 3-4 дні після надходження повели купатися. він впав на виступ в душовій. Отримав травму. Його швиденько на кушетку і ще вологого, ледь одягненого і прикритого простирадлом вивезли на вулицю в машину скорой- повезли зашивати голову в іншу лікарню. Тут він і підхопив застуду. Наклали 7 швів, при цьому навіть не вистрегая навколо волосся - а навіщо. і так заживе. І ось вже його вивозять на побачення в колясці інвалідному. пізніше під руки виводили на побачення або в туалет. Далі через пару днів я прошу персонал допомогти йому все ж купуватися або зробити вологе обтирання (у батька проблеми з урологіі- запах за стільки днів-можете самі уявити собі) Уверялі- "Добре, добре" але ніхто нічого не робив. При цьому речі прали, його переодягали кожен день в чістое- але тіло вже відверто смерділо як у бомжа. Санітарія на вищому рівні і при цьому кожен день розумні обличчя на медперсонал і обхід хворих. ЦЕ ЩО НЕ ВИДНО. я була готова сама помить- але не можна. а самим в падло. Готова була заплатити за дану послугу. Від грошей чесно все відмовлялися і знову - "ДОБРЕ, добре" його все ж купували через 8 днів ось тільки холодною водою. Батько покірливий і спокійний. Води не спустили. Результат не змусив себе чекати. Через ще 2-3 дні застуда. Соплі, кашель, мокрота. Сиплий голос. а потім новий діагноз пневмонія, ось це підлікували. славно так оздоровили. ОДНЕ ЛІКУЄМО, інше калічимо. Сказати, що при цьому йому хоч краще за профілем стало (не пишу за діагнозом, тому що повторюся діазноз довгі два тижні взагалі озвучити не могла ТМ) Навпаки суцільна тривога, навіть страх відвертий. що проти нього змову. і здавалося що навколо - трупи. Може звичайно наслідки тієї травми в душі. Призначень було багато-і крапельниці по 2 шт в день і укол від тиску і 4-5 таблеток від діабету, від тиску, антибіотик через шраму на голові, антидепресант і ще щось. по кілька разів на день-мені здавалося, що обідати вже не треба - таке кол-во препаратів. Через 18 днів рівень цукру у батька піднявся з 18 до 28, а потім і до 33,1 при нормі 5,5-6. Він впав в діабетичну кому. Тоді лікарка заметушилася і "навіть не спала всю ніч" думаю, не спроста а за себе запереживали, що залікувала в нуль людини. з ранку 9-го дня засіли з начмедом на консиліум і прийняли рішення. що не можуть тут далі його "лікувати" і перевели в першу міську з діабетичною комою. З'ясувалося що крім страхів, травми додаткової голови, пневмонії. батько заробив ще і пролежні. І ось його в маренні. але хоч в свідомості його перевезли в нормальну лікарню на нормальне лікування до нормальних лікарям фахівцям. в такій специфічній лікарні бути майже три тижні і тільки погіршити свій стан здоров'я по всіх фронтах. КАПЕЦ. ЖОДНОГО РАЗУ до нього не приходить психотерапевт, коли з'явилася тривога і страх. Вас проклинає, і ВАШИХ ДІТЕЙ, Лекарь