- Так і так, службу виконав, добув вам кота Баюна.
Цар здивувався і каже:
- А ну, кіт Баюн, покажи велику пристрасть.
Тут кіт свої кігті точить, на царя їх ладнає, хоче у нього білі груди роздирати, з живого серце виймати. Цар злякався:
- Андрій-стрілець, уймі, будь ласка, кота Баюна!
Андрій кота вгамував і в клітку замкнув, а сам пішов додому, до Марії-царівни. Живе-поживає, тішиться з молодою дружиною. А царя ще більше морозить зазноба серцева. Знову закликав він радника:
Царський радник йде прямо в шинок, знайшов там шинкарську Теребенев в рваному кафтанішке і просить його виручити, на думку навести. Кабацкая Теребенев стаканчик вина випив, вуса витер.
- Іди, - каже, - до царя і скажи: нехай пошле Андрія-стрільця туди - не знаю куди, принести те - не знаю що. Цього завдання Андрій на віки віків не виконає і назад не повернеться.
Радник побіг до царя і все йому доповів. Цар посилає за Андрієм.
- Співслужив ти мені дві служби, співслужив третю: сходи туди - не знаю куди, принеси те - не знаю що. Співслужили - винагороджу по-царськи, а не те мій меч - твоя голова з плечей.
Прийшов Андрій додому, сів на лавку і заплакав. Марія-царівна його питає:
- Що, милий, невеселий? Або ще негаразди яка?
- Ех, - каже, - через твою красу всі напасті несу! Велів мені цар йти туди - не знаю куди, принести те - не знаю що.
- Ось це служба так служба! Ну нічого, лягай спати, ранок вечора мудріший.
Марія-царівна дочекалася ночі, розгорнула чарівну книгу, читала, читала, кинула книгу і за голову схопилася: про цареву загадку в книзі нічого не сказано. Марія-царівна вийшла на ганок, витягла хустинку і махнула. Налетіли птаство, набігли всякі звірі.
Марія-царівна їх запитує:
- Звірі лісові, птиці піднебесні, - ви, звірі, усюди нишпорити, ви, птиці, усюди літаєте, - не чули ль, як дійти туди - не знаю куди, принести те - не знаю що?
Звірі і птиці відповіли:
- Ні, Марія-царівна, ми про щось не чули.
Марія-царівна махнула хусточкою - звірі й птахи зникли, як не бували. Махнула в інший раз - з'явилися перед нею два велетня:
- Що завгодно? Що треба?
- Слуги мої вірні, віднесіть мене на середину Океан-моря.
Підхопили велетні Марію-царівну, віднесли на Океан-море і стали на середині, на самій безодні, - самі стоять, як стовпи, а її на руках тримають. Марія-царівна махнула хустинкою і припливли до неї все гади і риби морські.
- Ви, гади і риби морські, ви всюди плаваєте, на всіх островах буваєте, не чули ль, як дійти туди - не знаю куди, принести те - не знаю що?
- Ні, Марія-царівна, ми про щось не чули.
Зажурився Марія-царівна і веліла віднести себе додому. Велетні підхопили її, принесли на Андрєєв двір, поставили біля ганку.
Вранці рано Марія-царівна зібрала Андрія в дорогу і дала йому клубок ниток і вишиту ширінку.
- Кинь клубок перед собою - куди він покотиться, туди і ти йди. Так дивись, куди б не прийшов, будеш вмиватися, чужий ширінкою НЕ витирав, а втиратися моєї.
Андрій попрощався з Марією-царівною, вклонився на чотири сторони і пішов за заставу. Кинув клубок перед собою, клубок покотився - котиться та котиться, Андрій йде за ним слідом.
Скоро казка мовиться, не скоро діло робиться. Багато царств і земель пройшов Андрій. Клубок котиться, нитка від нього тягнеться. Став клубок маленький, з курячу головочку; ось вже до чого став маленький, не видно і на дорозі. Дійшов Андрій до лісу, бачить - стоїть хатинка на курячих ніжках.
- Хатинка, хатинка, повернись до мене передом, до лісу задом!
Хатинка повернулася, Андрій увійшов і бачить - на лавці сидить сива стара, пряде кужіль.
- Фу, фу, російського духу чути не чувано, разі не бачено, а нині російський дух сам прийшов! Ось засмажити тебе в печі та з'їм і на кісточках покатаюся.
Андрій відповідає старій:
Що ти, стара баба-яга, станеш є дорожнього людини! Дорожній людина Костуватому і чорний, ти наперед баньку витопити, мене вимий, випарити, тоді і їж.
Баба-яга затопити лазню. Андрій випарувався, вимився, дістав Женин ширінку і став нею втиратися.
- Звідки у тебе ширінька? Її моя дочка вишивала.
- Твоя дочка мені дружина, мені і ширінку дала.
- Ах, зять коханий, чому ж мені тебе пригощати?
Тут баба-яга зібрала вечерю, наставила всяких страв, вин і медів. Андрій не чваниться - сів за стіл, давай уплітати. Баба-яга села поруч. Він їсть, вона випитує: як він на Марії-царівни одружився та живуть вони добре? Андрій все розповів: як одружився і як цар послав його туди - не знаю куди, добути то - не знаю що.
- От би ти допомогла мені, бабуся!
- Ах, зять, адже про це диво дивне навіть я не чула. Знає про це одна стара жаба, живе вона в болоті триста років ... Ну нічого, лягай спати, ранок вечора мудріший.
Андрій ліг спати, а баба-яга взяла два Голик, полетіла на болото і стала кликати:
- Бабуся, жаба-скакушка, чи жива?
- Вийди до мене з болота.
Стара жаба вийшла з болота, баба-яга її питає:
- Чи знаєш, де то - не знаю що?
- Покажи, зроби милість. Зятю моєму дана служба: піти туди - не знаю куди, взяти то - не знаю що.
- Я б його проводила, та боляче стара, мені туди не дострибати. Донесе твій зять мене в парному молоці до вогненної річки, тоді скажу.
Баба-яга взяла жабу-скакушку, полетіла додому, надоїла молока в горщик, посадила туди жабу і вранці рано розбудила Андрія.
Андрій одягнувся, узяв горщик, сів на коня баби-яги. Довго чи коротко, кінь домчав його до вогненної річки. Через неї ні звір не перескочить, ні птах не перелетить.
Андрій зліз з коня, жаба йому каже:
- Вийми мене, добрий молодець, з горщика, треба нам через річку переправитися.
Андрій вийняв жабу з горщика і пустив додолу.
- Ну, добрий молодець, тепер сідай мені на спину.
- Що ти, бабуся, чи й не маленька, чай, я тебе задавлю.
- Не бійся, що не задавиш. Сідай та тримайся міцніше.
Андрій сів на жабу-скакушку. Почала вона дутися.
Сердилася, сердилася - зробилася немов копиця, сіна.
- Міцно чи тримаєшся?
Знову жаба сердилася, сердилася - зробилася ще більше, немов стіг сіна.
- Міцно чи тримаєшся?
Знову вона ображалася, сердилася - стала вище темного лісу, та як стрибне - і перестрибнула через вогняну річку, перенесла Андрія на той берег і стала знову маленькою.
- Іди, добрий молодець, по цій стежці, побачиш терем - НЕ терем, хату - НЕ хату, сарай - НЕ сарай, заходь туди і ставай за піччю. Там знайдеш то - не знаю що.
Андрій пішов стежкою, бачить: стара хата - НЕ хата, тином обнесена, без вікон, без ганку. Він туди увійшов і сховався за піччю.
Ось трохи згодом застукало, загриміло по лісі, і входить в хату мужичок з нігтик, борода з лікоть, та як крикне:
- Гей, сват Наум, їсти хочу!
Тільки крикнув, звідки не візьмись, з'являється стіл накритий, на ньому бочонок пива та бик печений, в боці ніж точений. Мужичок з нігтик, борода з лікоть, сів біля бика, вийняв ніж точений, почав м'ясо порезивать, в часник поманівать, покушівать та хвалив.
Обробив бика до останньої кісточки, випив цілий бочонок пива.
- Гей, сват Наум, прибери недоїдки!
І раптом стіл пропав, як і не бувало, - ні кісток, ні діжки ... Андрій дочекався, коли піде мужичок з нігтик, вийшов з-за грубки, набрався сміливості і покликав: