У двадцяти милях на захід від Таксона «Вечірній експрес» зупинився біля водокачки набрати води. Крім води, паровоз цього знаменитого експреса захопив і ще дещо, не настільки для нього корисне.
У той час як кочегар відчіплював шланг, Боб Тидбол, «Акула» Додсон і індіанець-метис з племені криків, на прізвисько Джон Великий Пес, влізли на паровоз і показали машиністові три круглі отвори своїх кишенькових артилерійських знарядь. Це справило на машиніста таке сильне враження, що він миттєво скинув обидві руки вгору, як це роблять при вигуку: «Та що ви! Не може бути! »По короткій команді Акули Додсона, який був начальником атакуючого загону, машиніст зійшов на рейки і відчепив паровоз і тендер. Після цього Джон Великий Пес, забравшись на купу вугілля, жартома направив на машиніста і кочегара два револьвери і запропонував їм відвести паровоз на п'ятдесят ярдів від складу і чекати подальших розпоряджень.
Акула Додсон і Боб Тидбол не стали пропускати крізь гуркіт таку бідну золотом породу, як пасссажіри, а попрямували прямо до багатих розсипах поштового вагона. Провідника вони застали зненацька - він був в повній впевненості, що «Вечірній експрес» не набирає нічого шкідливіше і небезпечніше чистої води. Поки Боб Тидбол вибивав це згубний оману з його голови ручкою шестизарядного кольта, Акула Додсон, не гаючи часу, закладав динамітний патрон під сейф поштового вагона.
Сейф вибухнув, давши тридцять тисяч доларів чистого прибутку золотом і кредитками. Пасажири то там, то тут висовувалися з вікон подивитися, де це гримить грім. Старший кондуктор смикнув за мотузку від дзвоника, але вона, мляво повиснувши, не зробила жодного опору. Акула Додсон і Боб Тидбол, покидавши видобуток в міцний брезентовий мішок, зістрибнули на землю і, спотикаючись на високих підборах, побігли до паровоза.
Машиніст, похмуро, але розсудливо підкоряючись їх команді, погнав паровоз геть від нерухомого складу. Але ще до цього провідник поштового вагона, прокинувшись від гіпнозу, вискочив на насип з вінчестером в руках і взяв активну участь в грі. Джон Великий Пес, який сидів на тендері з вугіллям, зробив невірний хід, підставивши себе під постріл, і провідник прихлопнул його козирним тузом. Лицар великої дороги скотився додолу з кулею між лопаток, і таким чином частка видобутку кожного з його партнерів збільшилася на одну шосту.
За дві милі від водокачки машиністу наказали зупинитися. Бандити зухвало помахали йому на прощання ручкою і, скотившись вниз по крутому схилу, зникли в густих заростях, що оточували шлях. Через п'ять хвилин, з тріском проломили крізь кущі чаппараля, вони опинилися на галявині, де до нижніх гілок дерев були прив'язані троє коней. Одна з них чекала Джона Велика Собака, якого вже не судилося їздити на ній ні вдень, ні вночі. Знявши з цього коня сідло і вуздечку, бандити відпустили її на волю. На інших двох вони сіли самі, зваливши мішок на луку сідла, і поскакали швидко, але озираючись на всі боки, спочатку через ліс, потім по дикому, безлюдному ущелині. Тут кінь Боба Тидбол посковзнулася на моховитому валуні і зламала передню ногу. Бандити тут же пристрелили її і сіли радитися. Проробивши такий довгий і звивистий шлях, вони поки були в безпеці - час ще терпіло. Багато миль і годин відділяло з від найшвидшої погоні. Кінь Акули Додсона, тягнучи вуздечку по землі і поводячи боками, вдячно щипала траву на березі струмка. Боб Тидбол розв'язав мішок і, сміючись, як дитина, вигріб з нього акуратно заклеєні пачки новеньких кредиток і єдиний мішечок з золотом.
- Слухай-но, старий розбійник, - весело звернувся він до Додсону, - але ж ти мав рацію, справа-то вигоріло. Ну і голова в тебе, прямо міністр фінансів. Кому завгодно в Арізоні можеш дати сто очок вперед.
- Як же нам бути з конем, Боб? Засиджуватися тут не можна. Вони ще до світанку кинуться за нами в погоню.
- Ну, твій Болівар витримає поки що і двох, - відповів життєрадісний Боб. - Заберемо першу ж кінь, яка нам трапиться. Чорт забирай, хороший улов, а? Тут тридцять тисяч, якщо вірити тому, що на папірцях надруковано, - по п'ятнадцяти тисяч на брата.
- Я думав буде більше, - сказав Акула Додсон, злегка підштовхуючи пачки з грошима носком чобота. І він окинув задумливим поглядом мокрі боки свого замореного коня.
- Старий Болівар майже видихався, - сказав він з розстановкою. - Шкода, що твій гнідий поламав ногу.
- Ще б пак не шкода, - простодушно відповів Боб, - але ж з цим нічого не поробиш. Болівар у тебе двожильний - він нас довезе, куди треба, а там ми змінимо коней. Але ж, прах забирай, смішно, що ти зі Сходу, чужинець тут, а ми на Заході, у себе вдома, і все-таки в підметки тобі не гідні. З якого ти штату?
- З штату Нью-Йорк, - відповів Акула Додсон, сідаючи на валун і пожевивая гілочку. - Я народився на фермі в окрузі Олстер. Сімнадцяти років я втік з дому. І на Захід-то я потрапив випадково. Йшов я по дорозі з вузликом в руках, хотів потрапити в Нью-Йорк. Думав, потраплю туди і почну гроші загрібати. Мені завжди здавалося, що я для цього і народився. Дійшов я до перехрестя і не знаю, куди мені йти. З півгодини я роздумував, як мені бути, потім повернув ліворуч. До вечора я нагнав циркачів-ковбоїв і з ними рушив на Захід. Я часто думаю, що було б зі мною, якби я вибрав іншу дорогу.
- По-моєму, було б те ж саме, - філософськи відповів Боб Тидбол. Справа не в дорозі, яку ми вибираємо; то, що всередині нас, змушує нас вибирати дорогу.
Акула Додсон підвівся і прихилився до дерева.
- Дуже мені шкода, що твій гнідий поламав ногу, Боб, - повторив він з почуттям.
- І мені теж, - погодився Боб, - хороша була конячка. Ну, да Болівар нас вивезе. Мабуть, нам пора і рухатися, Акула. Зараз я все це покладу назад, і в путь; риба шукає де глибше, а людина де краще.
Боб Тидбол уклав видобуток в мішок і міцно зав'язав його мотузкою. Піднявши очі, він побачив дуло сорокап'ятикаліберного кольта, з якого цілився в нього безтрепетної рукою Акула Додсон.
- Кинь ти ці жарти, - посміхаючись, сказав Боб. - Пора рухатися.
- Сиди, як сидиш! - сказав Акула. - Ти звідси не рушиш Боб. Мені дуже неприємно це говорити, але місце є тільки для одного. Болівар видихався, і двох йому не знести.
- Ми з тобою були товаришами цілих три роки, Акула Додсон, - спокійно відповів Боб. - Не один раз ми разом з тобою ризикували життям. Я завжди був з тобою чесний, думав, що ти людина. Чув я про тебе дещо недобре, ніби ти вбив двох ні за цапову душу, та не повірив. Якщо ти пожартував, Акула, прибери кольт і біжимо швидше. А якщо хочеш стріляти стріляй, чорна душа, стріляй, тарантул!
Особа Акули Додсона висловило глибоку печаль.
- Ти не повіриш, Боб, - зітхнув він, - як мені шкода, що твій гнідий поламав ногу.
І його обличчя враз змінився - на воновиражало холодну лють і невблаганна жадність. Душа цього чоловіка визирнула на мить, як визирає часом лихе обличчя з вікна поважного дому.
Справді, Бобу не судилося рушити з місця. Пролунав постріл віроломного друга, і обуреним луною відповіли їм у кам'яні стіни ущелини. А мимовільний спільник лиходія - Болівар - швидко забрав геть останнього з зграї, що пограбувала «Вечірній експрес», - коню не довелося нести подвійний тягар.
Але коли Акула Додсон скакав по лісі, дерева перед ним немов застлало туманом, револьвер у правій руці став зігнутою ручкою дубового крісла, оббивка сідла була якась дивна, і, відкривши очі, він побачив, що ноги його впираються не в стремена, а в письмовий стіл мореного дуба.
Так ось я і кажу, що Додсон, глава маклерської контори Додсон і Деккер, Уолл-стріт, розплющив очі. Поруч з кріслом стояв довірений клерк Пібоді, не наважуючись заговорити. Під вікном глухо гуркотіли колеса, снодійні гудів електричний вентилятор.
- Кхм! Пібоді, - кліпаючи, сказав Додсон. - Я, здається, заснув. Бачив цікавий сон. В чому справа, Пібоді?
- Містер Уїльямс від «Тресі і Вільямс» чекає вас, сер. Він прийшов розрахуватися за Ікс, Ігрек, Зет. Він попався з ними, сер, якщо пригадаєте.
- Да пам'ятаю. А яка на них розцінка сьогодні?
- Один восімдес'ят, сер.
- Ну ось і розрахуйтеся з ним за цією ціною.
- Вибачте, сер, - сказав Пібоді, хвилюючись, - я говорив з Вільямсом. Він ваш старий друг, містер Додсон, а ви ж скупили всі Ікс, Ігрек, Зет. Мені здається, ви могли б, тобто. Може бути, ви не пам'ятаєте, що він продав їх вам по дев'яносто вісім. Якщо він буде розраховуватися по теперішній ціні, він повинен буде позбутися всього капіталу і продати свій будинок.
Особа Додсон миттєво змінився - на ньому виражало холодну лють і невблаганна жадність. Душа цього чоловіка визирнула на мить, як визирає часом лихе обличчя з вікна поважного дому.
- Нехай платить один вісімдесят п'ять, - сказав Додсон. - Болівар не знести двох.