Звичайний день, але на душі сумно,
Мене зрадив, иль продав кращий друг,
Не знаю я, що відбувається в цьому світі,
Бути може, просто люди дивні живуть.
Не чекав від людини я такого,
Я йому вірив, думав - справжній друг,
А він так підло вчинив і не помітив,
У його душі лише демони живуть.
Як можна просто брудом поливаючи,
Без підстав матом крити, і не червоніти,
І на питання «навіщо?», З насмішкою відповідаючи,
Чи не пояснивши ні слова, просто-напросто грубити.
Зради такого в житті не забуду,
Та й не можна таке забути,
Друзів я шаную, вони не всі такі,
Що можуть в спину ніж встромити, принизити, образити.
Можливо це і не люди навіть,
Тваринами таких, даж не назвати,
Вони принизили себе настільки сильно,
Що в житті статус не відновити.
Я людина, я особистість і не ображаюся,
Так, був один зрадник, серед моїх друзів,
Нехай він живе, на століття його прощаю,
Бути може вийде з нього коли-нить людина.
Я побажати йому хочу любові і щастя,
І думаю інших, він так само підло не зрадить,
Нехай знає, сам в житті своєї він головне нещастя,
І перш ніж звинувачувати, необхідно самому вирішити,
Хто винен, і в чому иль в кого проблема,
І не кидатися на людей, а в світі з ними жити.
Поки він не зрозуміє все це, не усвідомлює,
Що в мить один він втратив,
Не жити йому в любові, та й не бути щасливим,
Чи вирішить нехай сам, він вільний громадянин.