Жив-був на світі дурень.
Довгий час він жив розкошуючи; але потроху стали доходити до нього чутки, що він усюди має славу за безмозкого пошлеца.
Зніяковів дурень і почав сумувати про те, як би припинити ті неприємні чутки?
Раптова думка осяяла нарешті його темний умишко ... І він, нітрохи не зволікаючи, привів її у виконання.
Зустрівся йому на вулиці знайомий - і взявся хвалити відомого живописця ...
- Та що ви! - вигукнув дурень. - Художник цей давно здано в архів ... Ви цього не знаєте? Я від вас цього не очікував ... Ви - відсталий людина.
Знайомий злякався - і одразу погодився з дурнем.
- Яку прекрасну книжку я прочитав сьогодні! - говорив йому інший знайомий.
- Та що ви! - вигукнув дурень. - Як вам не соромно? Нікуди ця книга не потрібна вона все на неї давно махнули рукою. Ви цього не знаєте? Ви - відсталий людина.
І цей знайомий злякався - і погодитися з дурнем.
- Що за чудова людина мій друг N. N. - говорив дурневі третій знайомий. - Ось істинно благородне істота!
- Та що ви! - вигукнув дурень. - N. N. - явний негідник! Рідню всю пограбував. Хто ж цього не знає? Ви - відсталий людина!
Третій знайомий теж злякався - і погодитися з дурнем, відступився від одного.
І кого б, що б не хвалили при дурні - у нього на все була одна відповідь.
Хіба іноді додасть з докором:
- Злюка! Желчевики! - починали тлумачити про дурні його знайомі. - Але яка голова!
- І яка мова! - додавали інші. - О, так він талант!
Скінчилося тим, що видавець однієї газети запропонував дурню завідувати у нього критичним відділом.
І дурень став критикувати все і всіх, анітрохи не змінюючи ні манери своєї, ні своїх вигуків.
Та й як їм бути, бідним юнакам? Хоч і не слід, взагалі кажучи, благоговіти ... але тут, мабуть, чи не возблагоговей - в відсталі люди потрапляєш!
Житье дурням між боягузами.