било в очах, важко було помітити маленьку господиню кімнати. На ній
був халатик, перероблений з толстовки Ернеста Павловича і облямований
загадковим хутром.
Остап одразу зрозумів, як поводитися в світському суспільстві. Він закрив гла-
за і зробив крок назад.
- Прекрасний хутро! - вигукнув він.
- Жартуєте! - сказала Еллочка ніжно. - Це мексиканський тушкан.
- Бути цього не може. Вас обманули. Вам дали набагато кращий хутро. це
шанхайські барси *. Ну так! Барси! Я дізнаюся їх по відтінку. Бачите, як хутро
грає на сонці. Смарагд! Смарагд!
Еллочка сама фарбувала мексиканського тушкана зеленої аквареллю і тому
похвала ранкового відвідувача була їй особливо приємна.
Не даючи господині отямитись, великий комбінатор вивалив все, що сли-
шал коли-небудь про хутро. Після цього заговорили про шовк, і Остап обіцяв
подарувати чарівній господині кількасот шовкових коконів, приве-
зенних йому головою ЦВК Узбекистану.
- Ви хлопчина що треба, - зауважила Еллочка в результаті перших хвилин
знайомства.
- Вас, звичайно, здивує ранній візит незнайомого чоловіка.
- Хо Хо.
- Але я до вас по одному делікатному справі.
- Жартуєте.
- Ви вчора були на аукціоні і справили на мене надзвичайне впе-
чатленіе.
- Хаміте!
- Даруйте! Грубіянити такий чарівній жінці нелюдяно.
- Жах!
Бесіда тривала далі в такому ж, що дає в деяких випадках чу-
Десна плоди, напрямку. Але компліменти Остапа раз від разу ставали
все водянисті і коротше. Він зауважив, що другого стільця в кімнаті не би-
ло. Довелося намацувати слід зниклого стільця. Перемежовуючи свої расспро-
си барвистою східній лестощами, Остап дізнався про події минулого вечора
в Еллочкіной життя.
"Нова справа, - подумав він, - стільці розповзаються, як таргани".
- Мила дівчина, - несподівано сказав Остап, - продайте мені цей стілець.
Він мені дуже подобається. Тільки ви з вашим жіночим чуттям могли вибрати
таку художню річ. Продайте, дівчинка, я вам дам сім рублів.
- Хаміте, хлопчина, - лукаво сказала Еллочка.
- Хо-хо, - втовкмачував Остап.
"З нею потрібно діяти на обмін", - вирішив він.
- Ви знаєте, зараз в Європі і в кращих будинках Філадельфії відновили
старовинну моду - розливати чай через ситечко. Надзвичайно ефектно і
дуже елегантно.
Еллочка насторожилася.
- У мене якраз знайомий дипломат приїхав з Відня і привіз в пода-
рок. Забавна річ.
- Повинно бути, відомо, - зацікавилася Еллочка.
- Ого! Хо Хо! Давайте обміняємося. Ви мені стілець, а я вам ситечко. Хоті-
ті?
Глава XXV. Авессалом Володимирович Ізнуренков
Для концесіонерів почалася жнивну пора. Остап стверджував, що
стільці треба кувати, поки вони гарячі. Іполит Матвійович був амністіро-
ван, хоча час від часу Остап допитував його:
- І якого біса я з вами зв'язався? Навіщо ви мені, власне кажучи?
Поїхали б собі додому, в загс. Там вас небіжчики чекають, новонароджені. Чи не
мучте немовлят. Поїдьте.
Але в душі великий комбінатор прив'язався до здичавілому ватажку.
"Без нього не так смішно жити", - думав Остап. І він смішливо поглядав
на Вороб'янінова, у якого на голові вже проріс срібний газончик.
У плані робіт ініціативи Іполита Матвійовича було відведено порядне
місце. Як тільки тихий колишній студент Іванопуло йшов, Бендер вдалблі-
вал компаньйонові найкоротші шляхи до відшукання скарбів.
Діяти сміливо. Нікого не розпитувати. Побільше цинізму. людям
це подобається. Через третіх осіб нічого не робити. дурнів більше
немає. Ніхто для вас не стане тягати діаманти з чужої кишені. але і
без криміналу. Кодекс ми повинні шанувати *.
І тим не менше розшуки йшли без особливого блиску. заважали Кримінальний
кодекс і величезна кількість буржуазних забобонів, збережених у
мешканців столиці. Вони, наприклад, терпіти не могли нічних візитів через
кватирку. Доводилося працювати тільки легально.
У кімнаті студента Іванопуло в день відвідин Остапом Еллочки Щукіної
з'явилася меблі. Це був стілець, обмінений на чайне ситечко, - третій
за рахунком трофей експедиції. Давно вже минув той час, коли полювання за
діамантами викликала в компаньйонах потужні емоції, коли вони рвали
стільці кігтями і гризли їх пружини.
- Навіть якщо в стільцях нічого немає, - говорив Остап, - вважайте, що ми
заробили десять тисяч по крайней мере. Кожен розкритий стілець додає
нам шанси. Що з того, що в дамочкіном стільці нічого немає? Через це
не треба його ламати. Нехай Іванопуло помебліруется. Нам же приємніше.
У той же день концесіонери випурхнули з рожевого будиночка і розійшлися
в різні боки. Іполита Матвійовича був доручений Мекаючий незнайомець з
Садово-Спаській, дано 25 рублів на витрати, велено в пивні не заходить
і без стільця не повертатися. На себе великий комбінатор узяв Еллочкіного
чоловіка.
Іполит Матвійович перетнув місто на автобусі №6. Трясучись на шкіряній
лавочці і злітаючи під самий лаковий стеля карети, він думав про те,
як дізнатися прізвище бекаючих громадянина, в якому разі до нього виття-