Багато людей і осо-бенно батьки, бабусі, дідусі малень-ких дітей, дуже стривожені: звідки в наш час беруться такі напасті, як аденоїди? Але навіть середньовічні лікарі вже знали про цю недугу! Просто в старі часи люди вміли справлятися з аденоідітом простими натуральними засобами, тому забо-Леваном і не вважалося таким підступним, як зараз.
На всіх мовах можна почути такі зневажливі простона-рідні висловлювання: «Що ти глотку дереш?», «Ненаситна глотка», «лу-женая глотка» або «взяти за горло» ... Начебто, говорити так не дуже-то пристойно. А тим часом «глотка» - це звичайне слово, медичний термін, який використовують лікарі. Щоб розібратися в тому, як допомогти собі і близьким при хворобах глотки, давайте спочатку трохи познайомимося з її анатомічною будовою.
Отже, глотка розташована між порожниною рота і стравоходом. Це початок травної «трубки» і одночасним-менно- частина дихальної трахеї. Вона з'єднує порожнину носа з гортанню.
Таким чином, глотка нагадує воронку, розширену зверху і не-скільки звужену знизу. Починається вона на рівні VI шийного хребця і, звужуючись, переходить у стравохід. Довжина її у дорослої людини в середньому со-ставлять 12-14 см. В нашому організмі вона виконує кілька різних фун-кцій та в залежності від них ділиться на 3 відділи: носоглотку, ротоглотку і гортаноглотка. А біля входів до відділів глотки стоять на сторожі «воїни погром-нічной застави» - мигдалини. Їх у нас кілька: трубні (у отворів слухо-вих-євстахієвих-труб), мовні (на тильній поверхні язика), піднебінні (між піднебінними дужками) і глоткові (в зводі глотки).
Схожі на зернятка мигдалю обра-тання (піднебінні мигдалини) називають гландами, а розростання глоткових мигдалин - аденоидами.
Напевно, ви вже здогадалися, чому захищають глотку «воїни прикордонної застави». Звичайно, від інфекцій. «Сто хвороб входить через рот», - кажуть китайські лікарі. Дійсно. рот-вхідні ворота для багатьох захв-ваний дихальних органів і їжі-ньо тракту. Не дарма у багатьох народів прийнято іноді торкатися до своїх амулетам саме губами. Люди вірять, що при цьому боги не допустять проникнення всередину злих духів і проженуть їх. А від інфекцій нас защи-щает ще й такий грізний воїн, як імунітет. Усюди на шляху з зовнішнього світу у внутрішнє середовище організму він розставив свої пікети, погранзаста-ви. Тому мигдалини є і біля входу в євстахієві (слухові) труби, щоб інфекція не потрапила в барабанні перетинки, і біля кореня язика, і у в зводі глотки ...
Для чого ще потрібні «прикордонні пікети» в горлі - скупчення лімфоід-ної тканини, звані мигдалинами? Крім виконання захисно-бар'єрної функції, вони є фабрикою з вироблення лімфоцитів. Мигдалини виробляють і спеціальний білок інтерферон, від якого залежить наш противірусний імунітет.
Отже, головна біологічна роль мигдаликів - знешкодження токсічес-ких речовин і інфекційних ворогів, що потрапляють на слизові оболонки рота з навколишнього середовища. І ще бла-цію миндалинам холодний повітря не потрапляє відразу в дихальні шляхи. Так що вони захищають наш організм від багатьох хвороб.
Дуже часто у дітей з'являються болючі розростання глоткової мигдалини, або аденоїди. Причини можуть бути різні. Наприклад. дитячі інфекційні захворювання - кір, скарлатина, дифтерія, коклюш, грип. Всі ці інфекції викликають запалення лімфоїдної тканини в носоглотці. Навіть якщо дитина нічим таким не заразився, а просто часто застуджується, у нього теж можуть з'явитися аденоїди.
Але давайте ще раз звернемося до анатомії. Піднебінні мигдалини разом з глотковими і мовний утворюють лімфаденоїдне, або глоткове коли-цо, яке добре розвинене у дітей. Згадайте високий, пронизливий звук дитячого голосу! Потім лімфо- ідная тканину перестає розростатися, і поступово йде зворотний розвиток глоткового кільця. Тому і аденоїди виникають саме у дітей. Зазвичай вже в підлітковому віці вони зменшуються і у дорослих зовсім зникають. Ось чому їх інфікування, запалення основному відбувається в дитинстві.
Глоткові мигдалини починаю стрімко зменшуватися років до 12 Відбувається це приблизно до 16 років, а 20 років зберігаються лише невеликі залишки лімфоїдної тканини, і потім настає її атрофія. Виходить, що аденоїди з віком проходять сам по собі. Тоді треба їх лікувати? Відпові один: звичайно, треба. Адже вони можуть при лагодити чимало шкоди всьому організму поки дитина росте.
Часто через аденоїдів дитина не може нормально дихати носом. Т є носове дихання утруднене або ж повністю відсутній. Діти з аденоїдами навіть сплять з відкритим ротом. З 01 у них неспокійний, вони голосно хропуть Можуть статися і напади задухи Вранці встають млявими, апатичними нерідко скаржаться на головний біль в школі розсіяні, неуважні. Дітки раннього віку через аденоїдів іноді довго не можуть навчитися говорити, насилу овладеваяречью В цьому ж і причина нав'язливих мимовільних рухів - нервового тику частого моргання. Іноді аденоїди призводять і до значного зниження слуху, так як перекривають отверсием-ку слухових труб. А дослідження вірусологів показали, що аленоіди служать вмістилищем аденсвірусов які постійно викликають гострі респіраторні захворювання, нежить тонзиліт, загострення хвороб брон-хів і легких. Через те, що у дитини з аденоїдами завжди відкритий рот, нижня щелепа відвисає, носогубні складки згладжуються, ніс і інші частини обличчя формуються неправильно. Особливо помітно змінюється форма верхньої че-щелепи, яка начебто здавлюється з боків, подовжується. Тому і зуби ростуть неправильно. Верхні різці за-метно виступають вперед в порівнянні з нижніми або розташовуються в два ряди (їм просто не вистачає місця). У дитини формується неправильний прикус.
Є навіть таке медичне поня-буття, як аденоїдний тип особи. Тому буває досить лише поглянути на дитину, щоб зрозуміти, в чому головна причина його слабке здоров'я.
Згадка про глоткової мигдалині зустрічається ще в працях средневеко-вого анатома Санторіна. У 1860 році доктор Чермак виявив аденоїди у свого пацієнта. А датський лікар Мейер в 1873 році склав клінічне опи-сание цієї хвороби, і з тих пір адено- ди стали лікувати хірургічним шляхом. Лічені хвилини - і немає проблеми. Причому ефект спостерігається досить швидко. Якщо звернутися до старих ав-Торам, корифеям медицини, то можна прочитати: «Після видалення аденоїдів дитина подібна розпускати бутона троянди». Дійсно, позбавивши-шись від них, дитина досить швидко наздоганяє однолітків і в розумовому, і в фізичному розвитку. Поступово згладжується і асиметрія особи. Але, на жаль, нерідко відбуваються рецидиви: через деякий час аденоїди виростають знову.
Так чи треба їх видаляти?
Кожен випадок індивідуальний, і є абсолютно конкретні показання до такої операції. Тому обов'язково порадьтеся з хорошим лором. А призупинити розростання адено- дов, позбавивши дитину від постійних запалень та інших пов'язаних з ними неприємності й можна за допомогою на-рідний медицини
У всіх куточках земної кулі люди справляються захворюванням, передаючи з роду в рід рецепти своїх предків.
У Росії, особливо в глибинці, для лікування аденоїдів часто застосовують травучістотел. Але рослина отруйна, і треба строго дотримуватися дозування!
• В 1 л коров'ячого або козячого молока кип'ятять 2 ст. л. свіжої або сушеної трави (обов'язково
з квітками), охолоджують, проціджений-ють і закопують по 2-3 краплі в кожну ніздрю по 3-5 раз в день. На ніч з цим відваром роблять компреси на ікри і горло.
• Є ще старовинний російський ре-цептс березовим дьогтем. 1 ст. л. на 1 склянку щойно приготов-них вершків або сметани. Вранці і ввечері на півгодини вставляють в ніздрі турунди з такою сумішшю, а на ніч роблять компреси.
• Гриби лисички в сирому вигляді пе-ремаливают в м'ясорубці, віджимання-ють сік і змішують його навпіл
з гірчичним маслом. Закопують по 1 -2 краплі в кожну ніздрю вранці, в обід і ввечері. На ніч - компрес на шию. Таким засобом здавна користуються в Білорусії.
• На Україні собіраютс вишні-вих стовбурів клеевідного напливи - «смолу», яку діти їдять із задоволенням. Вона не приносить шкоди, тільки користь. Також зам-пивают молочко з кульбаб по 3-5 крапель в кожну ніздрю.
• У Закарпатті віджимають сік з цветущейарнікі горнойі сміши-вають його навпіл свіноградним вином. Закопують по 2 краплі в кожну ніздрю 3 рази в день, а на ніч роблять компрес.
Візьмемо на замітку деякі ста-які рецепти і інших народів. Таких рецептів дуже багато, і в кожної стра-не люди використовують свої кошти для лікування аденоїдів. Наприклад, народи Середземномор'я воліють алое, на Кавказі - рододендровий мед, в Швейцарії - настої з плодів омели білої. В Англії це паразитична рослина - омела - теж вважається панацеєю, лікують за її допомогою і пекло-Ноїда. Так що шукайте свої ліки, і ви його обов'язково знайдете.
На ніч змащують цим настоєм носові ходи, а на шию з ним справи-ють компрес через 2 дні (на третій).
• У Чехії, Словаччині наполягають прополіс (1 частина) на воді (5 частин) протягом 40 днрй. Настій закопуючи-ють в ніс (по 5 крапель) на ніч.
• У Німеччині теж лікуються пропо-лисом. Його кип'ятять у вершковому мас-ле. На 1 частина прополісу беруть 10 частин вершкового масла, кип'ятять
протягом півгодини, проціджують в гарячому вигляді і розливають в баночки. Отриманим зіллям змащують горло і носові ходи на ніч.
• У Польщі труть на тертці ріпчаста цибуля. змішують навпіл з медом, додають 1/4 частина яблучного оцту і настоюють три доби в щільно закритому посуді. Потім про-цежівают і закопують в ніс
по 3-5 крапель вранці та ввечері. Кро-ме того, на ніч роблять компреси на шию, але при цьому настій розводять водою (порівну).
• Малі народи Півночі викорис-товують свіжу, ще теплу печінку оленя у вигляді компресів. Також розтирають ведмежу жовч (1 частина) з гусячим жиром (10 частин) і змащують цим засобом горло
1 раз в тиждень, а носові ходи -
2 рази в день, вранці і ввечері.
• Японці розтирають з риб'ячим жиром насіння лопуха. який вони називають «гобо». На 1 частину насіння беруть 5 частин жиру. Дітям від 2 до 5 років дають такі ліки по
1 кавовій ложечці 3 рази в.день. На горло роблять компрес з све-жих молочка осетрових риб.
• Китайці, корейці, в'єтнамці лікують аденоїди чорною редькою. Миють, подрібнюють разом з шкіру-рій і заливають кунжутним маслом (порівну). Настоюють три доби в посуді з кришкою. Таке зілля використовують і всередину, і зовнішньо.