У розвитку стимулювання самовиховання можна виділити три основні етапи, знання яких необхідно перш за все для практичної роботи, управління цим процесом на рівні навчального закладу: початковий - традиційна виховна робота, яка так чи інакше спонукає учнів до самовиховання; пошукове стимулювання самовиховання, здійснюване усвідомлено і цілеспрямовано; наукова організація стимулювання самовиховання. Кожен наступний етап відрізняється від попереднього рівнем складності вирішуваних завдань, а перехід від одного до іншого характеризує новий рівень стимулювання самовиховання.
Методика стимулювання самовиховання учнів передбачає: діагностику самовиховання учнів; визначення якостей особистості, які вони свідомо і цілеспрямовано повинні формувати у себе (проектування особистісного розвитку); визначення цілей самовиховання, пов'язаних з формуванням цих якостей; побудова спільної діяльності педагогів і учнів, спрямованої на формування цих якостей; відбір, модифікацію і застосування засобів досягнення поставлених цілей; психолого-педагогічну підготовку учнів до роботи над собою; виявлення ефективності кінцевого результату (повторна діагностика самовиховання учнів) [2, C.63].
Найважливішою педагогічної завданням як на етапі діагностики, так і на всіх інших етапах є стимулювання самопізнання учнів. Самопізнання готує їх до більш складній та напруженій діяльності - усвідомленого і цілеспрямованого самоизменению, який представляє собою справжнє самовиховання, і є необхідною умовою успішної роботи людини над собою по всій її довжині.
Важливе значення в стимулюванні самовиховання учнів належить формуванню у них готовності до цілеспрямованої і постійній роботі над собою, відповідних установок. Установка висловлює ціннісне ставлення учнів до самовиховання і означає їх теоретичну і практичну готовність до роботи над собою.
Стимулювання самовиховання ефективно за таких умов:
- якщо воно засноване на єдності педагогічної діагностики самовиховання і самопізнання учнів, враховує їх попередній досвід, рівень і особливості роботи над собою, котрі з ним взаємопов'язане і орієнтує учнів на розвиток рефлексивного ставлення до себе і майбутньої професійної діяльності,
- якщо воно засноване на демократизації і гуманізації відносин педагога і учнів, їх співпраці, в процесі якого одні захоплюють інших своїм способом життя, особистим прикладом. Встановлено, що найбільш стимулюючий вплив на учнів надають ті педагоги, які самі займаються самовихованням. Переорієнтація виховання на особистість, розвиток її ініціативи, самостійності вимагає від педагогів нової позиції і нового стилю відносин з учнями. У навчально-виховному процесі вони повинні бути рівноправними партнерами. У цьому процесі одні повинні захоплювати інших своїм прикладом, способом життя, а не закликами, як треба жити [4, C.151].
Критеріями стимулювання є: включеність учнів у роботу над собою, адекватність змісту, засобів і методів самовиховання змістом стимулюючої діяльності педагогів, повнота, глибина, регулярність, і ефективність самовиховання.
Ефективність стимулювання самовиховання залежить від психолого-педагогічної підготовки суб'єктів до стимулювання самовиховання учнів, відповідної підготовки самих учнів до роботи над собою і індивідуалізації стимулів самовиховання. Застосування стимулів вимагає від педагога більш високого рівня психолого-педагогічної підготовки, методичної майстерності, прояви творчої ініціативи і самодіяльності у вирішенні як теоретичних, так і практичних питань стимулювання, більшою демократичності, культури та такту у взаєминах з учнями, на більшу довіру до прояву їх ініціативи і самостійності.
Якщо Ви помітили помилку в тексті виділіть слово і натисніть Shift + Enter