Франциск Скорина народився в кінці XV століття в Полоцьку - одному з найбільших міст Великого князівства Литовського - в сім'ї купця Луки. Дослідник Геннадій Лебедєв, спираючись на праці польських і чеських вчених, вважав, що Скорина народився близько 1482 року Григорій Голенченко - близько 1490 року або в другій половині 1480-х років.
Початкову освіту отримав в Полоцьку. Латинська вивчав в школі монахів-бернардинів, яка працювала при монастирі.
Імовірно, в 1504 році стає студентом Краківської академії (університету), але точна дата вступу до університету невідома. У 1506 року Скорина закінчує факультет вільних мистецтв зі ступенем бакалавра, пізніше отримує звання ліценціата медицини і ступінь доктора вільних мистецтв.
У 1517 році засновує в Празі друкарню і видає кириличним шрифтом «Псалтир», першу друковану білоруську книгу. Всього протягом 1517-1519 років переводить і видає 23 книги Біблії. Меценатами Скорини були Богдан Онков, Якуб Бабич, а також князь, воєвода Трокскій і великий гетьман литовський Костянтин Острозький.
У 1520 році переїздить до Вільно - столицю Великого князівства Литовського, де засновує першу на території держави друкарню. У ній Скорина в 1522 році видає «Малу подорожню книжку». а в 1525 році «Апостол».
У 1525 році помирає один із спонсорів віленської друкарні Юрій Одвернік, після чого видавнича діяльність Скорини зупиняється. Він одружується на вдові Одверніка Маргариті (померла в 1529 році, залишивши маленьку дитину). Через кілька років один за одним помирають інші меценати Скорини - віленський бурмистр Якуб Бабич (в будинку якого і була друкарня), потім Богдан Онков, а в 1530 році році і воєвода Трокскій Костянтин Острозький.
У 1525 році останній магістр Тевтонського ордена Альбрехт Бранденбурзький провів секуляризацію Ордена і проголосив світське Прусське герцогство, васальне по відношенню до Королівства Польського. Магістр був захоплений реформаторськими змінами, які в першу чергу стосувалися церкви і школи. Для книговидавничої справи Альбрехт в 1529 або 1530 року запросив до Кенігсберга Франциска Скорину. Пише сам герцог: «Не так давно прийняли ми прибулого в наше володіння і Прусське князівство славного чоловіка Франциска Скорину з Полоцька, доктора медицини, шановного з ваших громадян як нашого підданого, дворянина і улюбленого нами вірного слугу. Далі, оскільки справи, майно, дружина, діти, яких у вас залишив, - звідси його звуть, то, від'їжджаючи туди, уклінно просив нас, щоб листом нашим доручили Вашої опіки ... ».
У 1529 році помирає старший брат Франциска Скорини Іван, кредитори якого виставили майнові претензії самому Франциску (мабуть, звідси і нагальний від'їзд з рекомендаційним листом герцога Альбрехта). Скорина повернувся до Вільно, забравши з собою друкаря і іудея-лікаря. Мета вчинку невідома, але «крадіжці» фахівців образився герцог Альбрехт і вже 26 травня 1530 року в листі до воєводи Віленського Альбрехту Гаштольда зажадав повернення людей.
У 1534 році Франциск Скорина почав поїздку в Московське князівство, звідки його вигнали як католика, а книги спалили.
Точна дата його смерті не встановлена, більшість вчених припускають, що Скорина помер близько 1551 року, оскільки в 1552 році його син Симеон приїжджав до Праги за спадщиною.
Мова, на якому Франциск Скорина друкував свої книги, був заснований на церковнослов'янською мовою, але з великою кількістю білоруських слів, і тому був найбільше зрозумілий жителям Великого князівства Литовського. Довгий час серед білоруських лінгвістів велися дискусії про те, на яку мову переклав книги Скорина: на білоруську редакцію (ізвод) церковнослов'янської мови або на церковний стиль Старобілоруська мови. В даний час білоруські лінгвісти сходяться на думці, що мова перекладів Біблії Франциска Скорини - це білоруська редакція (ізвод) церковнослов'янської мови. При цьому в роботах Скорини помічено вплив чеського і польського мов.
Біблія Скорини порушувала ті правила, які існували при переписуванні церковних книг: містила тексти від видавця і навіть гравюри з його зображенням. Це єдиний подібний випадок за всю історію видання Біблій в Східній Європі. Через заборону на самостійний переклад Біблії католицька і православна церква не визнавала книги Скорини.
Шрифти і гравірування заставки з віленської друкарні Скорини використовувалися книговидавцями ще сто років.
Погляди Франциска Скорини свідчать про нього як про просвітителя, патріота, гуманіста. У текстах Біблії просвітитель Скорина постає людиною, яка сприяє розширенню писемності, знань. Про це свідчать його заклик до читання: «І будь-якій людині потребна честі, понеже їсть зерцало житія нашого, ліки душевне, потіха всім невиразним, вони ж суть в бідах і в немочах покладені, надія справжня ...». Франциск Скорина - зачинатель нового розуміння патріотизму: як кохання і поваги до своєї Вітчизни. З патріотичних позицій сприймаються такі його слова: «Понеже від Прироження звірі, ходячи в пустелі, знають ями своя, птахи, що літають по воз'духу, ведають гнізда своя; ріби, пливающіе по морю і в річках, чують вири своя; бджоли і критим подібна боронять вуликів своїх, - тако ж і люди, і де зродилася і ускормлени суть по бозі, до того місця велику ласку імають ».
Гуманіст Скорина залишив свій моральний заповіт в наступних рядках, які містять мудрість людського життя і взаємин людей: «Закон Прироження в тому Наболее дотримуємося буває: то чинити іншим всім, що самому любо їсть від інших усіх, разом не чинить іншим, чого сам не хочеш від інших имети ... Цей закон Прироження їсть в серці єдиного кажного людини ».
Передмови і післямови в Біблії Франциска Скорини, де він розкриває глибокий зміст біблійних уявлень, просякнуті турботою про розумне впорядкування суспільства, виховання людини, встановлення гідного життя на землі.
віросповідання
католицизм
Православ'я
Скорина міг бути православним. Факти і аргументи на користь православного віросповідання Скорини так само численні і так само побічно. По-перше, є відомості, що в Полоцьку до 1498 року, коли був заснований бернардинський монастир, просто не було католицької місії, тому дитяче хрещення Скорини навряд чи пройшло за католицьким обрядом.
Книги віленського періоду (1522-1525) друкувалися на старобілоруською варіанті церковнослов'янської мови (для сучасників Скорини і ще століття тому це був «словенський» мову - див. «Ґрамма? Тіки Славі? Нський пра? Вілное Cv? Нтаґма»). Саме цим можна пояснити їх відповідність православним канонам. У своїх публікаціях перекладач-библеист Скорина поділив «Псалтир» на 20 кафизм відповідно до православної традиції, чого немає в західному християнстві. У «Святцях» з «Малої подорожньої книжки», де Скорина дотримується православного календаря, він привів дні пам'яті православних святих - східнослов'янських Бориса, Гліба, Феодосія і Антонія Печерських, деяких південнослов'янських (Сава Сербський). Однак там немає католицьких святих, в тому числі і очікуваного святого Франциска. Деякі імена святих подані в народній адаптації: «Ларіон'», «Олена», «Надежа». Найбільш грунтовно такі матеріали представлені М. Уляхіна, який підкреслював відсутність серед званих просвітителем святих представників Західної церкви; введення в текст перекладу «Псалтиря» 151 псалма, що відповідає православним каноном; відсутність в «Символі віри» filioque, визнаного католиками і протестантами; слідування Єрусалимського (і Студийскому) постанов, про що використовувалися православ'ям; нарешті, прямі констатації: «силою, Боже, святу православну віру православних християн на віки віків» і т. п. в молитовних оборотах, поміщених в «Малої подорожньої книжці». Слід пам'ятати, з іншого боку, що саме для православних богослужінь видавав книги і Швайпольт Фіоль, сам колишній безперечно католиком; тому аргумент «від аудиторії» не абсолютний.
Доказом на користь «православної» версії може служити і те, що акт вручення insignia in facultate medicine - свідоцтва (або диплома) медичного гідності - підписувався не в церкві Падуї. Відповідно до теорії В. Агієвич, в європейських католицьких університетах католикам знаки гідності вручалися в церкви, а іншим, некатоликів in E [pisco] pali palatio in loco solito - в певних статутом університету місцях. Ось і Скорини диплом вручали «в установленому місці єпископського палацу», а не в церкві, що вказує на непричетність його до католицької конфесії.
протестантизм
- На згадку про Франциска Скорини
Пам'ятник в Полоцьку
Пам'ятник в Мінську
Поштова марка СРСР, 1988 рік