4. Правова держава: поняття та принципи
Правова держава - це організація політичної влади, що створює умови для найбільш повного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також для найбільш послідовного зв'язування за допомогою права дер-ної влади з метою не допустити зловживань.
Прообраз ідеї правової держави виник, але суті справи, як протиотруту від сваволі, як реакція на деспотизм, тиранію.
Можна виділити два основних принципи (дві сторони сущ-ності) правової держави:
2) найбільш послідовне зв'язування з допомогою пра-ва державної влади, формування для дер-них структур обмежувального правового режиму (формальний-но-юридична сторона).
Другий основний принцип втілюється в життя з викорис-танням таких способів, які виступають в якості само-самостійності принципів:
поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки з метою виключити зловживання нею;
федералізм, який доповнює горизонтальне розділі-ня влади ще й поділом її по вертикалі;
верховенство закону (закон, прийнятий верховним органом влади при строгому дотриманні всіх конституційних проце-дур, не може бути скасований, змінений або призупинений акта-ми виконавчої влади);
взаємна відповідальність держави і особистості і т. д.
Крім них можна виділити і інші принципи, які в тій чи іншій мірі випливають з вищенаведених і створюють для них забезпечує фон. Це: високий рівень правосоз-нания і правової культури в суспільстві; наявність громадянського суспільства і контроль з його боку за виконанням законів усіма суб'єктами права.
Ідея правової держави є ідея взаимоуправления громадянського суспільства і держави, що припускає руйнуючої-шення монополії держави на владу з одночасною через трансформаційних змін співвідношення свободи держави і суспільства в поль-зу останнього і окремої особистості.
5. Поділ влади як
Система "стримувань і противаг", встановлена в Кон-статиці, законах, являє собою сукупність правових обмежень конкретної державної влади: законодавець-ної, виконавчої, судової.
Так, стосовно до законодавчої влади використовується досить жорстка юридична процедура законодавець-ного процесу, яка регламентує основні його стадії. В системі противаг важливу роль покликана відігравати прези-дент, який має право застосувати відкладальне вето по-нагальних рішень законодавця. Діяльність Констітуціон-ного Суду також можна розглядати в якості правосдер-жива, бо він має право блокувати все антіконстіту-ційних акти.
Відносно виконавчої влади використовуються огра-ніченний відомчого нормотворчості і делегованого законодавства, заборони на прийняття нею актів, зачіпаю-щих такі відносини, які можуть бути врегульовані тільки законом. Сюди відносять терміни президентської влади, імпічмент, вотум недовіри уряду, заборона відповідальним робіт-никам виконавчих органів обиратися до складу законодав-них структур, займатися комерційною діяльністю.
Для судової влади теж є свої правоограничивающие-щие кошти, відображені в Конституції, процесуальному законодавстві, в його гарантії, принципах: презумпції невинності, право на захист, рівність громадян перед законом і судом, гласності та змагальності процесу, відвід суддів і т, п.
Крім усього іншого фіксуються правообмежень, ко-торие забороняють здійснювати функції, що належать за законом іншому органу. Діяльність державних струк-тур повинна обмежуватися їх компетенцією, яка основи-ється на принципі "дозволено тільки те, що прямо дозволено законом".
6. Держава і особистість: взаємна відповідальність
Взаємна відповідальність держави і особистості - само-самостійний принцип правової держави. Ще І. Кант сфор-муліровал цю ідею так; кожен громадянин повинен володіти тією ж можливістю примусу щодо властвующе-го до точному і безумовному виконанню закону, що і власт-вующий - відносно громадянина.
Це своєрідний спосіб обмеження політичної влади, який висловлює нравственно-юридические запрацювала в від-носіння між державою як носієм політичної влади і громадянином як учасником її здійснення. Ус-танавлівая в законодавчій формі свободу суспільства і лич-ності, сама держава не вільне від обмежень в влас-них рішеннях і діях. За допомогою закону він повинен брати на себе зобов'язання, що забезпечують справедливість і рівність у своїх відносинах з громадянином, суспільні-ми організаціями, іншими державами.
"Визнання, дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина - обов'язок держави", - закріплено в ст. 2 Конституції РФ.
Підкоряючись праву, державні органи не можуть на-рушати його приписи і несуть відповідальність за порушення або невиконання цих обов'язків. Обов'язковість закону для державної влади забезпечується системою гарантій, які виключають адміністративне свавілля. До них відносяться:
1) відповідальність уряду перед представницькі-ми органами;
2) дисциплінарна, цивільно-правова або кримінальна відповідальність посадових осіб держави будь-якого рівня за порушення прав і свобод конкретних осіб, за перевищення влади, зловживання службовим становищем та ін .;
3) імпічмент і т. П.
Формами контролю з боку громадськості за виконан-ням зобов'язань державних структур могли б бути референдуми, опитування, звіти депутатів перед виборцями і т. Д.
На тих же правових засадах будується і відповідальність особистості перед державою. Застосування державного примусу повинно носити правовий характер, не порушувати міру свободи особистості, відповідати тяжкості абсолютно-го правопорушення.
Таким чином, відносини між державою і особисто-стю повинні здійснюватися на основі взаємної відпові-ності.
Держава - це організація політичної влади, з- діюча переважного здійсненню конкретних інтересів (класових, загальнолюдських, релігійних, націо-нальних і т. П.) В межах певної території.
Суспільство і держава - поняття незбіжні. Пер-ше ширше другого, бо в суспільстві є і недержавні структури (політичні партії, політичні рухи, про-істотні організації та об'єднання, трудові колективи і т. Д.).
Держава займає в суспільстві центральне положення і відіграє в ньому головну роль. За характером держави можна судити про характер усього суспільства, його сутності.
Держава по відношенню до всієї громади виступає як засіб управління, ведення загальних справ (забезпечуючи по рядок і громадську безпеку), а по відношенню до про-тивника панівного класу - нерідко як знаряддя придушення і насильства.
Хронологічно рамки суспільства і держави теж не збігаються: перше виникло раніше і має багатшу історію, ніж друге. Народжене розвиваються суспільством, держава набуває по відношенню до нього відносну самостійність. Причому ступінь цієї самостійності постійно змінюється, залежить від внутрішніх і зовнішніх усло-вий їх взаємодії.
8. Громадянське суспільство:
Поняття "громадянське суспільство" формувалося такими мислителями, як Арістотель, Цицерон, Гроцій, Гоббс, Локк, Гегель, Маркс і багатьма іншими.
При цьому практично всіма вченими в якості основної проводиться ідея людини.
Структура громадянського суспільства:
2) сукупність незалежних від держави робите-лей (приватні фірми і т. П.);
3) громадські об'єднання та організації;
4) політичні партії та рухи;
5) сфера виховання і недержавного освіти;
6) система недержавних засобів масової інформа-ції;
8) церква і т. П.
Ознаки громадянського суспільства:
найбільш повне забезпечення прав і свобод людини і гра-жданіна;
конкуренція утворюють його структур і різних груп людей;
вільно її громадську думку і Плюр'ян-лизм;
загальна інформованість і перш за все реальне осу-ществление права людини на інформацію;
життєдіяльність базується на принципі координації (на відміну від державного апарату, який побудований за принципом субординації);
легітимність і демократичний характер влади;