Сучасний стан світової економіки характеризується розвитком прискорюються процесів глобалізації, системною інтеграцією світових ринків і регіональних економік, що сприяє реалізації сучасних технологій і методів макроекономічного управління
Глобалізація світової економіки проявляється в чотирьох основних напрямках:
- як об'єктивний розвиток світової економіки;
- як напрям інтеграції економік, підтримуване політичним керівництвом держав світу;
- як орієнтир вироблення економічної стратегії на державному рівні і на рівні суб'єктів виробничого процесу, що мають стабільні інтереси за межами національної економіки;
- як взаємозалежність різних секторів світової економіки.
Глобалізація світової економіки характеризується, по-перше, виходом інтересів національних суб'єктів господарської діяльності за державні кордони в формі розширення сфери діяльності транснаціональних структур у світових масштабах. По-друге, виходом національних економічних проблем на глобальний світовий рівень, що вимагає для їх вирішення обліку світових господарських інтересів і мобілізації світових ресурсів. По-третє, глобалізація означає, що розвиток економічної ситуації в провідних країнах впливає на інші держави. По-четверте, глобалізація вимагає координації в загальносвітових масштабах національних, економічних і фінансових політик і диктує необхідність єдиного світового економічного розвитку.
Можна сказати, що глобалізація світової економіки відображає досягнутий світовою спільнотою критичний рівень економічної взаємозалежності на основі:
- економічної інтеграції та наростаючого в світі переміщення капіталу, товарів і робочої сили;
- сучасної інформаційно-комунікаційної революції, пов'язаної зі створенням надшвидкісних транспортних засобів і ультра сучасних засобів зв'язку, поширенням в світі персональних комп'ютерів і мережі Інтернет.
Велике значення має і визначення «правил гри» в глобалізованому економіці-та тут провідна монопольна роль відводиться країнам так званого «золотого мільярда». Зазначена частина негативних сторін глобалізації сприяє маргіналізації світової економіки, виступаючи в якості «зворотного боку» цього процесу, що означає не тільки збільшення розриву між бідними і багатими країнами, але, фактично, виняток бідних з системи світового прогресу.
Ініціювання глобальних процесів світової економіки було закладено керуючим центром у вигляді сімки найбільш розвинених держав вже на заключному етапі «холодної війни». Передбачалося, що організація, що об'єднала країни «великої сімки», буде центром регулювання світової економіки. На практиці ж «сімка» досить швидко перетворилася на універсальний керуючий центр, і не тільки в силу того, що її члени є військово-політичними союзниками (шість з них входять до складу НАТО, а між Японією і США укладено військовий договір), а й тому, що рішення будь-яких глобальних економічних проблем пов'язано зі світовою політикою. Рішення, що приймаються «сімкою», як правило, носять стратегічний і довгостроковий характер. У своїй діяльності ці держави спираються на власний потенціал, а також на потужні міжнародні фінансові, економічні та наукові інфраструктури.
Під егідою країн «великої сімки» формується світогосподарських комплекс, в який входить 24 розвинених країн-членів ОЕСР. Створення цієї організації визначило появу єдиного, що не лімітованого державними кордонами економічного і технологічного простору як результату комплексної інтеграції. Найважливішою особливістю світогосподарського комплексу є технологічна трансформація економік входять до нього країн. Процес його формування, незважаючи на серйозні перешкоди, має тенденцію до прискорення. У нього втягується все більше число країн.
За кордоном економічного простору, сформованого країнами, що входять в світогосподарських комплекс, знаходяться впливові в світовій економіці Китай, Індія і Україна. Саме проблема взаємин з цими державами є визначальною для розвитку єдиного світогосподарського комплексу. Залучення Китаю, Індії іУкаіни в глобальне мирохозяйственное простір базується на чотирьох стратегічних напрямках:
- по-перше, це створення єдиного глобального правового простору, що передбачає визнання всіма країнами міжнародного права, визнання і дотримання прав людини;
- по-третє, це створення умов переходу до ринкової економіки тих країн, де вона відсутня, з метою формування крупного підприємницького класу як найпотужнішої і активної опори держави;
- по-четверте, це глобалізація військових функцій НАТО, надання військам НАТО статусу ядра для використання в цілях реалізації стратегічних завдань глобалізації світової економіки.
Однак реалізація стратегічного курсу на глобалізацію економіки в значній мірі, як було зазначено вище, залежить від позицій Китаю, Індії іУкаіни. Китай йде послідовно по шляху потенційної, але в значній мірі обережною конфронтації. Індія ж дотримується чіткого інтеграційного курсу. Найбільш нестабільною є позіціяУкаіни - від активної адаптації до відвертої конфронтації.
З огляду на, що зупинити об'єктивний процес глобалізації неможливо, необхідно забезпечити більш справедливий розподіл доходів від глобалізації. Необхідно встановити такий світовий порядок, при якому міжнародні організації та багаті країни сприяли б адекватної та ефективної адаптації розвиваються і бідних країн до процесів глобалізації.
Вжиття комплексних заходів, від реалізації яких виграють всі країни, вимагає узгодження інтересів всіх учасників процесу глобалізації у визначенні майбутнього розвитку світової економіки і створення відповідних міжнародних механізмів та інститутів. Необхідність узгодження інтересів всіх учасників глобалізації обумовлена і цілями цього світового процесу.
Створення єдиної світової економіки вимагає від кожної країни визначення своїх національних інтересів і позначення свого місця у світовому співтоваристві, однак світ поки не виробив такого скоординованого підходу до глобалізації, який би враховував інтереси і світових лідерів, і країн «третього світу».
Глобалізація породжує сильний тиск на ділові кола, спонукає їх до активного захисту і зміцненню своїх конкурентних позицій на ринку. Для багатьох фірм боротьба за виживання в умовах глобального ринку стає стратегічно необхідною. Вплив процесу транскордонних злиттів і придбань великих корпорацій, які володіють колосальнимизусиллями фінансовими ресурсами, на світовий розвиток неоднозначно. Як в розвинених, так і в країнах, що розвиваються проявляється тривога у зв'язку зі зростаючим впливом транснаціональних корпорацій на світовий ринок. Формування глобального ринку купівлі-продажу фірм вимагає і всеосяжного підходу до політики в області конкуренції, при якому в повній мірі враховуються інтереси та умови країн.
Існує небезпека, що скупка місцевих фірм іноземними компаніями може призвести до встановлення іноземного контролю над найважливішими галузями економіки і тим самим поставити під загрозу національний суверенітет і розвиток технологічного потенціалу цілих регіонів. У таких сферах нематеріального виробництва, як засоби ма-совою інформації та індустрія розваг, іноземний контроль може стати загрозою національній культурі й самобутності. При цьому необхідно враховувати вплив наступних негативних сторін глобалізації:
1. Глобалізація може призвести до втрати державного суверенітету і іноземному втручанню у внутрішні справи держави.
2. Глобалізація може на ділі обернутися посиленням американського впливу і насадженням американського способу життя і в кінцевому підсумку змусити йти на поступки США.
3.Глобалізація в тому напрямку, який здійснюється під контролем «великої сімки», не дасть вигодУкаіни, тому що Україна, незважаючи на її формальне приєднання, не допускається до розробки концепції глобального економічного простору і її думка не береться до уваги. У зв'язку з цим вУкаіни в даний час намітилася тенденція зваженого і раціонального ставлення до економічної глобалізації.