«Ти хочеш взяти у мене інтерв'ю? ...» - Бог запитав мене.
«Якщо у тебе є час ...» - сказав я.
«Мій час - це вічність. До акі питання ти хотів мені задати? »
«Що найбільше дивує тебе в людині?»
«Їм нудно в дитинстві. Вони поспішають подорослішати. А потім мріють стати дітьми знову.
Вони втрачають здоров'я, заробляючи гроші .... А потім втрачають гроші, відновлюючи здоров'я.
Вони так багато думають про майбутнє, що забувають сьогодення. Настільки, що не живуть ні в сьогоденні, ні в майбутньому.
Вони живуть так, як ніби ніколи не помруть, а вмирають так, як ніби ніколи й не жили. »
Його рука взяла мою і ми помовчали деякий час ....
І тоді я запитав:
«Як батько, які уроки життя Ти б хотів, щоб твої діти вивчили?»
«Нехай знають, що неможливо змусити когось любити їх. Все, що вони можуть зробити - це дозволити собі бути коханими.
Нехай знають, що це недобре порівнювати себе з іншими.
Нехай вчаться прощати, практикуючи прощення.
Нехай пам'ятають, що поранити кохану людину займає всього лише кілька секунд. Але залікувати ці рани може зайняти довгі роки.
Нехай зрозуміють, що багатий не той, у кого більше, але той, хто має потребу в меншій.
Нехай знають, що є люди, які їх дуже люблять, просто вони ще не навчилися висловлювати свої почуття.
Нехай усвідомлюють, що дві людини можуть дивитися на одне і те ж ..., а бачити це по-різному.
Нехай знають, що пробачити один одного недостатньо, треба так само пробачити самих себе. »
«Дякую за твій час,» - сказав я боязко .... - «Є ще щось, що ти хотів би передати твоїм дітям?»
Бог посміхнувся і сказав: