Змінити розмір шрифту - +
Всі побігли до Стекляшкін, і тоді з'ясувалося, що Незнайко на самому
ділі все вигадав. Ну і сміху тут було! Всі сміялися над Незнайкой і
говорили:
-- Дивуємося, як це ми тобі повірили! - А я ніби не дивуюся! -
відповів Незнайко. - Я ж і сам повірив.
Ось який чудний був цей Незнайко.
Глава друга. Як Незнайко БУВ МУЗИКАНТОМ
-- Навчи мене грати. Я теж хочу бути музикантом.
-- Вчися, - погодився Гусля. - На чому ти хочеш грати?
-- А на чому найлегше навчитися?
-- На балалайці.
-- Ну, давай сюди балалайку, я спробую.
Гусля дав йому балалайку. Незнайка забрязкав на струнах. Потім каже:
-- Ні, балалайка занадто тихо грає. Дай що-небудь інше, голосніше.
Гусля дав йому скрипку. Незнайка взявся пілікати смичком по струнах і
сказав:
-- А ще голосніше нічого немає?
-- Ще труба є, - відповів Гусля.
-- Давай-но її сюди, спробуємо.
Гусля дав йому велику мідну трубу. Незнайка як подує в неї, труба
як зареве!
-- Ось це хороший інструмент! - зрадів Незнайко. - Голосно
грає!
-- Ну, вчись на трубі, якщо тобі подобається, - погодився Гусля.
-- А навіщо мені вчитися? Я і так вмію, - відповів Незнайко.
-- Та ні, ти ще не вмієш.
-- Вмію, вмію! Ось послухай! - закричав Незнайко і почав з усіх
сил дути в трубу: - Бу-бу-бу! Гу-гу-гу-у!
-- Ти просто труба, а не граєш, - відповів Гусля.
-- Як не граю? - образився Незнайка. - Дуже навіть добре граю!
Голосно!
-- Ех ти! Тут справа не в тому, щоб було голосно. Треба, щоб було
гарно.
-- Так у мене ж і виходить красиво.