Попередження про обмеження!
Іркіпедія на мапі
Інтерактивна карта Іркутської області ⇔ перейдіть за посиланням і ви отримаєте повний (тут - ознайомлювальний! 10 міток з 4000) доступ до сервісу: натиснувши на мітку на карті ви ознайомитеся з короткими даними про це місце на карті і перейдете по посиланню на статтю в Іркіпедіі, пов'язану з ним. В інтерактивній карті також є пошук об'єктів на карті.
Нове в енциклопедії
КОЛОНІЗАЦІЯ АГРАРНА СИБИРИ У XVII - поч. XX ст. Колонізація аграрна - створення мережі аграрних поселень і сільськогосподарське освоєння території.
XVII-XVIII століття
Інтенсивна аграрна колонізація Сибіру на-чалась з XVII в. Основу для розвитку землеробства со-ставили потужні масиви чорноземних і близьких до них за якістю грунтів лісостепових і степових зон, алювій реч-них долин. Степові рівнини, прибережні луки послужили базою для розвитку скотарства. Різноманітний дикий тваринний світ краю, річки, багаті рибою, лісові багатства дозволили поєднувати в аграрному господарстві виробляють і присвоюють галузі. Перешкоду створював різко Конті-нентальний клімат: сезонність в режимах температур, огра-ніченний опадів, крихкість біоценозів. Протягом XVIII ст. аграрна колонізація протікала в умовах кліматичного пессімума, що виразилося в зниженні і різкому коливанні температур, збільшенні сухості теплих сезонів, в під-віжке кордонів степи і тайги. Проте, аграрна колонізація Сибіру була успішною. За приблизними даними, в кінці XVII ст. чисельність селян в регіоні не перевищувала 20 тис. в кінці XVIII в. - 500 тис. А до середини XIX ст. досягла 1,5 млн. З кінця XVIII в. чисельність сільського населення збільшувалася головним чином за рахунок природного приросту. Число засланих в 1816- 50-ті рр. склало 260 тис. переселенців - 100 тис. чоловік. При цьому до складу селян Західного Сибіру влилася тільки 1/4 частина засланців. Вони відіграли значну роль у формуванні населення Каннського і Томського повітів. В основному засланці поповнювали населення Східного Сибіру. До складу селянського населення потрапляли також аборигени. Встановлення єдиного правового статусу «державним-них селян» прискорило аграрну колонізацію краю, знявши перешкоду для внутрішніх переселень. Виняток становили землі Ал-тайського і Нерчинского гірського округів. закриті для переселенців. Населення цих округів не мало права відходу з території, але задовольняло свої потребнос-ти в переселеннях в їх межах.
Продуктивна аграрна колонізація велася активно, безперервно і поч-ти виключно добровільно. Влада санкціонувала Мігро-ції, як правило, в які вже визначилися підсумки, а при-примусово переміщення лише доповнювали аграрну колонізацію. Переселення (далекі й близькі) охоплювали практично всі аграрне населення. Основний потік колоністів, залишаючи за собою стаціонарні поселення, рухався з Зауралля на південь і на схід. Так, в групі «передовщіков» (фронтірсменов), виявлену в кінці XVIII в. в Бухтарминской долині, було 80% вихідців з Сибірського Зауралля. Це нащадки жителів Помор'я і Зирянов, прибувши-шие в Сибір в XVII-XVIII ст. У наступний пери-од вони охопили аграрної діяльністю Тюменська-Тобольський субрегіон і одночасно вели розвідку в районах Середнього і Верхнього Приобья. Бердюгін, наприклад, залишили своє прізвище в назвах селищ на Ішимі, поблизу Ялуторовська. на Іне і в Кузнецькому повіті; Єршови - в Тобольськ. Тарсков, Курганском, Барнаульском повітах; Некрасови - під Тюменню. Тарою. в Кузнецькому і Барнаульском повітах. До-стігнув південного кордону, вони виносили свої займанщини в райони Центральної Азії. Їх міграційна активність наростала в міру віддалення від місць первинного поселення.
Протягом першої половини XIX ст. в Сибіру сформірова-лись ядра аграрного населення. До 730 тис. Казенних селян проживало в Тобольської губернії. до 370 тис. приписних і 150 тис. казенних - в Томській губернії. У Східному Сибіру населення тяжіло до прітрактових зоні, хліборобів було небагато: в Іркутській губернії до 150 тис. (Як в одному Ялуторовськ повіті), в Єнісейської губернії - близько 160 тис. (Як в одному Ішимський.). У той же час визна-ділилася тенденція до переміщення в південні міжгірські улоговини, на родючі землі.
До середини XIX в. процес первинного освоєння Сибіру за-чинився: сформувалася єдина мережа аграрних поселенні-ний, що простягнулася від Уралу на схід і далеко на південь. Завдяки селянської праці Сибір знайшла статус суб'єкта історичного процесу: колишні ілімци, ішімци, бухтармінци і інші стали сибіряками - представниками російського субет-носа в Євразії. Відносну розрідженість населення на великому просторі, велика кількість природних багатств, екстенсивне полуоседлое господарювання, оберігати природу від надмірної експлуатації, зумовили успіх аграрної колонізації в Сибіру не тільки в територіальному, а й в економічному плані. Вже до початку XVIII ст. Сибір забезпечувала себе хлібом, протягом першої половини XIX ст. хліб пішов за азіатські кордону, продукти тваринництва - на європейські ринки.
У другій половині XIX ст. продовжилося рух сільського на-селища з районів старого заселення на родючі землі півдня Сибіру - на Алтай. в Мінусинську улоговину. В цілому, пересування селян за Урал обмежувалося. Однак з політичних і стратегічних міркувань в 1861 б-ло дозволено переселення на Далекий Схід, а в 1865 - на Алтай. За приблизними підрахунками (до 1885 переселенці не враховувалися), в Сибір в 1861-85 прийшло 300 тис. Вихідців з 30 губерній, більшу частину яких дали північно-східні губернії: Костромська, Вятская і Перм-ська. Переселенці селилися в лісостепових районах Тобол-ської губернії, в західній частині Алтайського округу (Барнаульський і Бійський повіти), в Єнісейської губернії (Ачинський і Мину-Сінской повіти). Більшість їх прийшло самовільно і ус-траівалось в старожильческих селах. У Сибіру накопичилося величезна кількість самовільних мігрантів, і уряд в 1869, 1871 і 1876 змушене було надавати їм право на поселення.
За «Тимчасових правил» 1881 і закону одна тисячу вісімсот вісімдесят дев'ять годину-тично знімалися обмеження на переселення і вводь-лись пільги для офіційних переселенців (шляхові посібники, позики). У 1886-96 в Сибіру і на Далекому Сході оселилося 557 тис. Чоловік, тобто. Е. По 55 тис. На рік, або в 5 разів більше, ніж в 1861-85. У цей період в переселеннях беру участь-вали вихідці з 70 губерній Росії, 56% дали чер-ноземние губернії (Курська, Тамбовська, Полтавська, Воронезька, Харківська). Райони розселення новоселів в Сибіру залишилися колишніми. Самовільні переселенці становили 60-85% від загального числа мігрантів.
У 1890-х рр. уряд зробив подальші поступки пере-селенческому руху. У 1892 створено Комітет Сибірської залізниці. в 1896 - переселенський управління. Для Перес-Ленца встановили пільговий залізничний тариф, створили землевпорядні партії для відводу наділів новоселам. В кінці XIX ст. Сибір стає основним колонизуемого регіоном Росії. У 1896-1905 на її території влаштувалося 861,5 тис. Переселенців. Якщо раніше переселенці селилися уздовж трактів і поблизу річок, то після спорудження Транссибірської магістралі вони стали осідати уздовж лінії залізниці, в лісостепу Центрального Алтаю. Новосели влаштовувалися не лише в старожильческих селах, але і в переселенських селищах. У Єнісейської губернії в 1893-1905 їх виникло 323. Частка самовільних переселенців скоротилася до 30-45%.
Столипінська реформа
Паралельно з заселенням Сибіру йшло її господарське освоєння-ение. Населення краю збільшилася з 2 691,5 тис. В 1858 до 10 263,4 тис. В 1914. Різко зросли посівні площа-ді. Тільки на початку XX ст. переселенці освоїли 30 млн десятин різних угідь. Приріст валових зборів зерна в 1917 в порівнянні з 1901-05 склав 405%, а сільського на-селища - лише 74,5%. Сибір перетворилася в одну з головних житниць країни. Поголів'я худоби в регіоні в 1917 в порівнянні з 1897 зросла з 11 893 тис. До 18 567 тис. Т. Е. На 56%. Сибір стала найбільшим експор-тером масла на світовий ринок (див. Сільське господарство; виробники масла).
Читайте також:
АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ СИБИРИ І ДАЛЕКОГО СХОДУ