Майстерність педагога проявляється насамперед у сфері його спілкування. Ефективна взаємодія вчителя і учнів у педагогічній діяльності - основна умова успіху і задоволеності учителем своєю працею. У той же час невміння налагодити контакт з дітьми - причина багатьох невдач і розчарувань в педагогічній професії. Безперечно, відносини, які склалися між учителем і учнем з
ледует розглядати не тільки як бажане умова, але і як основний компонент педагогічної діяльності.
Комунікативна діяльність педагога повинна бути орієнтована на розширення психолого-педагогічної ерудиції, повинна сприяти самовизначенню майбутнього вчителя в комунікативній сфері і становленню індивідуально-своєрідної системи професійних комунікативних навичок і умінь.
Метою вивчення даної теми, є отримання знань про конкретні шляхи вдосконалення комунікативного потенціалу, цілеспрямований розвиток у майбутніх вчителів здібностей до оптимального педагогічного спілкування, формування вміння управляти стилем своєї поведінки за рахунок усвідомлення того, як він сприймається оточуючими.
Психологи і педагоги, при всій відмінності їх підходів до тлумачення феноменів спілкування, одностайно підкреслюють нерозривний зв'язок спілкування і діяльності.
Передбачається, що суть зв'язку виражена, перш за все, опосредующим спілкування і діяльність «суб'єктом», що надає і визначальним загальні для них риси, а відмінності обумовлені тим, що результат спілкування - це не перетворений предмет (матеріальний чи ідеальний), а відношення з іншою людиною , з іншими людьми. Тим самим підкреслюється думка про те, що всі інтереси спілкуються суб'єктів сфокусовані на них самих, а не на «предметах», як це має місце в діяльності. Але чи є розрізнення спілкування і діяльності за таким основи дійсним? Адже спілкування суб'єкт не самоцельно і не є взаємодією заради взаємодії. Повсякчас взаємодія людина вступає заради задоволення властивих йому потреб. Будучи «предметним» (тілесним) істотою, людина і потреби свої задовольняє лише предметним способом, за допомогою відповідних предметних засобів.
Спілкування завжди тісно пов'язане з діяльністю і саме може розглядатися як особливий вид діяльності. Синонімом «спілкування» є термін «комунікативна діяльність».
Проаналізувати будь-який вид діяльності - значить вказати, в чому полягає її предмет, з'ясувати які спонукають її потреби і мотиви, описати різновиди складових діяльність дій і операцій. Структурні компоненти комунікативної діяльності виглядають наступним чином.
Предмет спілкування - це інша людина, партнер по спілкуванню як суб'єкт.
Потреба в спілкуванні полягає в прагненні людини до пізнання й оцінки інших людей, а через них і з їх допомогою - до самопізнання і самооцінці.
Комунікативні мотиви - це те, заради чого робиться спілкування. Запропоноване вище розуміння предмета діяльності спілкування призводить до висновку про те, що мотиви спілкування повинні втілюватися в тих якостях самої людини та інших людей, заради пізнання і оцінки яких даний індивід вступає у взаємодію з кимось із оточуючих.
Завдання спілкування - це та мета, на досягнення якої в даних конкретних умовах направлені різноманітні дії, що здійснюються в процесі спілкування. Мета (мотиви) і завдання спілкування можуть не збігатися між собою.
Засоби спілкування - це ті операції, за допомогою яких здійснюються дії спілкування.
Продукти спілкування - освіти матеріального і духовного характеру, що створюються в результаті спілкування.
Спілкування виступає в структурі діяльностей, що становлять цілісну педагогічну діяльність, як провідний вид, інтегруючи всі інші. Саме спілкування в цій системі не має власних специфічних цілей. Ці цілі випливають з цілей педагогічної діяльності, цілей навчання і виховання. Іншими словами, педагогічне спілкування є те, що за своїми цілями, структурою, функціями по суті збігається з цілісної діяльністю педагога.
Комунікативні особливості особистості
Ефективність комунікативної діяльності (діяльності спілкування) забезпечується комплексом індивідуальних комунікативних особливостей людини. Ці комунікативні особливості визначаються вітчизняними вченими як «комунікативні якості», «комунікативні здібності», «комунікативна компетентність», «комунікативний потенціал».
Комунікативні якості особистості - це тривало існуюча характеристика, що виявляється в спілкуванні і поведінці індивіда в різних ситуаціях.
Комунікативні якості особистості не є споконвічно заданими, а проходять тривалий період становлення, вдосконалення та розвитку. Такими якостями можуть бути:
товариськість (потреба в спілкуванні з дітьми, вільне володіння мовою);
доброзичливість (вміння показати учневі своє добре ставлення до нього, симпатію і повагу, приймати їх навіть тоді, коли не схвалюєш їх вчинки, готовність підтримати інших);
емпатія (безоціночне співпереживання, співчуття учневі, бажання йому допомогти, не переслідуючи ніяких особливих виховних цілей);