Вперше слово «ляб-Лябі» Руслан почув у віці 16-ти років. В кафе і чайханах його рідного східного міста до чаю стали подавати особливий десерт, що складається з набору солодощів, горішків, сухофруктів, чи не замовити який було якось несолідно. Про те, звідки походить це слово, ніхто толком поняття не мав, мабуть занесли воно з однієї з сусідніх країн, що розширюють свою експансію в усіх областях, в тому числі в плані експорту назв страв в кафе і ресторанах.
Домовившись з таксистом про ціну, через півгодини студенти вже були на пляжі, де ясна річ не виявилося нікого - холодний вітер і мінлива погода не мали не просто до купань, але і до перебування на березі моря в цілому. Зрозуміло, хлопців відсутність народу не збентежило, а навпаки, надихнуло на подвиги. Перед однокурсницями хотілося блиснути, внаслідок чого вони почали роздягатися і, залишившись в плавках, полізли в воду. Незважаючи на те, що вода була явно не для купань, та й вітер лютував, хлопці більше думаючи про імідж, сміливо кинулися в хвилі і через деякий час вилізли на берег, червоні як раки.
Однокурсниці купатися навідріз відмовилися, пославшись на холод, що втім, було зрозуміло. Пробувши у моря приблизно півтори години, хлопці вирішили зігрітися і зайти в прибережне кафе. По всій видимості, вони тут були перші клієнти, оскільки офіціанти появи молоді вже дуже зраділи. У кафе студентів очікував затишний теплий кабінет і гарячий чай з варенням. Коли офіціант вимовив слово «ляб-Лябі» - Руслан, як і його однокурсники не здивувалися. Звичайно, звичайно, а як же без нього. Незабаром на столі виявилося велике блюдо, в якому перемішалися горішки, мигдаль, мармелад, кишмиш і ще маса всяких сухофруктів. Після перебування на холоді, все це довелося дуже до речі, і вдосталь напившись чаю, наївшись солодощів, молоді люди, нарешті, попросили рахунок, тим більше пора було вже й повертатися.
Сказати, що рахунок викликав шок, значить не сказати нічого. Для пересічних студентів-першокурсників, які мають ну дуже скромними ресурсами в силу того, що ще ніде не працюють, побачити рахунок розміром в декілька стипендій, було рівносильне несподіваного удару в сонячне сплетіння або відрахування з інституту. Як з'ясувалося, вся справа була в «ляб-Лябі», як хлопцям пояснили, «новинку сезону», «джерелі вітамінів» і т.д. Така кількість горіхів, сухофруктів і солодощів за визначенням не може коштувати дешево, пояснював офіціант. - Але не 150 же доларів! - обурювалися Руслан і хлопці, але було марно. На заклик студентства запросити директора закладу, офіціант відповів усмішкою. Незабаром підійшов директор сказав, що з огляду на географічне розташування - за містом, ціни тут теж відповідні - не такі як в місті, а особливі. - Так як ви можете обурюватися, це ж «ляб-Лябі» - це вам не варення їсти, - артистично журився адміністратор закладу.
Сперечатися було марно, тим більше при дамах, так що хлопцям довелося подумати про те, як розплатитися. Зрештою, Руслан вирішив залишити в заставу фірмові годинники. Їхали з пляжу студенти в «відмінному» настрої. Потім довелося терміново збирати гроші і їхати за годинами. Так що, за прогул занять довелося дорого заплатити. Як тут не повіриш у вищу справедливість.
Після цієї події до «ляб-Лябі» у Руслана і його друзів ставлення особливе - як тільки офіціанти пропонують до чаю цей десерт, вони кажуть «спасибі, не треба». Краще просто колотий цукор. А можна і просто чай. У ньому теж вітамінів вистачає.