На стозі сіна вночі південної Обличчям до тверді я лежав, І хор світил, живий і дружний, Кругом розкинувшись, тремтів. Земля, як сумний сон німа, Безвісно неслася геть, І я, як перший житель раю, Один в обличчя побачив ніч. Я ль нісся до безодні опівнічної, Иль сонми зірок до мене неслися? Здавалося, ніби в долоні потужної Над цією безоднею я повис. І з замираньем і сум'яття Я поглядом міряв глибину, В якій з кожним я миттю Всі неповоротні тону.
Три століття російської поезії.
Укладач Микола Банников.
Москва: Просвещение, 1968.
Інші вірші Афанасія Фета
- »На книжці віршів Тютчева
Ось наш патент на благородство, - Його вручає нам поет; Тут духу потужного панування, тут витонченої життя колір. - " На кораблі
Летимо! Туманною чертою Земля від очей моїх біжить. Під незвично стопою Скипаючи білою грядою. - »На пажитях німих.
На пажитях німих люблю в мороз тріскучий При світлі сонячному я сонця блиск колючий, Ліси під шапками иль в інеї сивому Так річку дзвінку під темно-синім льодом. - »На стозі сіна вночі південної.
- »Над озером лебідь в очерет простягнув.
Над озером лебідь в очерет простягнув, У воді перекинувся ліс, Зубцями вершин він у зорі потонув, Між двох вигинаючись небес. - »Даремно.
Даремно! Куди не гляну я, зустрічаю всюди невдачу, І обтяжливо серцю, що брехати я зобов'язаний повсякчас; Тобі посміхаюся, а в нутрі гірко я плачу. - »Чи не тут ти легкою тінню.
Чи не тут ти легкою тінню, Мій геній, мій ангел, мій друг, Розмовляєш тихо зі мною І тихо літаєш навколо.