Це талановитий російський людина, змушена постійно відчувати жорсткий тиск обставин. У «Лівша» акцентуються вже не стільки могутні потенційні можливості героя, який втілює сили свого народу, скільки його трагічна доля, що тягне за собою тяжкі для доль країни історичні наслідки. 1. Аналіз твору, або навіщо Лівша блоху кував. У нечисленних дослідженнях, присвячених знаменитому оповіді Лєскова, зазвичай виділяється коло питань, які, як правило, є предметом найактивнішого обговорення. На думку відомого дослідника лесковского творчості Л. А. Аннинского, "кляті" питання з приводу головного героя оповіді виглядають наступним чином: "Так він у вас хороший чи поганий? Так ви над ним смієтеся або захоплюєтеся? Так це правда чи вигадка? Так англійці дурні або розумні? Так ви - за народ чи проти народу? ви його прославити хочете або образити кровно? " Вся справа в тому, що всі ці питання правомірні, хоча вони здаються взаємовиключними.
Лівша, як образ на рифленою зображенні, змінює вираз свого обличчя в залежності від того, під яким кутом зору на нього дивитися.
Вилаяти серйозно, розгромити підлість і гидота - це не має того растлевающего душу дії, як хихикання. "Зрозумів відповідає Лєсков але я не зовсім з вами згоден щодо хихикання. Хихикає Гоголь і той же здійснював нещасний Чернишевскій.Почему так гадка і шкідлива в Ваших очах тиха, але уїдлива жарт, в якій" хихикання "не є відчайдушним, а береже ідеал? " Ще до цього прохання Аксакова Лєсков готував в ювілейний збірник дитячої письменниці Єлизавети Миколаївни Ахматової, з якої він був дуже дружний, три маленьких нарису під одним загальним заголовком - "Історичні характери в надзвичайних переказах нового складання" - картини народної творчості про імператорів: Миколі I, Олександрі I, Олександра II (господарському). 12 травня Лєсков пише Аксакову: "Почав їй (Ахматової) писати на всьому свавілля маленьку штучку в два листа і раптом уподобав це і порішив скрасти це у неї і віддати Вам". "Один з нарисів - це" Лівша ". Почав писати" штучку ", а написав" штучку "ж, але таку, що сам" щось відчув ", чи не так? Навіть" перерешіть ": забрав у краще місце.
Немов засвітилося в "маленькому нарисі" чудо, що перевищує початковий задум, і не визначиш, що там, а щось є понад определеній.Лесков так і не визначить, який же "секрет" уклала в маленьку побаска його свавільна рука, хоча визначати буде так і сяк "пише Л.А. Аннинський в книзі" Три єретика ". Який" секрет "містить в собі ця маленька побаска? На певну думку наводить нас випадкове, а може, невипадковий збіг: весна 1881 р вбивство царя і створення легенди, яку він вже в травні везе в Москву до Аксакова.
Хіба це не наводить на думку, що проблема царської влади - одна з головних в оповіді, то, що вже на початку 1-ої глави змальовано образ імператора Олександра Павловича, причому дано з явно іронічною інтонацією: "Коли імператор Олександр Павлович закінчив віденський рада, то він захотів по Європі проездиться в різних державах чудес подивитися ". Звертає на себе увагу якась легковажна начинка в слові "проездиться" - покататися чи або прогулятися.
Легенда про Лівша написана в жанрі оповіді, чому і центральною фігурою в ній є рассказчік.Всю інформацію про рассказчике неважко зібрати вже в першому реченні: вік його рівний віку століття, якщо в 1881 році він згадує початок 10-го століття.
Начитаний, швидше за все, а ще більше чув, так як знає такі слова, як "міжусобні". хоча освітою явно не блищить, поєднуючи в єдине словосполучення "міжусобні" і "розмови". До імператора відноситься явно іронічно. Чому? Та тому, що перед іноземними "чудесами" схилявся і без міри захоплювався: "Государ глянув на пістоля і надивитися НЕ может.Взахался жахливо". Оповідач явно виходець з народної середовища, а сам розповідь побудована у вигляді невибагливою, ненавмисної бесіди в невеликому, задушевному колі не обов'язково друзів, коли при стані загальної душевної теплоти нікуди і не хочеться нікуди поспішати і згадуються смішні історії, сумні і смішні, страшні і веселі .
Протягом всієї розповіді оповідач не виникає жодного разу, що не представлений він і в самому начале.Сказ як жанрова форма відрізняється від розповіді тим, що являє собою тип розповіді, орієнтований на монологічне мовлення оповідача, представника будь-якої екзотичної середовища - національної або народної ; і мова його, як правило, рясніє діалектизмами, просторічними оборотами.
Сказ існує в двох формах: у одному випадку оповідач пред'явлений читачеві, у другому випадку не пред'явлено. "Лівша" не відразу існував в тій формі, в якій дійшов до нас. Справа в тому, що в першому варіанті він був випереджу передмовою, в якому був пред'явлений оповідач: "Я написав цю легенду в Сестрорецьку по тамтешньому сказу від зброяра, тульського вихідця, переселився на Сестру-ріку ще за царювання імператора Олександра Першого.
Це підкреслено різко змінюється інтонацією і словотворчістю: "Государ озирається на Платова: дуже він здивований і на що дивиться; а той йде очі опустивши, ніби нічого не бачить, - тільки з вусів кільця в'є"; "Государ на все це радіє, все здається йому дуже добре, а Платов тримає свою ажідацію, що для нього все нічого не означає". А "Аболон полведерский?" Хіба не очевидна в цьому іронія? На чому ж грунтується іронічне ставлення оповідача до государю? Цілком очевидно, що на його схилянні перед усім іноземним. Тому так і радує приголомшлива перемога Платова в епізоді з "пістолів невідомого, неповторного майстерності": "А Платов на ці слова в ту ж хвилину опустив праву руку в свої великі шаровари і тягне звідти рушничні викрутку.
Англійці кажуть: "Не відчиняються", а він, уваги не звертаючи, ну замок колупати.
Повернув раз, повернув два - замок і вивернулся.Платов показує государеві собачку, а якому було на сугибе зроблена російська напис: "Іван Москвін у граді Туле". Будуючи розповідь на подієвої основі, як і передбачає жанр усної народної розповіді, оповідач так вміло веде слухача (читача) за собою, що ми разом з Платова готові лягти на "прикру укушетку" від образи за свого государя, який, зворушений від чудової дрібниці - аглицкой блохи, "данс" танцюючої, говорить англійцям: "Ви є перші майстра на цілому світі, і мої люди супротив вас зробити нічого не можуть". Тільки й розради Платова, що свою господарську дбайливість задовольнив: "... а Платов нічого проти государя вимовити не міг. Тільки взяв мелкоскоп так, нічого не кажучи, собі в кишеню спустив, бо" він сюди ж, каже належить, а грошей ви та без того багато взяли ". намітилося протистояння Платова і государя до кінця 3-го глави переходить в" розлучення ":" Дорогий у них з Платова дуже мало приємного було, тому що вони зовсім різних думок стали: государ так міркував, що англійцям немає рівних в мистецтві, а Платов доводив, що і наші на що глянуть - все можуть зробити, але тільки їм корисного навчання немає ". У четвертому розділі з'являється наступний російський імператор - Микола Павлович.
Інтонація оповідача змінюється відразу, причому шанобливо-поважне ставлення його до государю Миколі Павловичу ми відчуваємо саме в словах, які виголошує сам імператор, звертаючись до Платова: "Що тобі, мужній старий, від мене треба?" У цьому питанні закладено те, що можна назвати традиційними російськими відносинами між казково-билинним мудрим батюшкою-царем і вірним народом.
Чому ж іронічне ставлення до Олександра I переходить в епічно-спокійне, поважне до Миколи I? Та тому, що "Государ Микола Павлович в своїх російських людей був дуже впевнений і ніякому іноземцю поступатися не любив", а коли відправив Платова до тулякам, то наказав йому: "Скажи їм від мене, що брат мій цій речі дивувався і чужих людей, які робили нимфозории, більше всіх хвалив, а я на своїх сподіваюся, що вони нікого не гірше. вони мого слова не промовив і що-небудь зроблять ". Отже, можна зробити висновок про те, що перші глави оповіді присвячені проблемі взаємин царської влади з народом.
В даному випадку народ представлений образами Платова і оповідача.
Як же народ ставиться до своєї верховної влади? По різному.
Проти неї говорять треба взятися подумавши і з божим благословенням ". Кілька разів Лєсков зверне увагу читача на слово" хитрість ", підкреслить," що задум виник відразу, задум сміливий, спрямований "проти" "аліцкой нації". В цей сміливий задум якось не дуже вкладається нешкідлива підкова.
До речі, в тлумачному словнику Даля слово "підкувати" дано в двох значеннях: підкувати - набити підкови і підкувати - надути, обдурити. Ось друге значення якось більше підходить до лукавому, хитрому задумом туляков.Так що цілком можливо, підбираючи синонімічний ряд дієслів, до "надути". "Обдурити" додати і дієслово "нашкодити", адже "проти треба взятися подумавши". Значить, можна і під іншим кутом зору подивитися на "підковану блоху": "підкували", щоб не танцювала більше, нашкодили злегка, та й прикинулися дурників - мовляв, що з неписьменних взяти.
Які ж ще в тексті є переконливі докази такого прочитання? Перш за все те, що маючи не дуже багато часу на роботу, туляки велику частину цього часу витратили на поїздку в далекий Мценськ до древньої "каменерозсікання" іконі св. Миколи. "Ікона ця виду" грізного і престрашного "- святитель Мир-Лікійських зображений на ній" в ріст ", весь ковдри сребропозлащенной одягом, і особою темний і на одній руці тримає храм, а в інший меч -" військове подолання ". Ось в цьому "подоланні" і полягає сенс речі. Чи не поїхали туляки ні в найближчу Москву, ні навіть до Києва, а ось саме в Мценськ заради цієї ікони. "Здолати" - значить "перемогти". Якийсь чується в цьому натяк, і не тільки на перемогу в майстерності найтоншої роботи.
Цікава реакція лівші на закид англійців, що "краще б, якщо б ви з арифметики по крайності хоч чотири правила складання знали, то б вам було набагато корисніше, ніж весь полусоннику.
Тоді б ви могли збагнути, що в кожній машині розрахунок сили є Лівша погодився ". Чи не зацікавився як майстер, якому відкрили очі на секрет мастерства.Не здивувався, відповів тільки як би завчено:" Про це говорить годі й казати, що ми в науці не заходилися, але тільки своєї батьківщини вірно віддані ". але ж як довго навколо рушниць ходив, коли побачив, що англійці їх не цеглою чистять! та й реакція на" підковану блоху "імператора Миколи Павловича не менше цікава:" Глядіть, будь ласка: адже вони , шельми, аглицьку блоху на підкови підкова Чи! "Ось такий народ, з лукавинкою з хитринкою, з" хихиканням ", здатний" підкувати "не тільки блоху, а якщо буде потрібно, то підкувати когось і за великим рахунком такий народ викликає вже не співчуття, а дійсно захоплення. Але Лєсков не просто захоплюється туляками і лівшею.
Адже "хихикання" для нього "береже ідеал Письменник як би перевіряє всіх своїх героїв" прихильністю "Батьківщині.
Туляки своє ставлення до Росії визначили одним словом - "теж": "... аглицким нація теж не дурна". А Лівша це випробування проходить в Англії: "Подали йому їхнього приготування гарячий студінг у вогні він говорить:" Це я не знаю, щоб таке можна їсти ", і їсти не став, вони йому змінили і іншого страви поставили.
Також і горілки їх пити не став, тому що вона зелена - ніби як ніби купоросом заправлена, а вибрав, що всього натуральніше ". Пропонують Лівша в Англії залишитися:" Залишайтеся у нас, ми вам велику освіченість передамо, і з вас дивовижний майстер вийде "Але на це лівша не погодився:" у мене говорить вдома батьки є ". Свята впевненість лівші в тому, що своє, російське, не в приклад краще іноземних чудасій, найбільше проявляється в епізоді, коли англійці пояснюють йому, що віра і євангеліє у англійців і у російських однакові: "наша рос я віра найправильніша, і як вірили наші предки, також точно повинні вірити і потомци Євангеліє відповідає лівша дійсно у всіх одне, а тільки наші книги проти ваших товщі, і віра у нас повніше ". В наївної впевненості лівші в перевазі нашої віри аж ніяк не примітивізм, просто він думає і відчуває природно, просто, може бути як дитина, у якого запитають, чия мама краще.
Лівші немислимо залишитися в Англії, тому що він не допускає можливість одружитися на англійці: «мені з англійкою, хоч і повінчавши в законі, жити конфузно буде». Англійська дівчина не зрозуміла лівші, тому що вона не така, як російська, чи не натуральна - "мавпа-сапажу - плисовий тальма". Лівша відкидає всі, що виходить з кола його уявлень.
Росія для нього не просто батьківщина в традиційно патріотичному представленіі.Для нього це те місце, в яке він вріс корінням, це те, що його живить, це його аура, його будинок, в якому лівша щасливий.
З цим Лєсков розібрався швидко. Він негайно пише відомий літературний пояснення, в якому оголошує, що ніякої легенди не було в природі, а легенду цю він, Микола Лєсков, склав в травні минулого року. Згодом Лєсков прибрав Передмова як складову частину оповіді зовсім.
Знову-таки вражає в лівші природний погляд на речі: "своє" краще, але чому б не використовувати корисний досвід? У своєму прагненні донести корисний досвід до своїх лівша, заяложений і побитий по "крівопуткам" без "тугамента", гине, встигнувши тільки вимовити: "Скажіть государю, що у англійців рушниці цеглою не чистять: нехай щоб і у нас не чистили, а то , бережи бог війни, вони стріляти не годяться ". У чому сенс загибелі лівші? Навіщо Лєскова знадобилося виходити за межі лукавого і навіть у чомусь веселого оповідання? Весь трагізм загибелі лівші ще і в тому, що сама по собі смерть його залишилася непоміченою.
Про нього навіть і государю не дійшли.
Чи не прозріння і не застереження це? Адже якщо припустити, що лівша уособлює російський народ, а значить, і Росію, то не Росію чи чекає загибель, якщо, з одного боку, ті, хто повинен дбати про її силу і могутність, на дрібниці звертають увагу, а серйозними питаннями не цікавляться (блоха і рушниці), а з іншого боку, ті, хто звалює всі біди на монархію, захоплені "ідольською літургією" мужику, одночасно за боротьбою ідей цього мужика з уваги і втрачають.
По-перше у нього немає імені. Лівша в легенді - ім'я не власне, а загальне. У цьому явно ховається узагальнення. Лівша - збірний образ. По-друге, у вигляді лівші є те, що відрізняє від всіх: лівша, та ще й косой.В традиціях російської та західно-європейської літератури було вкладати істину в уста убогих (У БОГА, на те воля Божа). Значить, чином лівші Лєсков намагається донести до нас якусь істину, донести свій ідеал через "хихикання". Чому лівша гине? Тому що він насильно (Платов "схопив своїми куцапимі пальцями за шівороток косого лівшу, так що у того все гачечки від казакина відлетіли, і кинув його до себе в коляску в ноги") вирваний з рідного ґрунту.
Недарма з усіх течій і напрямів політичної і філософської думки найбільше Лєскова було близько почвенничество.
Попередження з приводу рушниць не дійшла до государя, а "доведи вони Левшин слова свого часу до государя в Криму на війні з ворогом зовсім би інший оборот був". Сказ про лівші сам Лєсков в післямові (20 гл.) Назве епосом з "дуже людської душею". тому що "человечкина душа" - це і є природний людській природі погляд на речі. Туляки "підкували" блоху, а Лєсков "підкував" і слов'янофілів і західників з їх надуманою, чисто інтелігентської проблемою (в народі немає такої проблеми - що краще - своє або чуже), і всіх революціонерів-народників з установкою на революцію як на єдино можливий шлях прогресу.
Висновок. В основі оповіді лежить характерний для народного епосу мотив змагання, суперництва, боротьби, яка зачіпає інтереси всієї націі.Формально про це суперництві англійських і російських майстрів в повісті Лєскова розповідає чоловік тієї ж народної середовища, до якої належать Лівша і його товариші, тульські ремісники. «Це їх епос» - скаже в епілозі Лєсков, відокремлюючи себе від «слагатель» легенди.
Цю віру поділяє і сам Лєсков, дбайливо відтворює в оповіді склад народного самосвідомості.
Лівша доріг йому не тільки як герой його власного твору, а й як епічний характер, що втілює собою етичний ідеал народа.В славу свого багатства духовних і творчих можливостей народу, зберігає життєздатність і людяність, всупереч всім стесняющим його обставинам, Лєсков і черпав свою віру в майбутнє , якою пройнятий його оповідь про Лівша. Список літератури. 1. Відуецкая І. П. Микола Семенович Лєсков.
Ще реферати, курсові, дипломні роботи на цю тему:
М.Я. БЛОХ. Теоретичні основи ГРАМАТИКИ
Марк Якович Блох відомий вчений лінгвіст доктор філологічних наук професор Завідує кафедрою граматики і.
Навіщо створювати онтологію?
Не редагував матеріал надлишковий на але СУТНІСТЬ передана добре. В результаті потрібно навчитися будувати свою під свою філософію і. Г Н.
Антивітаміни. Навіщо потрібні антивітаміни
Пізніше такі ж протиборчі вітамінам речовини виявили і в продуктах харчування. Наприклад, фермент тіаміназа, що міститься в рибі розщеплює ... Даний фермент міститься в овочах і фруктах, окисляє вітамін С і робить його ... Але ці антивітаміни легко зруйнувати, якщо нагріти соєве борошно. У продуктах харчування знаходять все нові антивітаміни і ...