У повоєнні роки навряд чи будь-яка інша міжнародна проблема привертала до себе стільки уваги, як німецька, яка була безпосередньо пов'язана з такими питаннями, як ядерна зброя, протистояння військово-політичних блоків, роззброєння, європейська безпека і недопущення ревізії післявоєнних кордонів.
Саме навколо німецького питання розгортається криза союзницьких відносин, спровокований односторонніми діями західних держав. У першій половині 1948 р США, Англія, Франція в обхід Потсдамских угод взяли в рамках плану Маршалла принципове рішення про створення сильного німецької держави, союзної Заходу. Окупаційні зони на західнонімецьких територіях були об'єднані. У відповідь на процес створення державних інститутів Західної Німеччини СРСР встановлює фактичну блокаду західних секторів Берліна, підконтрольних союзникам. Американці налагоджують «повітряний міст» з Західним Берліном, перекидаючи на транспортних літаках різні вантажі в першу чергу для військового гарнізону, а в другу - для цивільного населення [8]. В ході так званого першого Берлінського кризи (1948-1949) СРСР і Захід переходять від партнерства до протистояння ( «совражеству союзників»). Дорогий «повітряний міст» постачав гарнізон і населення Західного Берліна до травня 1949 коли СРСР скасував обмеження на транспортування вантажів із заходу. До цього часу з ініціативи західних держав було проголошено про створення ФРН.
У 1955 р з ініціативи радянського уряду були встановлені дипломатичні відносини між СРСР і ФРН, що полегшило подальші маневри в німецькому питанні. Нормалізація відносин між Бонном і Москвою не привела до пом'якшення західнонімецької позиції з питання об'єднання Німеччини. Радянська сторона запропонувала об'єднати НДР і ФРН в конфедеративний держава, однак ідея не отримала підтримки західнонімецького керівництва, яке проголосило себе єдиним представником німецького народу, вважаючи Західний Берлін - частиною ФРН, а НДР - незаконним утворенням. В кінці 1950-х рр. Н.С. Хрущов висуває ідею перетворення Західного Берліна в вільний демілітаризований місто без всяких окупаційних військ і незалежний як від ФРН, так і від НДР. Разом з тим у Хрущова не було продуманого плану рішення німецького питання, і головну ставку Хрущов робив на поступки західних країн радянському тиску. Такий підхід призвів до виникнення другого Берлінського кризи, коли в 1961 р навколо Західного Берліна стала зводитися бетонна стіна. Хрущов і східнонімецькі керівники помилково сподівалися, що ізоляція Західного Берліна оздоровить економічну ситуацію і наблизить момент міжнародно-правового визнання НДР. Насправді ж другий Берлінський криза погіршила радянсько-американські відносини і призвела до ескалації «холодної війни» [9]. З відставкою Хрущова деякі керівники МЗС стали схилятися до висновку, що в НДР складається нова соціалістична німецька нація, і питання про возз'єднання втрачає будь-яку актуальність.