Образ Івана Шухова в повісті А. І. Солженіцина «Один день Івана Денисовича»
Молитися треба про духовне: щоб Господь з нашого серця накип злий знімав.
А. Солженіцин. Один день Івана Денисовича
Головним героєм повісті «Один день Івана Денисовича» А. Сол-женіцин свідомо зробив звичайного мужика, якого спіткала доля, характерна для багатьох російських людей XX століття. Іван Денисович Шухов був господарським і бережливим хазяїна-ном в маленькому селі. Коли прийшла війна, Шухов пішов на фронт і чесно воював. Отримав поранення, але недолікувався, посп-шив повернутися на своє місце на фронт. На частку Івана Денисовича випав і німецький полон, з якого він втік, але потрапив в результа-ті в радянський табір.
Суворі умови страшного світу, огородженого колючим про-волокою, не змогли зломити внутрішньої гідності Шухова, хоча багато хто з його сусідів по бараку давно втратили человечес-кий вигляд. Перетворившись з захисника Батьківщини в зека Щ-854, Іван Денисович продовжує жити за тими моральними законами, які склалися в міцний і оптимістичний селянський характер.
Мало радостей в розписаному по хвилинах розпорядку дня за-ключення табору. Кожен день одне і те ж: підйом по сигналу, мізерний пайок, який залишає напівголодними навіть самих то-чих, виснажлива робота, постійні перевірки, «шпигуни», пів-ве безправ'я зеків, свавілля конвойних і наглядачів. І все ж Іван Денисович знаходить в собі сили не принижуватися через лиш-ній пайки, через сигарети, які завжди готовий заробити чесних-ним працею. Не бажає Шухов і перетворитися в донощика заради поліпшення власної долі - сам він зневажає таких людей. Розвинуте почуття власної гідності не дозволяє йому вили-викликають тарілку або жебракувати - суворі закони табору без- жалісно до слабакам.
Віра в себе і небажання жити за чужий рахунок змушують Шухова відмовитися навіть від посилок, які могла б йому висилати дружина. Він розумів, «чого ті передачі стоять, і знав, що десять років з сім'ї їх не потягнеш».
Доброта і милосердя - одне з основних якостей Івана Денисовича. Він з розумінням ставиться до ув'язнених, кото-які не вміють або не хочуть пристосуватися до табірних законам, в результаті чого терплять зайві муки або упускають вигоду.
Деяких з цих людей Іван Денисович поважає, але біль-ше - шкодує, намагаючись при можливості допомогти і полегшити їх долю.
Совісність і чесність перед собою не дають Шухова Сіму-лировать хвороба, як роблять багато ув'язнених, намагаючись через бігти роботи. Навіть відчувши серйозну нездужання і при-дя в санчастину, Шухов відчуває себе винуватим, ніби обманює кого-то.
Іван Денисович цінує і любить життя, але розуміє, що він не в змозі змінити порядки в таборі, несправедливість в світі.
Багатовікова селянська мудрість вчить Шухова: «крихти так гнися. А упрешся - переломи », - але, упокорюючись, ця людина ніколи не буде жити на колінах і плазувати перед можновладцями.
Трепетне і шанобливе ставлення до хліба видають в образі головного героя істинного селянина. За восемьлет табірної жит-ні Шухов так і не відучився знімати шапку перед їжею навіть в са-мий лютий мороз. А для того щоб носити при собі залишені «про запас» залишки пайки хліба, дбайливо загорнуті в чисту ганчірку, Іван Денисович спеціально нашив на тілогрійку по-таємницею внутрішня кишеня.
Любов до праці наповнює гадану одноманітною життя Шухова особливим змістом, приносить радість, дозволяє вижити. Чи не поважаючи роботи недолугої і з примусу, Іван Денисович в той же час готовий взятися за будь-яку справу, проявляючи себе спритним і вмілим каменярем, шевцем, пічників. Йому під силу з уламка полотна ножівки виточити ножик, зшити тапочки або чех-ли під рукавиці. Приробіток чесною працею не тільки доставлені-ет Шухова задоволення, але і дає можливість заробити сигари-ти або добавку до пайки.
Навіть під час роботи на етапі, коли потрібно було швидко сло-жити стіну, Іван Денисович настільки увійшов в азарт, що забув про лютому холоді і про те, що працює з примусу. Ощадливий і господарський, він не може допустити, щоб пропав цемент або щоб робота була кинута на середині. Саме втруде герой знаходить внутрішню свободу і залишається нескореним страшні-ми умовами табору і похмурої монотонністю убогого побуту. Шухов навіть здатний відчувати себе щасливим через те, що завершується день пройшов вдало і не приніс ніяких неожі-даних неприємностей. Саме такі люди, на думку письменника, і вирішують в кінцевому рахунку долю країни, несуть заряд народної моральності і духовності.