Народився 31.03.1938, Москва.
Олександр Збруєв народився в Москві, на Арбаті. Його батько був великим керівником і займав пост заступника наркома зв'язку. Мати була з адвокатської сім'ї, мала акторську освіту і на момент народження сина працювала на кінофабриці імені Чайковського.
В кінці 1937 року, після повернення із службового відрядження в Америку, батька заарештували як "ворога народу". Суд над ним тривав всього лише 15 хвилин, і вирок був лаконічним: розстріл. Так що свого батька Олександр Збруєв живим вже не застав. Незабаром їх з матір'ю, як членів сім'ї "ворога народу", заарештували і етапом відправили на п'ять років у виправно-трудовий табір під Рибінському.
І все ж доля виявилася до них прихильною. Табірне начальство пошкодувала молоду жінку з немовлям на руках і замінило табір посиланням. Там вони прожили до 1943 року, після чого їм дозволили повернутися в Москву.
Вони повернулися на рідну Арбат, в квартиру, в якій народився Саша. З речей там практично нічого не залишилося: найцінніше винесли працівники НКВС, а залишки підібрали сусіди. Але коли господарі повернулися назад, їм так нічого і не повернули.
У 1945 році Олександр пішов у перший клас 69-й московської школи. За власним визнанням, навчався він погано, не знав алгебру, тригонометрію. Двічі його залишали на другий рік (!). І якби не мати, яка всіма силами тягнула його з класу в клас, він би школу так і не закінчив. Єдиним серйозним захопленням А. Збруєва в школі був спорт: у свій час він займався боксом, потім - гімнастикою. В останньому виді спорту заробив 1-й розряд, непогано виступав на районних змаганнях. Однак потім і цю справу закинув.
Свій перший стакан горілки Саша випив, коли навчався в четвертому класі. Проте раннє прилучення до алкоголю викликало у нього зворотну реакцію: одного разу він так напився, що йому стало погано.
Олександр Збруєв згадує: "До мого друга приїхав його старший брат - злодій в законі, який відсидів багато років на зоні. На гулянку зібралося багато блатних хлопців. І я по-сусідськи прийшов. Там-то я і випив свою склянку сорокаградусної. Пам'ятаю величезну скворчащую сковорідку - яєчня, ковбаса, картопля. Перша стопка, друга - пацан, чи багато мені потрібно було? А відмовитися не можна, така думка навіть не виникала. Отямився в повному розборі, додому під руки вели ".
З тих пір Олександр якщо і пив, то завжди знав міру. У ті ж роки він почав і курити. Школу він відверто не любив. Та й за що її було любити? Його вважали сином "ворога народу" і в відкриту зневажали. У п'ятому класі з ним стався випадок, який зробив жорстоким його ще сильніше. Тоді його вирішили прийняти в піонери і на ранковій лінійці в урочистій обстановці пов'язали на шию червону краватку. Однак через два дні згадали, ким був його батько, і так само урочисто, на лінійці, краватка зняли.
У 1958 році Збруєв нарешті закінчив десятирічку. На той час він уже остаточно визначився зі своїм вибором і вирішив йти в артисти. Велике значення для нього мала зустріч з дружиною Є. Вахтангова (вона була подругою його матері), яка в домашніх умовах прийняла у нього іспит і дуже схвально відгукнулася про його артистичних здібностях.
Окрилений її похвалою, Олександр влітку 1958 року, в супроводі своїх дворових друзів, прийшов до дверей Театрального училища імені Щукіна. Іспити складав з таким ентузіазмом і азартом, що його прийняли з першого заходу. Курсом тоді керував знаменитий Володимир Етуш.
Вони одружилися в 1959 році, коли і Олександру, і Валентині, було всього по 17 років. Згадує Валентина Малявіна: "Саша вчився зі мною в одній школі, але потім його перевели в школу навпаки. Всі дівчата в нього закохувалися, а мені він здавався недосяжним. Він був старше, і у мене був інший шанувальник. Але одного разу, вже студентом Щукінського училища, він привітався зі мною на вулиці. він завжди дуже елегантний, а на мені в той день була яскраво-червона модна куртка - підозрюю, що привітався-то він тоді, власне, не зі мною - з курткою. Вона і вирішила наші відносини . Ми стали зустрічатися, підібралася чудова компанія: Ваня Бортник, нині наменітий артист, Інна Гула, Саша і я.
І якось дуже швидко визначилася, що ми з Сашком будемо чоловіком і дружиною. Я навіть перевелася у вечірню школу, щоб вийти за нього заміж. Рушили ми в загс, нікому з домашніх не сказали ні слова, і там з'ясувалося, що розписати нас не можуть - мені до вісімнадцяти не вистачало двох місяців. Мене там запитали: "Дівчинка, тобі ж немає вісімнадцяти, як же ти заміж виходиш?" А я відповіла: "А мені дуже хочеться". Потім ми пішли в райраду і там отримали спеціальний дозвіл. ".
Закінчивши училище в 1961 році, Збруєв потрапив в трупу Театру імені Ленінського комсомолу. У спектаклях того періоду він в основному грав своїх сучасників, в общем-то, схожих один на одного. Але в 1963 році в трупу театру прийшов Анатолій Ефрос, і саме при ньому до Збруєву прийшов перший театральний успіх. Він прекрасно зіграв роль 17-річного Марата Євстигнєєва з блокадного Ленінграда в спектаклі "Мій бідний Марат". Не менш успішними виявилися і зіграні ним ролі в спектаклях "До побачення, хлопчики!", "День весілля".
Майже в той же час у Збруева відбувся і кінодебют. Цікаво відзначити, що в студентських спектаклях він прагнув піти від своїх зовнішніх даних (симпатичного і підтягнутого хлопця) і грав в основному характерні ролі: кривих, лисих, товстих, старих людей. А ось режисер Олександр Зархі побачив в ньому саме сучасного хлопчиська і запросив його на роль Дімки в свій фільм "Мій молодший брат".
Картина вийшла на екрани країни в 1962 році і принесла виконавцям головних ролей в ній (А. Збруєву, А. Миронову та О. Далю) перший успіх у глядачів.
Але потім Валентина охолола до свого чоловіка. Сама вона каже, що причиною була невдала вагітність, що закінчилася викиднем. Так чи інакше, але Валентина захопилася молодим режисером з кіностудії імені Горького Павлом Арсенова. І в 1963 році шлюб розпався.
і "Чисті ставки".
Великим успіхом актора в кіно стала роль співробітника ОБХСС Альошина у фільмі Герберта Раппопорта "Два квитки на денний сеанс".
Напевно, одним з перших радянських акторів Збруєв втілював на дисплеї не кондового, у всьому правильного міліціонера, а цілком звичайного хлопця з вулиці, волею доль що опинилася в органах. Фільм і починається з того, що герой Збруєва просить свого начальника відпустити його з міліції, так як ця служба йому в тягар.
Вийшовши на екрани країни в 1967 році, фільм отримав схвальні відгуки публіки.
новий шлюб
У тому ж 1967 році відбулися зміни і в особистому житті актора. Олександр одружився на актрисі Людмилі Савельєвої, буквально увірвалася в радянський кінематограф з роллю Наташі Ростової у фільмі-епопеї "Війна і мир".
Довгі роки подружжя щасливо жили разом ...
На початку 70-х років Збруєв по праву вважався одним з найпопулярніших акторів радянського кіно. Популярність акторові принесли детектив "Круг", який був продовженням знаменитих "Двох квитків на денний сеанс", романтична мелодрама "Романс про закоханих", де він зіграв хокеїста Воліна і, звичайно ж, телефільм "Велика перерва".
В "Великій перерві" режисера Олексія Коренева Збруєв зіграв роль Григорія Ганжі. До речі на цю роль планувався чоловік Світлани Крючкової, а вона сама повинна була зіграти Світлану Афанасіївну. Але щось не заладилося, і тут виник на горизонті Олександр, який підійшов на роль Ганжі якнайкраще.
Світлані Крючкової теж не судилося зіграти спочатку заплановану роль. Розповідають, що на пробах одного з епізодів молода актриса так увійшла в образ, що сварячись з Ганжою, по-справжньому вкусила актора Збруева за палець. Олександр Вікторович серйозно образився. Крючкову все ж взяли у фільм, але вже на роль Неллі Леднева. А ось актрису схожу на Світлану Афанасіївну ще довго шукали. Поки вибір не впав на молоду, але вже популярну Наталію Богунову.
Дует Богунову і Збруева вийшов настільки вдалим, що багато глядачів і дійсно повірили, що вони чоловік і дружина.
Картина «Велика перерва» стала однією з найулюбленіших в нашій країні: в годину телепоказу вулиці порожніли, люди поспішали додому, до екранів. Фільм підкуповував глядачів не тільки абсолютно життєвими колізіями героїв, а й кумедними імпровізаціями самих акторів, що роблять цю комедію ще ближче і рідніше глядачеві. Так, наприклад, в одному з епізодів веселун Григорій Ганжа обпалює на заводі праву руку. У медпункті йому бинтують чомусь ліву і відправляють додому. При зустрічі з чарівною Світланою Опанасівною у нього бинт таємничим чином переміщується знову на праву руку, і в наступному кадрі опиняється знову на лівій. Олександр Збруєв виявився настільки органічним в цьому образі, що можна навіть припустити, що це були жарти самого актора.
Практично всі молоді актори, що знімалися в ньому, стали справжніми звездамі.Вот що згадує про цю "зоряної" ролі сам Олександр Збруєв: «Коли трапилася" Велика перерва ", все стали тикати в мене пальцями:" Ой, Ганжа, Ганжа ". Фільм-то насправді хороший, зараз так ностальгічно виглядає. Але мені хотілося серйозних ролей, а цей фільм дав мені такого стусана, що я так і полетів вперед з новим ім'ям - Ганжа. Але дуже часто воно мене виручало. У важкі часи, коли в країні були проблеми з їжею, я, заходячи в магазин, з сумом дивився на порожній прилавок, а продавщиця раптом говорила: "Ой! Ганжа до нас прийшов!" Я питав: "А що ж у вас порожньо?" Вона відповідала: "Для тебе - заради бога, чого хочеш!" І діставала "чого хочеш" з якихось засіків ».
театр
Не менш успішно розвивалася кар'єра артиста і на театральній сцені. З приходом в 1974 році в Ленком нового режисера - Марка Захарова - справи цього театру явно пішли в гору, і кожен спектакль ставав подією в театральному житті країни.
До початку 80-х років Ленком став "культовим" театром, і потрапити в нього було справою не простою. А після закінчення кожної вистави натовпи шанувальників чекали своїх кумирів біля службового входу. І особливо сильно дошкуляли вони тоді кількох акторів: А. Збруєва, О. Янковського, Н. Караченцова і А. Абдулова. Кажуть, що першим не витримав такого ажіотажу саме Збруєв. В один із днів він зібрав біля службового входу найбільш завзятих своїх шанувальниці, вишикував їх за зростом і сказав що стояв поруч адміністратору театру: "Подивіться на них уважно і запам'ятайте кожну. І щоб з цього дня жодна з них тут більше не з'являлася!"
І все-таки цей захід мало вплинула на ситуацію: шанувальники продовжували брати в облогу свого кумира. Тому піші прогулянки Збруєва від Ленкома до його будинку на вулиці Горького (там розташовується магазин "Наташа") доставляли йому масу незручностей.
Олександр Збруєв та Інна Чурікова.
Незважаючи на величезну популярність Збруєва у глядачів, офіційна влада ставилися до нього з недовірою. Характер він мав досить різкий, непохитний, що чиновниками від мистецтва ніколи не заохочувалося. Наприклад, в 1980 році, коли Збруєв знімався в головній ролі у фільмі "Кільце з Амстердама", знімальна група повинна була летіти до Голландії для зйомок кількох епізодів. Однак режисерові раптово заявили, що всі актори летіти можуть, а ось Збруєв. "Але він же головний герой!" - спробував було заперечити режисер, але цей аргумент на чиновників не справив жодного враження.
Довелося Голландію забути і все "західні" епізоди знімати в Прибалтиці. Благо що в ці краї акторові з'їздити дозволили.
Ще одна неприємність, правда, вже іншого роду, трапилася зі Збруєвим під час зйомок картини "Батальйони просять вогню": він впав з коня і зламав праву руку. Через це йому незабаром довелося кинути заняття тенісом.
Несподіваною виявилася зміна способу Збруева в драмі Андрона Кончаловського "Ближнє коло". У цій картині актор зіграв роль Сталіна. У блискучому виконанні Олександра Збруєва вождь набуває рис "пахана" - зіпсованого підлітка з кримінальними замашками, так само як і його когорта - наближеною "кодло".
Вдалим виявилося співробітництво Олександра Збруєва з Дмитром Астрахані. У цього талановитого режисера Олександр знявся в мелодрамах "Ти у мене одна" і "Все буде добре". Фільми були чудово сприйняті глядачами, і з неоднозначно критиками.
Розмірковує Олександр Збруєв: "На мою внутрішнім відчуттям, фільм відбувся. Але ось іде церемонія вручення" Ніки "в Будинку кіно. Було відчуття, що вона моя. Це питання і марнославства, і самоствердження. Але - не склалося. Мені здалося, що виною тому не дуже охайна ситуація. Хоча, можливо, я помиляюся. "
Про те, як йому прийшла в голову подібна ідея, А. Збруєв розповідає: "Ідея прийшла просто - життя підказало. Актори багато часу проводять в театрі. Збираються, як правило, в буфеті. Він у нас непоганий начебто, але з будь-якими то тараканчікі і пахвами. і ось сидимо ми якось з товаришем (він не має відношення до театру), дивимося - одяг на столах навалена, стільці зламані. Загалом, прохідний двір. Товариш мій і каже: "Давай зробимо ресторан". вклав гроші. І будь ласка - "трам" існує. Це наш Ленком раніше так називався, ми тільки розшифровувати ст али по-іншому: "Театральний ресторан акторів Москви ... Але це не зовсім мій ресторан. Там моє ім'я. Швидше я людина з Ленкому, який тут "на господарстві". І ця роль для мене поки незвичайна ".
З середини дев'яностих років поповзли чутки, що другий шлюб актора розпався. Сам Збруєв ніколи не розповідає про те, що відбувається в його особистому житті.
"Я вважаю, що я як актор повинен бути цікавий своїми ролями в кіно і театрі. - Пояснював Збруєв в інтерв'ю - Робити собі ім'я на скандалах, смажених новинах з особистого життя - це не для мене. У мене було все настільки важко в сімейному житті , такій складній була притирання характерів, що говорити про це якось не хочеться ".
"Я намагаюся нікого не пускати в своє особисте життя і ніколи не розповідаю ні про дружину, ні про дочку. Завжди був проти сімейних акторських фотографій, учасники яких постають в якихось історичних костюмах, з дружиною, дітьми, собаками. Все це виглядає гнітюче і, по-моєму, ні до чого. і потім, як би не склалося життя - людина в ній самотній ".
І все ж дещо про особисте життя актора відомо. Наприклад, його дочка Наташа по стопах батьків не пішла, хоча спроба спробувати себе на знімальному майданчику у неї була. У 1982 році вона знялася у фільмі Михайла Козакова "Якщо вірити Лопатухіну". Але в подальшому актрисою вона так і не стала.
Перша дружина Олександра Збруєва Валентина Малявіна згодом вийшла заміж. Але пристрасть до алкоголю, яким вона намагалася погасити біль від втрати дитини, привела до непоправного. Після однієї з п'янок загинув її чоловік Станіслав Жданько. Відразу після його загибелі було встановлено, що це було самогубство. Але через п'ять років актрису відправили в Бутирку, де Малявіна "відсиділа" шість років за вбивство.
Вийшовши з в'язниці, Малявіна знову стала випивати. І, нетвереза, одного разу вдарилася об одвірок: зламала ключицю, пошкодила око. З тих пір вона почала сліпнути. Зараз Малявіна вже нічого не бачить. Вона живе у подруги на дачі. Олександр Збруєв періодично відвідує її.