Трудове законодавство закріплює основні права і зобов'язаний-ності тільки громадян. Відносно організації такого поділу і закріплення основних прав і обов'язків практично немає. Примі-ково до організаціям термін «правовий статус» зазвичай не ис-користується, а вживається термін «трудова правосуб'єктність» як певний визнається державою властивість суб'єкта бути учасником трудових відносин.
Як зазначалося вище, всі організації як суб'єкти трудового права мають комплексний правосуб'єктність. Вони вступають і в цивільні, і в адміністративні, і в інші правові відносини. Як суб'єкти трудового права вони наділяються і трудовою правосуб'єктністю, оскільки їх діяльність пов'язана з організацією процесу праці, його управлінням, оплатою, необхідністю охорони праці працівників і т.д. Причому в умовах переходу до ринковому економіці обсяг її значно розширився. Вибір системи оплати праці, здійснення доплат і надбавок, здійснення видів і обсягу різного роду пільг для працівників - ось ті повноваження які здійснюються роботодавцем.
Підприємства, установи та організації можуть створюватися на базі різних форм власності, хоча установи найчастіше пов'язані з державною або муніципальною власністю.
В умовах переходу до ринкових відносин провідне місце займають підприємства. Підприємство - це самостійний господарюючий суб'єкт, створений для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою задоволення громадськості-них потреб і отримання прибутку.
Порядок створення підприємств встановлено законодавством. Підприємство самостійно здійснює свою діяльність, рас-поряжается продукцією, що випускається, отриманим прибутком, що залишився в його розпорядженні після сплати податків та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до законодавства можуть створюватися і дійство-вать підприємства, що знаходяться в приватній, державної, муніципальної власності і власності громадських організа-цій, а також підприємства змішаної форми власності, засновані на об'єднанні майна, що знаходиться в приватній, муніципальній та державній власності, у власності громадських організацій, іноземних держав, юридичних осіб і громадян.
Цивільне законодавство передбачає такі орга-ганізаційні-правові форми підприємницької діяльності: господарські товариства і товариства (сюди входять повні товариства, товариства на вірі, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, акціонерні-нерного товариства - відкриті і закриті, дочірні і залежні суспільства), виробничі кооперативи; державні та муніципальні унітарні підприємства (див. гл. 4 ЦК України). У них може застосовуватися найману працю, а трудова діяльність може здійснюватися і на основі членства, участі (крім державних, муніципальних і громадських організацій).
Підприємства можуть об'єднуватися в союзи і асоціації. Разом з тим вони можуть засновувати філії та інші відокремлені подрузі-ділення з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків, дію-щие на підставі статутів і положень, що затверджуються підприємством, і можуть також мати трудовий правосуб'єктністю (якщо вони наділені такою основним підприємством).
Слід зазначити, що кожна з перерахованих форм підприємств має свій правовий статус, що включає повноваження як цивільно-правового, так і трудоправового характеру. Особливо важливо, що таке підприємство є єдиним і єдиним соб-ственник свого майна, а учасники кожного з перерахованих видів об'єднання (якщо підприємство приватизоване, викуплено або створено на кошти працівників його підприємств) мають певні права, характер і обсяг яких залежить від організаційно-правової форми господарської діяльності.
Участь у створенні власності підприємств (в економічному сенсі) впливає на обсяг як майнових (цивільних), так і трудових прав. Право на участь в управлінні підприємством - це область, де праця і капітал тісно переплітаються.
Господарські товариства і товариства мають багато спільного, проте ототожнення їх необгрунтовано. Товариства - це перш за все об'єднання капіталів, а товариства - об'єднання осіб. Це означає, що в товариствах об'єднуються як засобу (майно), так і зусилля (діяльність) учасників для досягнення поставленої мети. Таким чином, учасник товариства зобов'язаний не тільки передати певний майновий внесок, а й взяти особисту участь у справах товариства.
Акціонер товариства (об'єднання капіталів) може обмежити свою участь в ньому лише майновим внеском і не зобов'язаний особисто брати участь в справах суспільства, якщо інше не передбачено статутом або установчим договором, наприклад, в закритому акціонерному товаристві. Одне з основних відмінностей товариств від товариств полягає в тому, що учасники перших не тільки особисто беруть участь в їх діяльності, а й несуть відповідальність за боргами товариства своїм майном. Ця ознака притаманний і повного, і Коммандо-ному товариствам. Але в останньому дві групи учасників: повні товариші і коммандітісти (вкладники). Перші несуть необмежену солідарну відповідальність всім своїм майном, другі ризикують лише внеском.
Господарські товариства також диференційовані законодавцем. Найбільшого поширення на практиці отримали товариства з обмеженою відповідальністю *. За суттю своєю таке суспільство є перехідною організаційно-правовою формою підприємництва між товариством та суспільством. Його статутний фонд, так само як і статутні фонди інших товариств, поділений на визначену кількість часток, розміри яких встановлені в установчих документах. Ці частки свідчать не про часткової власності учасників, а про обсяг прав вимоги до суспільства (на дивіденди, участь в управлінні і ліквідаційну квоту). Учасники товариства не відповідають за його боргами іншим своїм майном, а несуть лише ризик збитків (втрати вкладів або часток).
Найбільш поширеною формою є акціонерні товариства *. Вони багато в чому схожі з товариствами з обмеженою відповідальністю. Їх статутний фонд розділений на певне кількісних-ть акцій, а учасники не відповідають за боргами товариства, несучи ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. Але на відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, частки в статутному фонді акціонерного товариства завжди рівні, закріплені в акціях, оплата вартості яких озна-чає участь в суспільстві, а передача - вихід з нього.
На відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, учасник якого при виході з товариства має право на вартість частини майна в межах його частки в статутному капіталі, в акцио-нерного суспільстві учасник (акціонер) не може вимагати від суспільства оплати своїх акцій або виділу майна, хоча і може відчужувати свої акції.
Акціонерні товариства розрізняються за способом відчуження своїх акцій. Товариство з обмеженою відповідальністю, учасники якого можуть від-цурався належні їм акції без згоди інших акціонерів, вважається відкритим. Його акції можуть вільно продаватися. Загально-ство, акції якого розподіляються тільки серед його засновників або іншого заздалегідь визначеного кола осіб, визнається закритим акціонерним товариством (ст. 97 ГК РФ).
Серед інших юридичних осіб - підприємств, заснованих на приватній власності, слід назвати виробничі коопера-тиви *. І хоча в даний час інтерес до цієї форми ослаблений, проте вона існує і має певний питома вага в еко-номіки. Специфіка виробничих кооперативів складається в сле-дме: управління і організація кооперативу будуються по прин-ципу «один учасник - один голос», тобто обсяг прав не залежить від розміру майнового внеску, що має місце в суспільствах, де кількість голосів прямо пропорційно розміру внеску, частки в статутному фонді.
У кооперативі його члени, як і члени товариства, зобов'язані особистою працею брати участь у його діяльності. І отримує-мий при цьому дохід ділиться не у відповідності з внеском в майно кооперативу, а в залежності від трудової участі, а у випадках, прямо передбачених статутом, також і в залежності від імущі-ного вкладу. Отже, облік майнового внеску при розподілі доходу може виступати лише як доповнення, основу ж становить трудовий внесок.
Крім того, члени виробничих кооперативів несуть додаткову відповідальність за відсутності майна у самого кооперативу і відповідають не всім своїм майном, а тільки в розмірі, заздалегідь визначеному статутом цього кооперативу.
Всі підприємства можуть створюватися за рішенням або власника (власників) майна, або трудового колективу в зв'язку з приватизацією відповідно до норм чинного законодавства та вважаються чинними з дня їх реєстрації. З цього ж моменту вони набувають і трудову правосуб'єктність, яка виражається в можливості застосовувати БЕЗОПЛАТНО працю на даному підприємстві і визначається двома критеріями - оперативним (організаційним) і майновим. Оперативний критерій зводиться до визнання права встановлювати структуру і штати і здійснювати підбір і розстановку працівників, організовувати і праця і створювати необхідні умови для цього, зокрема забезпечувати безпеку праці. Майновий критерій проявляється в можливості розпоряджатися коштами і оплачені-вать працю працівників відповідно до тією чи іншою системою, уста-новленной самим підприємством, визначати тривалість до-виконавчими відпусток і встановлювати інші пільги і заохочення працівників.
* На це правильно звернув увагу О.В. Смирнов. Див. Державне виробниц-ного підприємство як суб'єкт трудового права // Радянська держава і право. 1971. № 2. С. 23.
Підприємство ліквідується у разі визнання його банкрутом і при наявності інших встановлених законом підстав. З цього моменту воно виключається з Державного реєстру.
Цілям захисту інтересів працівників підприємства, на який поширюють процедура банкрутства, відповідає встановлена ст. 106 Закону «Про неспроможність (банкрутство)» черговість задоволення вимог кредиторів:
в першу чергу задовольняються вимоги громадян, перед якими боржник несе відповідальність за заподіяння шкоди життю і здоров'ю;
в третю - задовольняються вимоги кредиторів за зобов'язаннями, забезпеченими заставою майна боржника;
в четверту - задовольняються вимоги по обов'язкових платежах до бюджету і в позабюджетні фонди;
в п'яту - проводяться розрахунки з іншими кредиторами.
Крім підприємств, як роботодавця можуть виступати і установи. На відміну від підприємств установи створюються, як правило, на основі державної або муніципальної власності. Вони складаються на державному або муніципальному бюджеті, фінансуються з нього, і їхнє майно перебуває в оперативному управлінні установи. Хоча установи і є юридичними особами з усіма ознаками останніх, федеральні і муніципальні органи влади вирішують значну частину питань, пов'язаних з управлінням цими організаціями: встановлюють розміри оплати праці працівникам (якщо вони не встановлені державою) і преміювання, а також величину інших фінансових витрат. Всі витрати повинні відповідати кошторисом, затвердженим відповідними органами влади або управління.
Найм (призначення, обрання) керівника є правом соб-ственник майна підприємства і реалізується їм або безпосереднім-ного, або через уповноважені власником органи, кото-рим делеговані права з управління підприємством.
На державному та муніципальному підприємстві, а також на підприємстві, в майні якого внесок держави або місцевого органу влади складає більше 50 відсотків, це право реалізується засновником підприємства спільно з трудовим колективом.
У державних або муніципальних установах керуй-тель призначається вищим органом. З керівником укладаючи-ється трудовий договір (контракт), в якому визначаються його права і обов'язки, умови оплати його праці, відповідальність перед власником майна і трудовим колективом, термін контракту і підстави звільнення з посади.