Нормативні правові акти Уряду України складають значну частину підземних-кінних актів екологічного законодавства. Залежно від предмета правового регулиро-вання нормативні правові акти Уряду Укаїни можна розділити на чотирнадцять груп:
1) акти, що встановлюють компетенцію спеціально уповноважених державних орга-нів України в галузі охорони навколишнього природного середовища та природокористування;
2) акти, що визначають порядок здійснення функцій державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища;
3) акти, що встановлюють правовий режим особливо охоронюваних природних територій, охорон-них зон, інших територій та природних об'єктів з особливим режимом охорони;
4) акти, що встановлюють правила використання природних ресурсів в конкретних цілях; акти, про порядок видачі дозволів на користування природними ресурсами;
5) акти, які стверджують такси для обчислення розміру стягнень за шкоду;
6) акти про нормативи плати за забруднення навколишнього середовища і за використання природних ресурсів;
7) акти по нормуванню якості навколишнього середовища, щодо встановлення нормативів образо-вання і лімітів розміщення відходів;
8) акти про федеральних цільових програмах охорони навколишнього середовища і природо-користування;
9) акти, що визначають напрямок реалізації міжнародних договорів РФ;
10) акти, що визначають заходи з охорони навколишнього середовища та окремих природних ресур-сов;
11) акти, що встановлюють правила надання та використання інформації про перебуваючи-ванні навколишнього середовища і природних ресурсів;
12) акти про порядок утворення та правовий режим заповідників, національних парків, інших особливо охоронюваних природних територій;
13) інші нормативні правові акти;
14) акти, що вносять зміни і доповнення в названі групи нормативних правових актів.
Відомчі нормативні правові акти. тобто акти федеральних органів виконай тельной влади, що регулюють екологічні відносини, являють собою саму многочіс-ленну частина екологічного законодавства. Предмет правового регулювання цих норма-тивних правових актів у більшості випадків збігається з предметом правового регулювання актів Уряду РФ, тому що найчастіше відомчі акти приймаються з метою розкриття детального змісту акту вищого органу, але вже стосовно компетенції конкретного федерального органу виконавчої влади.
Всі нормативно-правові акти відомчого рівня в залежності від предмета право-вого регулювання діляться на десять груп:
1) акти, що регулюють порядок здійснення окремих функцій екологічного управління (в тому числі оцінки впливу на навколишнє середовище);
2) акти про введення в дію санітарних правил та іншої нормативно-технічної докумен-тації;
3) акти, уточнюючі порядок транспортування, зберігання відходів;
4) акти про затвердження різних форм документації;
5) акти про нормативи плати за користування природними ресурсами та за забруднення навколишнього природного середовища;
6) акти, що визначають повноваження посадових осіб відповідного державного органу виконавчої влади;
7) акти про видачу дозволів на користування природними ресурсами, а також на викиди (скиди) шкідливих речовин;
8) акти про порядок екологічного страхування;
9) акти про державну реєстрацію потенційно небезпечних речовин і об'єктів;
Нормативні правові акти органів місцевого самоврядування можуть бути джерелами екологічного права, якщо відповідно до ст. 132 Конституції України закон наділив їх відпо-ствующими державними повноваженнями. До питань місцевого самоврядування відносяться організація і забезпечення санітарного благополуччя населення, контроль за використанням земель на території муніципального освіти, регулювання використання водних об'єктивним тов місцевого значення, родовищ загальнопоширених корисних копалин і т.д.
Повноваження органів місцевого самоврядування здійснюються за двома напрямками: а) розширюються нормотворчі права органів місцевого самоврядування; б) підвищується відпові-ності органів місцевого самоврядування за дотримання екологічного законодавства на підвідомчій їм території.
Найнижчий рівень актів як джерел екологічного права займають нормативні акти господарюючих суб'єктів (локальні нормативні акти). Локальними екологічними нормативними правовими актами називаються прийняті в рамках чинного законодав-ства правила діяльності господарюючого суб'єкта, затверджені належним чином, мають силу дії на відведених йому просторі, обов'язкові для виконання всім персоналом і мають природоохоронного спрямування.
Всі локальні екологічні акти можна поділити на три групи:
1) акти встановлення та затвердження (накази про утворення екологічних служб, відділів на підприємствах, про введення штатних одиниць або поставленні працівникові додаткових службових обов'язків екологічного характеру; затверджені положення про діяльність природоохоронної служби);
2) акти охорони і відновлення (річні плани заходів охорони за окремими видами природних ресурсів; річні плани заходів з охорони навколишнього середовища комплекс-ного характеру; довгострокові програми робіт щодо зменшення негативного впливу на навколишнє середовище);
3) акти регулювання і ліквідації (позапланові накази і розпорядження, прийняті у відповідь на виявлені недоліки з охорони навколишнього середовища, як правило, за результатами перевірок органів державного екологічного контролю; внаслідок того, що сталося конкретного надзвичайного випадку (залпові викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище) .
До джерел екологічного права відносять також стандарти в сфері охорони навколишнього середовища. Закріплюючи, в основному, технічні правила вони мають усі риси правових актів і займають власне місце, відрізняючись як від законодавчих, так і від підзаконних актів. У стандартах закріплюються вимоги держави з приводу раціонального використання природних об'єктів і забезпечення таких технічних параметрів діяльності, при яких виключалося б або зводилося до мінімуму негативний вплив суспільства на природу.
Стандарти виконують підпорядковану по відношенню до нормативних правових актів роль у вирішенні проблем охорони навколишнього середовища, тому що не є нормативно закріпленими моді-лями поведінки суб'єктів права, що мають загальнообов'язковий характер.
Закон України «Про стандартизацію» відносить до числа нормативних документів по стандартизації державні стандарти РФ; застосовувані в установленому порядку міжнародні (регіо-нальні) стандарти, правила, норми і рекомендації по стандартизації; загальноукраїнські клас-сіфікатори техніко-економічної інформації, а також стандарти галузей, підприємств, науково-технічних, інженерних товариств та інших громадських об'єднань.
Особливе значення має закріплення на законодавчому рівні переліку нормативних доку-ментів по стандартизації. Це означає, що будь-які інші документи, які встановлюють обов'язкові вимоги до продукції та іншим об'єктам, не можуть вважатися документами по стандартизації. Інші документи по стандартизації, які застосовуються органами дер-жавної влади, підприємствами, не є нормативними.
Державні стандарти повинні містити вимоги до продукції, робіт і послуг за їх безпеки для навколишнього середовища, життя, здоров'я і майна, вимоги пожежної безпеки, вимоги техніки безпеки і виробничої санітарії, основні потре-бітельскіе (експлуатаційні) характеристики продукції, методи їх контролю, вимоги до пакування, маркування, транспортування, зберігання, застосування і утилізації продукції та ін.
Вимоги, що встановлюються державними стандартами для забезпечення безпеки продукції, робіт і послуг для навколишнього середовища, життя, здоров'я і майна, для забезпечення технічної та інформаційної сумісності, взаємозамінності продукції, єдності мето-дів їх контролю та єдності маркування, а також інші вимоги, встановлені законодав -тельством РФ, є обов'язковими для дотримання державними органами управління, суб'єктами господарської діяльності.
Постанови пленумів Верховного Суду України та Вищого Арбітражного СудаРФ відіграють значну роль в регулюванні екологічних відносин. Однак ні Верховний Суд РФ, ні Вищий Арбітражний Суд України не наділені правотворчої функцією. Їх акти відносяться до числа документів правозастосовчого нормативного тлумачення і застосовуються судами при розгляді конкретних юридичних порушень.
Вищий Арбітражний Суд України є найвищим судовим органом для розв'язання еконо-вів суперечок та інших справ, розглянутих арбітражними судами, здійснює в перед-бачених Федеральним законом процесуальних формах судовий нагляд за їх діяльністю і дає роз'яснення з питань судової практики.
При розгляді окремих справ суди заповнюють прогалини в праві, керуючись внут-ренним переконанням. Якщо такі рішення апробуються Верховним Судом або Вищим Арбіт-Ражнів Судом і публікуються, вони стають джерелами права, тому що ст. 104 Конституції України цим організаціям представлено право законодавчої ініціативи.
Таким чином, в системі джерел екологічного права України розрізняють кілька рівнів-ній: міжнародний; конституційний; конституційних Федеральних законів; законодав-них; Укази Президента РФ; Постанови Уряду РФ; підзаконні нормативні правові акти суб'єктів РФ; підзаконні нормативні правові акти органів місцевого само-управління; керівні постанови Пленуму Верховного Суду України та Вищого Арбітражного Суду РФ; допоміжні нормативні правові акти (державні стандарти, нормативні правові акти господарюючих суб'єктів).