Основна ознака групи "жебраки" - про-сить милостиню в зв'язку з втратою доходу або його катастрофічним падінням при відсутність про-наслідком допомоги з будь-якої сторони (загально-ства або близьких людей) і неможливістю заробити їх трудовим шляхом. Три четвер-ти жебраків проживають в своїх квартирах (до-мах) або у знайомих; дві третини з них име-ют середню та вищу освіту. Чисельні-ність жебраків збільшується в зв'язку з зусилля-ням бідності, викликаним кризою "17 ав-густа" - і внаслідок зростання безробіття, що не-платежів заробітків і пенсій, приобрета-чих широкомасштабний характер.
Бомжі - це фактично абревіатура визначення людини "без визначеного місця проживання". Очевидно, що отсутст-віє "даху" над головою і є головна ха-рактеристика даної групи. Бомжами ста-ють в результаті звільнення з місць позбавлення волі, сімейного конфлікту і відходу з будинку, як наслідок неправомер-них угод з житлом, а також внаслідок вимушеної міграції (біженці). Дві тре-ти бомжів живуть на вокзалах, в підвалах, на горищах будинків і "де доведеться". Більше половини з них мають середню і вищу освіту. Новий фактор втрати собст-венного житла сьогодні пов'язаний з невдалим веденням бізнесу, коли кредитор насильно виселяє боржника без усяких рішень правових органів.
У третю групу входять тільки діти в воз-расте від 6 до 17 років. Це її основний при-знак. Існує два джерела формиро-вання цієї групи. Перший - діти тікають (ідуть) з дому в результаті конфлікту або важких сімейних умов (алкого-лізм батьків, насильство); другий - втрата батьків (смерть, в'язниця) або фактіче-ський відмова батьків від дітей. Беспрізор-ні діти можуть проживати і в своїх кварти-рах, але також вести спосіб життя бомжів, якщо вони залишаються на самоті.
Остання група - вуличні повії - відрізняється характером своєї діяльності. Три чверті з них мають житло, осталь-ні поводяться як бомжі. Їх мінімальний вік становить 14 років, що фактично свідчить про дитячу проституцію. Ал-коголізм, наркоманія, кримінальна діяль-ність стають або причинами, ви-викликають скочування на "дно", або вто-річної ознаками по відношенню до визна-ділячи факторам. Виділені групи характеризуються ними в різному ступені.
Оцінки, зроблені на основі результатів загальноукраїнського дослідження, показуючи-ють, що нижня межа розмірів социаль-ного дна становить 10% від міського на-селища, або 10,8 млн. Осіб, у складі ко-торих 3,4 млн. Чоловік - жебраки, 3,3 млн. чоловік - бомжі, 2,8 млн. чоловік - вільний і-Зірне діти і 1,3 млн. чоловік - вуличні повії. На особливу увагу заслуговуючи-ють безпритульні діти, частка яких соста-вляет 10% від чисельності дітей в відпо-відної віковій групі. Це означає, що сьогодні в умовах падаючої рождає-мости 63 тис. Народжених вУкаіни окази-ються непотрібними їхнім батькам, і вони або відмовляються, або готові відмовитися від своїх дітей.
Зазначені вище цифри не збігаються з офіційною статистикою. Так, за даними МВС РФ, бездомних вУкаіни від 100 до 350 тис.
Аналіз даних показує, що социаль-ве дно має переважно "чоловіче обличчя", серед них - дві третини чоловіки й од-на третину - жінки. Серед бездомних поч-ти 90% чоловіки; три чверті з них - лю-ді у віці від 20 до 50 років. Середній віз-раст жебраків і бомжів наближається до 45 го-дам; у безпритульників він дорівнює 10 рокам, у повій - 28 років. Мінімальний віз-раст жебраків - 12 років, а повій - 14; біс-прізорнічать ж починають з 6 років.
Культурно-освітня робота як об'єкт конкретних соціологічних досліджень 60-90-х рр. Досвід і загальні результати конкретно-соціологічних досліджень КПР в 60-і роки
60-і роки були якщо не періодом розквіту радянської соціології, то, по крайней мере, її щасливим дитинством. Перед ентузіастами відкрилися майже не зворушені дослідні простори. На цю величезну цілину вітчизняного суспільствознавства дв.