Олександра ЄРШОВА (Кандидатом педагогічних наук),
В'ячеслав Букаті (доктор педагогічних наук)
старших і підготовчих груп
Перша порада: Бути готовим до власних промахів
___ Яке б пропозицію - зіграти. показати. згадати. придумати або виконати - ні висловив вихователь, він повинен виходити з реальних можливостей даної групи. Але можливості ці з'ясовуються не відразу. Тому вихователю потрібно бути готовим до своїх можливих промахів, а не чекати, що майбутня діяльність обов'язково буде успішною і обов'язково принесе заплановані досягнення.
Друга порада: Чи не розжовувати сенс завдання
___ Часто діти кажуть, що не почи-нают виконувати заданий, тому що нічого «не по-няли». Але це зовсім не означає необхідності «розжовувати» завдання так, щоб уже нічого не ос-тава відгадати, збагнути, зрозуміти самому ребён-ку.
___ У соціо-ігрових завданнях частка самостійно-сті виконавця раз від разу обов'язково повинна рости. Тоді діти можуть відчути: «не зрозумів» - це, напевно, просто поосторожнічал, «полінувався» або подумати, чи спробувати. І якщо вони побачать, як хтось із них намагається, і зрозуміють, що в цьому немає нічого страшного, то число послалися на «не по-понял» буде зменшуватися.
___ Хоча звичайно іноді вихователька повинна і пояснювати (повторювати) завдання, якщо вона відчула, що попереднє роз'яснення виявилося незрозумілим по суті (точніше з її власної вини, а не через неуважність або пасивності учнів дітей).
Третя порада: Звертати увагу на цікаві несподіванки
___ Якщо завдання виконується дітьми невірно через те, що воно було невірно зрозуміле, необ-ходимо звернути свою увагу на все несподіване і цікаве у виконанні невірно понятого завдання. Іноді воно виявляється більш цікавим і корисним, ніж «вірний» варіант, запланований вихователькою.
___ Інакше, повторимо ще раз, союз дітей та вихователя розпадається на лідер-ство дорослого і утриманство дитини. В результаті рівноправність зникне, гра помре. Залишиться один працю, радість від якого зводиться до очікування - «коли ж тітка або дядько мене похвалить».
Четверта порада: Бачити в дитячих відмовах цінні підказки
___ Сама «страшна» неприємність - відмова деяких дітей від участі в запропонованій грі (завданні, вправі) - знімається попередньо-котельної готовністю вихователя подолати цю відмову спеціальним набором таких вправ, щоб отка-викликають знайшли в собі впевненість для участі в спільній роботі.
___ Вихователі по-різному ставляться до отка-зам дітей, їм симпатичних і несимпатичних. Першим вони довіряють, тому їх відмови сприймаються як сигнал про те, що ситуація виявилася педагогічно непродуманою. У відмовах ж друге вони бачать або злий умисел, або шкідливість характеру ребён-ка.
___ Зіткнення з дитячим відмовою перестає бути «страшним», якщо сприймати його не як особисту образу, а як своєчасну підказку, пода-ренную дитиною. Уявіть, що відмова виходить від вашого улюбленого вихованця (а ще краще - від декількох улюблених вос-пітанніков). Це допоможе скинути шори і побачити чудовий вихід.
Постскриптум до четвертого раді: Допомогти дитині виявити себе сочувственнопрісоедінівшімся
До сказаного про ситуаціях відмови дітей 5-10 років від предлага-ваних вихователем (або вчителем) ігрових завдань додамо короткий виклад сліду-чих спостережень і міркувань Евг.Евг. Шулешко.
Кожна дитина схильний до визнання згоди. Особливо легко йому призна-вать погодилися інших. Найважче визнавати власне злагоди-це. Важче тому, що для нього згоду веде іноді до втрати себе. «Зовнішнє» утримання дитиною образу своєї самостійності часто виражається його «видимим» незгодою, відмовою.
Справжній відмова пов'язана з індиферентність, яка нормальному дитині ще досить далека. Він як відчуває індивід постійно шукає сочув-ствующих, шукає тих, по відношенню до яких він співчутливо визнав би себе погодився. І ними, перш за все для нього є однолітки.
Якщо вихователь занадто різко або якось неприродно змінив ситуацію і дитина не встиг або не зміг приєднатися до когось з присутніх на занятті, - він крім свого бажання виявляється у відмові від роботи і, як потопаючий за соломинку, хапається за образ свого свавілля (тобто витрати своєї самостійності).
Дорослій не слід надавати великого значення утриманню як згод дитини, так і його відмов. Для дитини істотніше, ні з чим. а з ким він погоджується (або не погоджується). І чуйний вихователь завжди зможе побачити, яким чином певного дитини, який ні до кого не зміг приєднатися, оточити такою ситуацією, в якій він зміг би опинитися співчутливо приєдналася або визнала по відношенню до кого-то з однолітків свою згоду.
П'ята порада: Умійте порадіти шуму
___ Часто у вихователів виникає незадоволений-ство зайвим, здавалося б, стороннім шумом, естест-венним при підвищенні активності учнів дітей. Кожен раз виховательці необхідно з усією увагою до подій (тобто, помічаючи і бачачи конкретних дітей) давати собі звіт: «шкідливий» чи той шум, що виник на місцях. А це далеко не завжди так!
___ Найчастіше «шум» походить від стихійно виник-ших ділових «репетицій» (тобто роботи-підготовки на місцях). І тому виховательці, скоріше, потрібно радіти, що її завдання викли-кість у дітей бажання працювати. (Підкреслимо, що після гучних проб, коли викликані групки почнуть показувати свої роботи, то будь-яка з удач майже відразу забезпечить уважну тишу у всіх групках до того жваво працювали).
___ Також відзначимо, що коли «шум» є результатом загальної активності, направ-ленній на виконання завдання, то по-кази починати краще з тих дітей, хто взагалі-то виступати вирішується рідко, але тільки що вельми активно працював на місці.
___ У разі ж галасливого пове-дення дітей-глядачів (або, наприклад, «суддів») необхідно:
___ 1) зайняти глядачів конкретним завданням (за чим саме стежити і кому);
___ 2) або зайняти в показі більше число дітей (не один за всю команду, а вся команда повністю, не одна з команд судить, вгадує, пересідає і т.д. а одночасно всі).
___ Ну і якщо вихователька виник в групі шум так-таки вважатиме «шкідливим», то тоді їй слід змінити ігрова вправа.
Постскриптум до п'ятого раді: Допомагати дітям переключатися
Трапляється, що, коли одна з команд-шісток показує свої результати, то ті з глядачів, хто має ще маленький досвід загально-ня в мікрогрупах, можуть бути до показу сусідів неуважними. Педагоги не-обходимо або терпляче дочекатися того часу, коли діти відкриють для себе інтерес в сприйнятті результатів роботи іншої команди, або перевірити загальну конструктивність організації ігрового завдання.
Наприклад, якщо кожна групка склала розповідь і для запам'ятовування зробила на папері якісь малюнки або записи (якщо діти вже освоїли грамоту), токогда настане етап показу, все «слухають» команди весь час будуть вносити в свої плани якісь поправки, які не в силах зупинити внутрішньогрупового обговорення сво-його варіанту. А звідси в командах з'явиться і загальне неувага, і відволікаючий шум.
В цьому випадку вихователю слід поліпшити загальну організацію. Наприклад, коли час минув, всі команди складають свої робочі листочки в одне місце (чарівна скринька) і розсідаються для слухання в новому кутку. А нова мізансцена допомагає робочим командам переклю-чати свою увагу з підготовки на сприйняття роботи інших.
Господар скриньки (їм може бути і вихователька, і дитина), не дивлячись, дістає будь-листок. Робоча групка, яка дізналася свій робочий листок, першою починає свій показ.
Повторимо, що при гучної активності дітей, пов'язаної з виконанням завдання, педагогу потрібно, скоріше, не турбуватися, а радіти, що завдання викликає у всіх бажання працювати. І поетів-тому з інтересом самому включатися в роботу дітей, допомагаючи кожній команді своїми ненав'язливими радами.