Ця пре-по-доб-но-му-че-ні-ца і чи-зграя неве-ста Небес-но-го Ца-ря Хри-ста Бо-га Зла-та (або по-гре-че-скі Хри -са) б-ла з ме-стекти-ка Мег-льон. Бу-Дучі бід-ної по про-ис-хо-де-нию як дочка без-вест-но-го і небо-га-то-го хри-сти-а-ні-на, мавши-ше-го че ти-рьох до-че-рей, вона б-ла бо-га-та соб-ного-ни-ми при-род-ни-ми до-сто-ін-ства-ми: го-ря-чий ве-рій в Бо-га, дев-ством, це-ло-муд-ри-му і те-ліс-ної кра-со-тій, ра-ди ко-то-яких вона і удо-сто-і-лась вен-ца му-че-ні-чо-ско-го.
Один з місць-них тур-ков, ві-дя її необик-но-вен-ву кра-со-ту, раз-палив-ся в серд-це сво-ем са-та-нин-ської стра-стю і став ис-кати слу-чаю, щоб з-вер-шити свій злий за-ми-сіл. І од-на-Жди, ко-ли свя-та ви-йшла з по-дру-га-ми з до-ма, він взяв з со-бою зна-ко-мих тур-ков, схва-тил її і при -вел до се-бе в будинок. І в першу оче-гу він на-чал за-ис-ки-вать пе-ред свя-тої мно-ги-ми обидві-ща-ні-я-ми, пи-та-Ясь по-ко-ле-бать її мис-ли і про-ра-тить в свою ве-ру. Ту-рок го-во-рил, що, ес-ли вона при-мет ис-лам, він візь-мет її в ж-ни, ес-ли ж вона не під-чи-ніт-ся, він при-чи -ніт їй біль-шие му-че-ня. І Зла-та, зо-ло-та і по ду-ше і по име-ні, усли-шав та-кі сло-ва, ні-як-ко не ис-пу-га-лась, але мис-лен- але при-зи-вая ім'я Держ-по-да Іісу-са Хри-ста се-бе на по-міць, зі мно-гим грубить-но-ве-ні-ем від-ве-ти-ла: «Я ве -рую і по-кло-ня-юсь Хри-сту мо-е-му і Його вва-таю Же-ні-хом сво-їм, Ко-то-ро-го ні-ко-ли не з-верг-нусь , ес-ли і ти-ся-чи му-че-ний мені при-чи-ні-ті і на крейду-кі ку-соч-ки ті-ло моє рас-тер-за-е-ті ».
Ага-ряне, чу-ша це і по-ні-травня, що вони са-ми НЕ смо-гут переконатися-дить свя-тую, ис-поль-зо-ва-ли і дру-гое середовищ-ство: знаючи, що по при-ро-де дружин щі ни бо-леї ис-кус-ни в уго-по-рах, вони пе-ре-да-ли свя-ту сво-їм же-нам, за-за-ве -дав їм лю-бим спо-со-бом переконатися-дить її. Взявши му-че-ні-цу, ка-кі толь-ко середовищ-ства ні ис-поль-зо-ва-ли дружин щі ни, пів-го-да по-сто-ян-но скло-ня свя -тую в свою ве-ру, але на-прас-но тру-ді-лись, по-скільки-ку бла-дружин-ва Зла-ту б-ла утвер-жде-на на непо-движ-ном камені ве- ри Хри-сто-вої. Те-гда, по-звав ро-ді-ті-лей і се-стер свя-тої, угро-зою за-ста-ви-ли їх убеж-дати дочка при-няти ис-лам, ина-че і її вб'ють , і їх на-ка-жут.
Ро-ді-ті-ли і сісти-ри, Нехо-тя при-шед-ши до му-че-ні-це, бо страх за-ста-вив їх це зро-лать, ста-ли го-во-рить все те, що мо-же раз-м'я-чить і са-мий черст-ву ду-шу. Вони, пла-ча, го-во-ри-ли: «Дочка воз-люб-льон-ва, по-жа-лей се-бе і нас, тво-их ро-ді-ті-лей і се-стер, по-скільки-ку ми все в небез-но-сті по-гинув-нуть через те-бе, і від-ре-Кісь від Хри-ста толь-ко ві-ді-мо, щоб по-могти і се -бе, і нам, а Хри-стос Мі-ло-стів і про-стіт ті-бе цей гріх як ви-нуж-ден-ний ».
І тут і до-ста-вить се-бе каж-дий, ка-кую ве-ли-кую і ж-сто-кую лайка воз-двиг дья-вол, щоб ис-ку-сить свя-тую, і до ка -кім чув-ствам і пе-ре-жи-ва-ні-ям міг-ли при-ве-сти м'я-кую де-вуш-ку сле-зи ма-те-ри і від-ца і оди-но утроб-них се-стер, про-ли-ва-е-мі пе-ред ній. Але му-жай-тесь, воз-люб-льон-ні, по-бе-ді-ла си-ла Хри-сто-ва і цю лайку і улов-ку дья-по-ла, по-скільки-ку му- ж-розум-ва і ве-ли-ко-душ-ва Зла-та, раз-жи-га-е-травня внут-рен-ним ог-ньому люб-ві Хри-сто-вої, ні-як-ко НЕ скло-ні-лась, як то-го очіку-да-ло есте-ство, на сло-ва і сле-зи ро-ді-ті-лей і се-стер, але, ставши ви-ше пло-ти і кро-ві і поза за-ко-нів есте-ства, ска-за-ла ро-ді-ті-лям і сісти-рам ці до-стій-ні удив-ле-ня муд-які сло-ва: «Ви , по-скільки-ку ме-ня скло-ня-е-ті від-мова-ся від Хри-ста ис-тин-но-го бо-га, що не яв-ля-е-тесь бо-леї мо-і -ми ро-ді-ті-ля-ми і сісти-ра-ми, і я не хо- чу знати вас за та-ко-вих надалі, але вме-сто вас я маю От-цом Держ-по-да мо-е-го Іісу-са Хри-ста, Ма-ті-Рью Держ-по-жу мою Бо -го-ро-ді-цу, бра-тя-ми ж і сісти-ра-ми всіх свя-тих ». І з та-ким від-ве-те вона їх осту-ві-ла.
Ві-дя ж іно-вер-ні, а з ни-ми і той злий влюб-льон-ний в де-ві-цу, що вони ні-чо-го не до-сяг-ли і не від-кло-ні -Чи свя-тої від ве-ри у Хри-ста да-ж і ті-ми середовищ-ства-ми, ка-кі ис-поль-зо-ва-ли, вони оста-ві-ли уго-по-ри і сло-ва і на-ча-ли му-чить свя-ту. Це-лих три ме-ся-ца її бі-ли ко-дий день. Як і те, з-драв з неї ко-жу і ви-ре-зав з ко-жи рем-ні, осту-ві-ли їх раз-ве-шан-ни-ми по-коло му-че-ні- ци, щоб вона ис-пу-га-лась, ві-дя їх. Кров тек-ла ру-чия-ми з її де-ві чого ско-го ті-ла, так що вся зем-ля по-коло ста-ла крас-ної. Як і сле че-го, рас-ка-лів вістря, вони прон-зи-ли через вуха на-крізь го-ло-ву свя-тої, так що дим ви-хо-дил з її но-са і рота.
Хри-сто-ва же му-че-ні-ца, пре-тер-пе-вая та-кі страш-ні му-че-ня, ко-то-які міг-ли б сло-мить і са-мих храб -рих чоловік-чин, осту-ва-лась му-ж-ного-ний, укреп-ля-е-травня сі-лій Кре-ста і сер-Деч-ної лю-бо-в'ю до Хри-сту. Дізнавшись, що ря-будинок в то вре-мя на-хо-дил-ся ярму-мен свя-то-гір-ско-го Став-ро-ні-кит-ско-го мо-на-сти-ря батько Ті -МО-фей, ко-то-рий був її ду-хов-ним від-цом (і ко-то-рий поз-же пе-ре-ска-зал її стра-да-ня), вона пе-ре- да-ла йому через од-но-го хри-сти-а-ні-на прось-бу мо-лити-ся про неї бо-гу, щоб вона бо-го-угоди-но за-кон-чи-ла по -двіг му-че-ні-чо-ства.
У кон-це кон-цов ж-сто-кі і зве-ро-вдача-ні, або, промінь-ше ска-мовити, і зве-рей пре-вос-хо-дя-щие в ж-сто-ко сті ага-ряне, що не удо-лу-тво-рів-шись ті-ми му-ка-ми, ка-кі при-чи-ні-ли свя-тої, але ді-вясь, що вона все ще жи-ва і не уми-ра-ет, на-настільки-ко озло-бі-лись, що не зміг-ли по-бе-дить од-ну де-ві-цу, вони по-ве-сі-ли аг-ні- цу Хри-сто-ву на ді-кою гру-ше і, окру-живий з усіх сто-рон кін-жа-ла-ми, рас-тер-за-ли по ча-ня ті-ло свя-тої. І, та-ким об-ра-зом, бла-гаю Зла-та, по-стра-дав-Шая і про-си-яв-Шая, як зо-ло-то в пла-Віль-ної пе-чи, пре-да-ла свою свя-ту ду-шу в ру-ки Біс-смерт-но-го сво-е-го Же-ні-ха, при-няв двой-ної ве-нець дев-ства і му-че -ні-че-ства. І нині вона ра-ду-ет-ся і ве-се-літ-ся в небес-них чер-то-Гах з муд-ри-ми де-ва-ми і му-че-ні-ка-ми, перед -коштують Одес-ву Же-ні-ха сво-е-го Хри-ста і Йому під ве-ки ве-ков з-цар-ству. Му-че-ні-чо-ські і дів-ного-ні мо-щі свя-тої тай-но взя-ли якісь хри-сти-ане і по-хо-ро-ні-ли їх з че-стю. Її ж мо-літ-ва-ми та удо-сто-ім-ся і ми Цар-наслідком Небес-но-го. Амінь.
Тропар святій великомучениці Златі Мегленской, глас 4
А Гніца Твоя, Ісусе, Злато, кличе веліім гласом: Тобі, Женіше мій, люблю, і Тобі шукаючи страдництва і сраспінаюся і спогребаюся хрещенню Твоєму і страждає Тобі заради, яко да царюю в Тобі, і вмираю за Тебе, та й живу з Тобою ; але яко жертву непорочну прийми мене, що з любов'ю пожершуюся Тобі. Тоя молитвами, яко Милостивий, спаси душі наші.
Кондак святій великомучениці Златі Мегленской, глас 2