В ході взаємодії з іншою людиною виникають дві форми спілкування:
Спілкування безпосереднє. Не стиснуте рамками діяльності, що здійснюється дитиною без будь-яких правил, нормативів і зразків. У більшості випадків його розглядають як особливу специфічну діяльність.
Спілкування, опосередковане ситуацією спільної діяльності дитини і дорослого або дитини і іншу дитину. Цей вид спілкування називають довільним.
Розглянемо довільні форми спілкування. Довільні форми спілкування властиві не тільки дітям старшого дошкільного і молодшого шкільного віку, вони з'являються в більш молодшому віці. Спілкування, яке виникає всередині спільної діяльності, не можна ще назвати довільним, але, разом з тим, воно вже й не безпосереднє.
Становлення довільного спілкування називають розвитком довільності в спілкуванні. Довільний спілкування дитини з дорослим і однолітками робить мимовільний спілкування "культурним", усвідомленим для малюка. Якщо спілкування до появи в ньому довільності було включено в інші види діяльності, то в подальшому, коли дитина навчиться підкоряти своє спілкування певним законам і правилам тієї діяльності, яку він здійснює з іншими людьми, якісно змінюється і його спілкування як самостійна діяльність.
Педагогічні умови, що впливають на розвиток довільності в спілкуванні:
Спільна з іншими людьми діяльність дитини. У вітчизняній психології розроблено положення про те, що діяльність індивіда взагалі, і дитину, зокрема, носить (в своїх початкових формах) суспільний характер і вимагає для свого здійснення певних форм спілкування і співпраці з іншими людьми. Розвиток спільної діяльності дитини з іншими людьми знаходиться в прямій залежності від розвитку його форм спілкування.
Організація спільної продуктивної діяльності, де продукт виконує функцію наочної оцінки успішності взаємодії з іншими учасниками. Діти дошкільного віку за своїми психологічними особливостями активно спрямовані на отримання оцінок, потребують них, вимагають оцінок від дорослого. Пряма педагогічна оцінка часто є неприйнятною для дітей дошкільного віку, а непряма оцінка дуже часто сприймається дитиною не як оцінка успішності діяльності, а як характеристика його особистісних властивостей і якостей. Підкреслимо, при організації спілкування оцінка обов'язково потрібна, але характер оцінювання повинен бути особливим. Функцію такої оцінки може виконати продукт, одержуваний в спільну діяльність.
Оволодіння дитиною різними позиціями в спілкуванні з дорослими і однолітками в певній логіці і наступності:
- дитина "над" партнером,
- дитина "підпорядкований" партнеру.
- дитина "на рівних" з партнером.
Індивідуальна діяльність дітей. Розвиток самосвідомості особистості відбувається паралельно з усвідомленням зовнішнього світу. Усвідомлення себе як "Я" є результатом загального психічного розвитку дитини і відноситься до трирічного віку. У старшому дошкільному віці дітям доступно усвідомленням себе як суб'єкта групових взаємин і спільної колективної діяльності. У старшому дошкільному віці важливо розвивати таку мотивацію діяльності, яка обумовлює перевагу дітьми спільної форми її організації, а саме:
- об'єктивна і суб'єктивна зацікавленість партнера для досягнення спільної мети.
- потреба в суспільстві однолітків і спілкуванні з ними.
- потреба в позитивних емоціях.
- адекватна самооцінка.
- високий рівень навичок спільної діяльності.
Дітям молодшого і середнього дошкільного віку для усвідомлення спільності необхідна організація їх повноцінної індивідуальної діяльності. Дуже важливо на шляху розвитку довільності в спілкуванні у дітей молодшого та середнього дошкільного віку створити у дитини інтерес до діяльності, а це, в свою чергу, допоможе усвідомити перевагу спільної діяльності перед індивідуальною.
Розвиток довільності в спілкуванні передбачає усвідомлення дитиною спільності в діяльності з педагогом, умовами якого є індивідуальна діяльність дитини, його входження в різні позиційні відносини з дорослим: бути "над" дорослим - "під" дорослим - і "на рівних" з педагогом. У молодшому і середньому дошкільному віці прийняття і усвідомленням значущості спільної діяльності проходить кілька етапів. Коротко їх охарактеризуємо:
- Спочатку у дитини з'являється інтерес як до індивідуальної, так і спільної з педагогом діяльності,
- Далі можливість вступу всіх учасників взаємодії у відносини різного типу,
- Пізніше здатність розуміти перевагу спільної діяльності над індивідуальною.
У старшому дошкільному віці усвідомленням і прийняття важливості спільної діяльності передбачає емоційне "проживання" дитиною ряду етапів взаємодії:
На першому етапі дитина самостійно знаходить норму або тип відносин з педагогом для вступу до співпраці з ним;
На другому етапі дитина усвідомлює свою значимість через індивідуальну діяльність і значимість дорослого через позицію педагога "над" дитиною в спільній діяльності;
На третьому етапі дитина свідомо виходить на відносини "на рівних" з педагогом. Цей етап є завершальним в усвідомленні дитиною ролі спільності в діяльності з дорослим і передбачає прийняття спільної діяльності за норму діяльності, умова співпраці. Старший дошкільник має можливість долати бажану для нього позицію бути "над" дорослим, виходити на відносини співпраці з педагогом, розуміти вплив спільної діяльності на якість продукту діяльності.
Основним завданням педагога по залученню дитини до загального розмова є підведення дитини до самостійного відкриття - разом!
Якщо ж в спільних діях партнерів з'являються якісь протиріччя, то про них говорять, використовуючи "Я-повідомлення". Подальша позиція педагога в спільній з дитиною діяльності полягає в неузгодженості з діями дитини. Педагог втягує дитину в міркування, обумовлює і те, що йому цікаво разом з дитиною створювати що-небудь (педагог називає конкретний продукт спільної діяльності), удвох краще, ніж одному, тому що можна і поговорити. Далі педагог з'ясовує ставлення самої дитини до спільної діяльності. Спільна діяльність педагога і дитини по створенню будь-якого продукту сприяє самостійного пошуку найбільш пріоритетного в конкретній ситуації типу спілкування з педагогом для входження з ним у відносини рівноправного партнерства. Таким чином йде збагачення комунікативного досвіду дитини через введення подвійного позиції дорослого: "над" дитиною і "на рівних" з ним.