... ..задаю собі питання: «Навіщо я сів це писати?». Навіть не знаю…. Напевно, хочу поділитися радістю з тими, хто вже відбувся як шукач скарбів, хто вже відчув цей непередаваний азарт, сплеск адреналіну і ейфорію, коли з надр земних діставав горщик з монетами родом з глибокого минулого. Або навпаки, вселити надію в тих, хто тільки поповнив ряди шукачів скарбів, і кого ще чекають ті незабутні хвилини, коли жмені монет витягуються з розбитого глиняного горщика і адреналін від цього відчуття стікає в потоптані черевики. А можливо мені просто хочеться поділитися цією історією з усіма тими, хто дочитав до цього рядка ....
Все, про що ви почуєте в цій історії - правда .... Це не вигадка і не фантазія .... Весь розповідь будуть супроводжувати фотографії, зроблені в цей період (багато нюансів я навіть призабув і тому спочатку зібрав весь фотоматеріал за два роки ... і розклав його в хронологічному порядку, що дозволило мені пригадати всі деталі цієї історії) і на цьому місці ... Це навіть не історія, ... це документальна розповідь про те, як стають шукачами скарбів .... тобто як не просто шукають, але і знаходять свій перший скарб .... Це про нас з Вами, про Кладоіскателях.ком!
Все виявилося набагато прозаїчніше ... Ви можете це бачити на фото. Після порівняння карт Генштабу, карт 19 століття, супутникових знімків Googlа, після накладення цих знімків один на одного, я зрозумів .... Село зараз складається з двох частин (як і на старих картах), розділених дорогою ... але! На картах 19 століття (трехверстовках) вона теж складається з двох частин, але це різні частини. Адже та дорога, яка зараз розділяє село - з'явилася тільки 20 років тому .... Ну, загалом, ви все бачите на фото .... Ви бачите, як змінилася село за останні 120 років ...
І так, пройшло два місяці .... Руки вже свербіли, ні то від бруду, ні то від бажання в ній покопатися .... Писк приладу вже снився, а алкоголь тільки додавав бажання виїхати на коп прямо зараз, або як мінімум в найближчу суботу .... І ось, прийшла весна ....
Сніг ще лежав на полях і луках Київської губернії, сонечко вже пригрівало, а часті польові калюжі ще перебували під тонкою кромкою ранкового льоду .... Вирішено було їхати .... Вечірній созвона визначив настрій будильника ...
О 7 годині ранку, Цинік (ака лестощі, наш друг і учасник команди «Тимурівці») підкотив до мого дому на своєму авто. Виявляється Таврія, це не тільки коньяк, а ще й автомобіль ... І, як виявилося надалі, ми ставили на ньому зірки, як на витриманому коньяку, але тільки не за роки витримки, а за знайдені скарби, дістатися до яких нам допомагав саме цей залізний кінь….
Через півгодини по виїзду, ми опинилися на краю села і перед нами відкрилися широкі Деснянські заливні луки ... Куди вистачало погляду, всюди був або сніг, або лід, або бруд .... Ми вирішили залишити машину на височини, біля крайніх дворів села, і висунутися пішки ...
Порожня на місцевих розбуджених, нами, собак, відвантаживши необхідний провіант з багажника в рюкзаки, смикнувши перед виходом «по соточку - на ціпок» і окропив залишками коньяку в стаканах землю, як дар місцевим богам, а також кинувши по жмені дрібниці через ліве плече, як данину місцевим духам, прихопивши прилади з лопатами, я і Цинік, висунулися до горизонту ... Ми просто йшли, плямкаючи весняної, польовий, брудом, і обговорювали, який я мудак, що два місяці розповідав про якийсь зниклої селі, а тепер ще і представив можливість, замість приємного суботнього його сну, помісити бруд в безкрайніх луках Київської області ...
Загалом ранок було похмурим, і Цинік виправдовував своє прізвисько ... Ми тупотіли по луговий дорозі, перестрибуючи глибокі калюжі, поскальзиваясь на їх дрібних, замерзлих сестер ... В процесі обговорення моєї розумової відсталості, нахабства, і не здоровою тяги до халявного збагачення, цинік, як людині холеричного темпераменту, прийшла геніальна думка - включити прилад ... Він завжди вважав, що якщо ти пересуваєшся над поверхнею, і за умови, що ця поверхня не асфальт, паркет або поле для гольфу (хоча останнім під питанням) детектор потрібно включ ить, і тоді можливість щось знайти багаторазово зросте!
... ми йшли сільській, луговий дорогий і вперше в цьому сезоні, в тумані пролунав до болю знайомий звук - звук включеної Аськи *.
...... і що дивно, через кілька секунд, після включення Асі, пролунав МЕГА сигнал .... ось воно…. Тут. Право, цей сигнал показував, що прям тут, на грунтовці, в 150 метрах до ПЧ (надалі «Поле Чудес») щось приємне знаходиться в замерзлому ґрунті .... Цинік підбадьорився, а я схопив лопату .... Удари по крижаному грунту йшли луною в далечінь .... Ми викопували скарб .... Як нам тоді здавалося ....
.... На жаль, .... Це був не скарб, а якийсь шматок бронзової запчастини від сільської механіки ... Так, ... згоден, ... хріновий варіант .... Ну, дик, зате хоча б зігрілися)))) .... ... .Ми йшли далі .... Особливо ще не знаючи, що знайдемо .... Але мрійники ми - ще ті!))))
Пройшовши метрів сто, і прикинувши, що десь тут вже і починалися перші двори села Цинік в черговий раз, над купкою мерзлого снігу, різко махнув Аською ....
... .Аську рвали .... Той звук, який вона видавала наступні 4-5 годин, бальзамом лягав на наш слуховий апарат, який в черговий раз подавав сигнал мозку - «Цього не може бути ... тому, що цього не може бути ніколи!» .... Загалом Аська дзвеніла кожен другий-третій мах .... Хто хоч раз ходить з приладом зрозуміє .... І дзвін цей був МОНЕТНИЙ!)))))
Проблема була в іншому .... Земля була промерзла на 10-20 см .... Хто копав мерзляк - той знає, що це таке .... І ще, коли ми спробували дістати перший сигнал - після вирубки першої ямки - вона відразу починала наповнюватися крижаною водою .... Багато монети в той день довелося з крижаної води діставати «на дотик» ... А провівши приладом над калюжами, в низинах поля, ми чули такі ж монетні сигнали ... АЛЕ! .... Зверху сантиметрів 10-15 води, потім заледеніло земля - 10-15 см ......
Але, не все так плачевно ... На пагорбі, трохи земельки розтануло, а так як там були сигнали - Ми почали їх копати ...
Це були монети української Імперії, різного ґатунку і різних періодів .... від липких стопок хрестових п'ятаків Петра 1 до копійок сріблом Миколи і їх було досить багато .... але через лід ми видовбували тільки самі "солодкі" сигнали.
Цинік розглядає чергову знахідку)))
Тут звідки не візьмись, намалювалися нащадки місцевих аборигенів .... І це не дивно, .... Ми ходили по ділянці заливного Деснянського луки, який було видно з будь-якого сільського двору, що виходить на цю сторону, .... А при мізерності місцевих розваг, природно цікаво було б поглянути, на двох недоумків, які безглуздими рухами, з якоюсь хренью в руках і лопатою, чогось роблять в далеке, на лузі .... Де ще навіть не зовсім зійшов сніг ....
Дітлахи не змусили себе довго чекати, .... І приєднавшись до нашої концесії продовжували заважати нам до самого вечора .... )))))
. монети копалися, але дуже повільно і важко. Але ми знали - скоро потеплішає і ми повернемося на наше ПЧ! Так і сталося. на це поле ми їздили два роки)))
P.S.
. далі буде.
ну і для затравки - анонс кілька фото з знахідками. )))
