В останні роки дещо змінився підхід до розуміння завдань і змісту морального виховання.
У молодшому шкільному віці виховання гуманних почуттів (доброти, чуйності, поваги до оточуючих і т.д.), є суттєвою стороною становлення особистості.
У всіх країнах і релігіях існує свята традиція дбайливого ставлення до пам'яті про тих, хто жив і творив до нас.
Школа. У кожного свої асоціації, з нею пов'язані. Для мене школа - перш за все люди. Це ті вчителі, які працюють в ній. Але не можна забувати про тих, хто колись до нас входив в клас. І в цьому немає ні найменших сумнівів, що майбутні успіхи і досягнення випускників були закладені працями і турботами не менше талановитих педагогів. Саме вони зуміли прищепити своїм вихованцям прагнення присвятити своє життя того чи іншого "головної справи". Але часто про них ми забуваємо. Це, як правило, самотні і хворі люди, які потребують нашої допомоги й опіки.
Почитай старших - сам будеш старий.
Прийде старість, настане слабкість.
Почитай вчителя, як батька.
З'ясовую, як учні розуміють значення слів: поважати, почитати, поваги і шани, і як пояснює нам значення цих слів наш Мудрий словник російської мови ( "Тлумачний словник російської мови" С. І. Ожегова, Н. Ю. Шведової).
Підбираю для читання такі розповіді, які впливають на почуття дитини, сприяють засвоєнню їм моральних уявлень, показуючи, а в чому ж виявляється повага і шанування старших.
Але це все слова! Учнів потрібно навчити бути уважним і чуйним до старших. Найголовніше, щоб дитина зрозуміла, що своє добре, шанобливе і дбайливе ставлення до оточуючих людей вони можуть проявити завжди і всюди.
Наш клас готувався до Нового року. Діти розучували вірші, пісні, виготовляли новорічні іграшки. Ось у мене і виникла ідея: влаштувати свято не тільки собі, учням та їх батькам, але і вчителям - ветеранам. Колись і вони також як і ми готувалися до свята. Про свої плани я поділилася зі своїми учнями. Вони зраділи, що нам належить вітати з Новим роком вчителі-ветерана Весніну Валентину Миколаївну, яка пропрацювала в нашій школі більше 30 років і навіть, пішовши на заслужений відпочинок 20 років тому, постійно думає про школу і про своїх численних вихованців.
Її будинок знаходиться навпроти школи №2. Прокинувшись, вона насамперед йде до вікна, бачить вогники в школі, діточок, які поспішають на заняття, і рада, що життя триває.
Ми набрали ялинових гілочок, приготували вироби, малюнки, новорічні іграшки. Я дуже хвилювалася, як нас зустріне педагог! Але скільки було радості в її очах! Пізніше вона зізнається, що дуже хотіла зустріти Новий рік з ялиновими гілочками, які хотіла підібрати де-небудь на дорозі. Наші зелені букети були поставлені у вазу. Учні самі народила їх саморобними іграшками. І влаштували приголомшливий концерт, де звучали пісні, вірші, частівки. Всім було приємно від цієї зустрічі. Яка радість відбилася в очах жінки похилого віку! У цей вечір вона дійсно була щаслива! Валентина Миколаївна була схвильована - перший раз її за 20 років вітають учні та вчителі з Новим роком. Як вона дякувала нас за теплі слова, за доброту, чуйність, увагу. І я зрозуміла, що ніякі виховні заходи не принесуть користь, якщо учні самі на конкретних прикладах не відчують, що поруч з ними живуть люди, які потребують їх турботі, чуйності, що добрі справи і вчинки приносять радість оточуючим.
Валентина Миколаївна була запрошена на класну годину, де вона розповіла дітям про свою трудову діяльність. Згадала, як в 1946 році, вона, сімнадцятирічної дівчиськом прийшла в школу. У той важкий повоєнний час їй доводилося вчити голодних дітлахів при повній відсутності підручників, зошитів і олівців. Учні використовували обгортковий папір замість зошитів і примудрялися при цьому виконувати домашні завдання. Тим не менш, вона з гордістю і ніжністю говорила про своїх учнів. І всім нам стало зрозуміло, що всі великі та добрі справи народжуються від великої любові до людей.
Насправді, Валентина Миколаївна Весніна - найщасливіша людина, вона по-справжньому любила своїх учнів, і вони відповідали їй взаємністю.
З моменту нашої першої зустрічі пройшло трохи часу, але вже зараз вона виглядає як би значно молодшою, її очі світяться радістю від зустрічі зі школою і учнями.
Давайте все, разом протягнемо руки допомоги нашим ветеранам - педагогам, постійно будемо надавати їм увагу - пам'ятати про них, справлятися про їх здоров'я, вітати їх зі святами, з днем народження, надавати допомогу - сходити в магазин за покупками, збігати за поштою, допомогти забратися в квартирі, поступатися місцем у транспорті.
Сподіваюся, що тоді і наші вихованці про нас не забудуть.