Ніякими націонал-патріотичними темами ми не займалися, це були рольові ігри за сюжетами військового кіно (і книг), фантастики, типу СтарВарс, Сталкер, Фоллаут, Стартрек тощо. Мені подобалося те, що ігри проходили в різних регіонах Росії і навіть в країнах СНД і мені всюди довелося поїздити і багато де побувати. Багато було ігр хороших і також багато провальних, після яких я повертався додому з жалем про витрачені гроші і зарікався кинути це хобі раз і назавжди. Але через якийсь час знову повертався, правда пару раз мені довелося змінити клуб з цих причин.
Захоплення рольовими іграми в кінці 90х сприймалося оточуючими по різному, але в цілому терпимо, хоча до оскаженілим толкіністів приходять на лекції у ВНЗ з мечем з лижі ставлення було напружене і слово "ролевик" я до себе не застосовував при спілкуванні з дівчатами і малознайомими хлопцями. Мною це називалося військово-спортивними клубами і по суті таким і було. У нас були тренери як у спортсменів і інструктори зі стрільби як у військових, тренування, маршброскі, ми закидали себе в ліс з мінімальним набором екіпіровки, але відбувалося це все не заради того, що б стати мужиком або стати сильним або навчитися виживати, стріляти, а тому що був сценарій і ми були учасниками гри. Вобщем-то речі називалися своїми іменами, це були ігри, все було не по справжньому. Хоча в руках у нас і бували бутафорські автомати і футуристичні рушниці, але ми то були справжні, тренувалися і готувалися до ігор серйозно, ми стали справжніми ветеранами ігрових воєн (хоча не всі, але все ж).
Сьогодні я вже сивий дядько і виїжджаю на ігри для активного відпочинку на природі, а не заради задоволення ігрових амбіцій, втім, повзати по бруду з АК-47 мені по колишньому подобається, головне що б гра була хорошою і роль відповідала, але її вибір мені ніхто не нав'язує.
Хобі рольові ігри дало хорошу спортивну школу і підготовку зі стрільби з пневматичної зброї, я володію навичками виживання, орієнтації на незнайомій місцевості і в незнайомому місті. Рольові ігри, якщо ними займатися серйозно, а не для похвальства перед сусідськими дівчатками можуть дати людині цілком пристойну школу життя і багаті життєві спогади.
ПС Спасибі моєму племінник Міші Василенко за ідею написання цієї статті і допомога в написанні зрозумілими для сучасних молодих людей словами. Сподіваюся її хто небудь опублікує в мережі.