Радянський Союз мотивував свої дії допомогою афганському уряду. Світова спільнота традиційно висловило різного роду стурбованості і жалю, на чому і заспокоїлося. Країни НАТО же моментально перейшли до активної підтримки «помірної опозиції» грошима і зброєю. Але все це були ігри політичні. Реально ж у тому конфлікті довелося брати участь звичайним солдатам і офіцерам, які і стали героями війни.
Для сучасного пострадянського простору прийнято ділити історію нашої армії на радянський і російський періоди. Однак для афганців, так і для всього світу, ми як були російськими тоді, так і залишаємося ними зараз.
У всі часи вважалося, що російський солдат не звик відступати або здаватися. Тому на підтвердження тисячі подвигів радянських солдатів у роки Великої Вітчизняної війни, коли бійці боролися до останнього навіть в самих безнадійних боях. В Афганістані ж від здачі в полон солдатів утримували не тільки моральні якості, а й умови тієї війни. Сподівається на полон радянський солдат в Афганістані не міг. У кращому випадку йому запропонували б прийняти іслам і перейти на бік ворога. Але куди ймовірніше було рабство або смерть під тортурами.
Незважаючи на те, що таліби вели війну на знищення, радянські війни-інтернаціоналісти діяли куди гуманніше. Негласним правилом було максимальне дотримання місцевих традицій, наприклад недоторканність жіночої половини будинку, куди закритий вхід будь-яким чоловікам. Робилося це неспроста, а з метою налагодити довірчі відносини з місцевим населенням. Старійшини племен і поселень, які не бажали жити під гнітом радикалів, охоче повідомляли радянським розвідникам про пересування талібів в горах і їх планах.
Сучасні бойовики, які застали ще війну з СРСР, відзначають, що американський контингент на подібні контакти йде вкрай рідко. Контакти з місцевими обмежуються на рівні командування, а рядовий склад воліє відсиджуватися на базах. Під час же патрулювання загони триматися максимально автономно. Зараз тягар боротьби з джихадистами покладено на місцеву армію, яку озброюють і тренують західні фахівці. З одного боку, даний підхід має сенс, адже афганців вчать самостійно підтримувати порядок у своїй країні. Але з іншого, зараз американські фахівці створюють боєздатну армію, управляти якою будуть місцеві еліти традиційними для Афгану первісно-громадськими методами.
Під час патруля до них підбігла жінка, яка попросила врятувати малолітнього сина. Вона розповіла, що дитину забрав глава місцевого відділення поліції. Коли солдати прийшли до відділку вони дізналися, що афганський «офіцер» кілька днів ґвалтував хлопчика і тримав його в клітці. Спецназівці побили гвалтівника, зламавши йому кілька кісток, а дитину відвезли додому. Як виявилося, раніше жінка вже зверталася до американців за допомогою, але офіцери сказали, що це не їхня справа. Пізніше Мертланд розповів пресі, що їх з Куїнн втручання не було випадковим. Вони кілька місяців спостерігали, як поводиться нечемно місцева армія і «правоохоронці», але командування контингенту завжди наказувало не втручатися. Подібної долі ганебного звільнення не уникли і інші солдати, які порушили наказ і стали на захист цивільних.
Саме з цієї причини радянські війська практично завжди проводили патрулювання території спільно з місцевими військовими. По-перше, це дозволяло контролювати афганських військових, які представляли собою діючу владу. А по-друге, вони вчили афганців працювати на власному прикладі.
І тепер, коли моджахедам є з чим порівнювати. вони більше не раді, що в роки Афганської війни «велися» на розповіді своїх «американських друзів» про «злих» комуністах і «добрих» демократів.
Джерело фото: inforeactor.ru