Для виділення преторской ініціативи в захисті справедлівос ти і доброго сумління ці правовідносини дуже важливі. Ми їх кіс німіючи з цієї точки зору.
Терміном «Пактум» римські Аорист називали зобов'язання, які в силу своєї «неформальності" не забезпечувалися (пона-чалу!) Позовної захистом. Походження пактів, як вважають, вос-ходить до XII таблиць, разрешавшим, наприклад, примирення з потер-співав, яке припиняє спір (VIII, 2).
З плином часу пакти стали отримувати сприяння претора, коли той вважав, що при всій своїй неформальності вони не проти-воречат справедливості. Пакти не могли мати свого особливого змісту. До них вдавалися для уточнень і доповнень узаконений-них контрактів, і суддя, слідуючи за претором, зобов'язаний був брати до уваги і ці додатки, якщо необхідність або доцільність-різницю робила їх допустимими з точки зору дозволених вигод або попередження збитків.
Долаючи строгий консерватизм у ставленні до пактів як до незахищених договорами, претор напише: «Неформальні злагоди-шення, що не містять« dolus malus »(злого умислу), що не суперечать-чащіе законів, постанов народних зборів і сенатускон-Сульт, а також декретів і едиктам імператорів, а також ті, які не оминають жоден з перерахованих вище джерел права, я, претор, буду захищати »(Д. 2. 14. 7).
Як захищати? Якщо позовом, то немає пакту, бо угоду приоб-РЕТА силу контракту. Значить, залишається одне: право послатися на пакт як ексцепціі (заперечення), яку ні претор, ні суддя не повинні відкидати.
Уявімо собі, що наш сусід, який тримає лавку і нерідко про- дає нам в кредит, та й пішов для покупки нової партії това-рів як раз тоді, коли ураган смів значну частину черепі-
ци, яка покривала дах його крамниці. Пам'ятаючи про минулі послугу і в знак розташування взагалі, ми - не маючи доручення - заня-лись терміновим ремонтом даху, щоб дощ не зіпсував місти-моє лавки. Все нібито за договором, але тільки без самого дого-злодія.
Як ми будемо розраховуватися? На це питання римські юристи відповідають з усією справедливістю: за послугу - спасибі, за витрати -
Це і є приклад квазіконтракта або, за вдалим висловом Р. Зомма, «контрактоподобних фактичних обставин».
Інший приклад таких «контрактоподобних» обставин так-ет зобов'язання, що виникло з неналежного, помилкового платежу, виробленого нами або нашим повіреним. Виникає неоснова-тельное збагачення набувача, вчинене за рахунок потрапив-шего.
Придбання це зовні законно і переносить на набувача право власності. Але відсутня неодмінний реквізит пере-носа права власності - наша воля на проведення такої процедури. Помилка в об'єкті ніяк і ніколи не висловлює нашої дійсними-ної волі. Тому і на цей раз ми маємо справу з квазіконтрак-те, контрактом, позбавленим Кауза, підстави, і тому не чинним-них, як нетерпимим є і саме це безпідставне збагачення.
Залишається право витребування сплаченого або переданого. З-відповідально з тим були створені два паралельно діяли позову. Їх називали кондікціонньмі - від старовинного римського тер-міна, що означало цивільний позов, спрямований на витребування певної грошової суми або визначеної речі. Застосовано-ва до квазіконтрактам кондікція означала, як і за старих часів, Істра-бованіе речі або грошей.
Позов про повернення надання. Йдеться про надання од-ним особою іншій певної суми грошей або речей для до-сягнення обраної мети. Але мета виявилася нездійсненною. Тог-да виникає кондікція. Вживаючи замість нашого слова «мета» більш широкий термін «підстава», Ульпиан пише: якщо особа при-ло на себе зобов'язання, маючи певну підставу, а воно, підстава, не здійснилося, слід визнати, що має місце кон-дикція ( Д.12.7.1.1).
Якщо, наприклад, Тиций дав Муцію грошей в рахунок плати за його бал-кон, що виходить на Дорогу Форумів, повз яку, по уверені-
ям Муция, буде прямувати військо Катона, а тріумф полковод-ца не відбувся, безсумнівна кондікція, бо підстава виявилося неправдивим.
А чому б мені не заявити до неправомірного набувачеві віндикаційний позов? А тому, що мої гроші змішалися з його грошима і тим самим стали його власністю. Виндикационном-ний позов ж вимагає, щоб відповідач протизаконно володів індиві-дуально-певною річчю.
Розділ 6. Зобов'язання з деліктів (правопорушень)
Оскільки нашим предметом є приватне право, ми будемо розглядати тільки ті правопорушення, які, по формулі Ульпіана, стосуються «окремих осіб» їх особистого або майнового-ного збитку. Сюди відносяться не тільки образи, членовреді-будівництві, побої, а й те, що за сучасними уявленнями обра-зует «crimen» - злочин, що карається в порядку кримінального судочинства (крадіжка, грабіж, винна ушкодження чужих речей і ін.).
За своїм історичним походженням делікти сходять до Законів XIIтабліц, допускає і кровну помсту, і примирення, і смертну кару (за образливу для кого-небудь «злий пес-ню»), і штраф, який і стягується за «велику провину» і «легку не- брежность »(пустив спис, а воно полетіло далі того, як хотів, і завдало комусь шкоду).
Поняття державного злочину не чуже Табли-цям: вони наказують смертну кару тому, хто підбурює вра-га до нападу на Рим, хабарнику-судді тощо. Але відмінність делік-та і того, що згодом буде названо терміном «Крим» (так само не однозначні), т. е. злочину в нашому розумінні, прийшло спочатку з преторским правом і перейшло в імператорська час.
З Законів XIIтабліц делікт виніс такі свої реквізити, як дієздатність особи, його винність (в тому числі необережну) і,
звичайно, законоустановленій протиправна дія (ілібез-
дія).
У широкому сенсі цим терміном обіймалися все і всякі пра-вонарушенія, але вже в давнину з ІНЮР стали пов'язувати глав-ним чином посягання на тілесну недоторканність особи (вживаючи сучасне поняття) - від членоушкодження до по-Щечин. Претори значно розширили склад ІНЮР, додавши збиток, заподіяний честі і гідності особи, включаючи словесні образи, а закон Корнелія (Сулли) 81 р. До н.е. е. додав ще й дії сторонніх осіб, якими вноситься розбрат в сімейні стосунки.
Фіксованому штрафу Таблиць претори протиставили для більшої ефективності штраф, який залежить від оцінки шкоди са-мим позивачем, від претора і судді. Позовна вимога дозволялося тільки самому потерпілому, а в разі його смерті (і то після лі-тісконтестаціі) - спадкоємцю.
Немає потреби пояснювати, що таке крадіжка, але далеко не даремно вказівку на те, що, на відміну від грабежу, під фуртум розуміли тай-ве розкрадання чужої рухомої речі.
Закони XII таблиць відрізняли денну і нічну крадіжку, призначаючи за останню тяжке покарання (відплата) - від бичування до вбивства на місці злочину. Злодієм вважався і той, у кого під час обшуку, проведеному при дотриманні належної процедури, було виявлено крадене.
У преторського права до крадіжки були зараховані протиправне користування річчю, переданою на зберігання (самим депозитарієм або членами його сім'ї), як також і те, що закладеної річчю як необтяжені користується заставний боржник, заставодавець, про-тівоправно заволодів нею, та ін. Оскільки в подібних випадках винний діє проти волі законних власників або вла-ділків речі, проти волі кредитора, яка повинна дотримуватися,
якщо про неї домовилися, позивач захищався подвійним (і навіть четвер-тним) штрафом.
На відміну від таємного розкрадання, грабіж (Рапіна) є відкрите насильницьке відібрання чужої речі. Відповідно з тим воно каралося так само, як нічна крадіжка.
Цей закон (близько 286 р. До н.е..), Названий по імені трибуна Аквилия, «скасував усі попередні постанови про непра-вомерно заподіяній шкоді» починаючи з Законів XII таблиць і всі пізніші, на які відпала потреба посилатися (Ульпіан, Д . 9.2.1). Закон надавав право на позов майже по всіх випадках заподіяння «неправомірного шкоди» і забезпечив їх штрафними сан-кціямі, різними в залежності від обставин.
Передбачалися санкції за: 1) вбивство чужого раба або жи-Вотня; 2) поломку і будь-яку іншу псування чужої речі; 3) шкода, заподіяна додатковим кредитором (адстіпулятором) - при ос-вобожденіе боржника від прийнятого ним зобов'язання по стіпуля-ції; 4) заподіяння шкоди рабу або тварині (не виключено, що ця санкція пізнішого походження).
Аквилиев закон наказував, щоб шкодою вважалися злонаме-ренние і безпосередньо «тілесні» дії, що призвели до гібе-ли раба або тварини. У ньому було поставлено складне питання про ро-ли і взаємодії об'єктивних і суб'єктивних передумов вредопріносящего дії. Наприклад: чи винен я, якщо НАПУ-гал заради забави пасуться корову, а вона кинулася бігти і зламу-ла ногу? Або: знявши з милосердя кайдани з ніг хворого раба
Не плутати з законом Аквіли Галла (середина I ст. До н. Е.), В якому встанов-лась відповідальність продавця за обман і отримало більш чітке визначення рим-ське dolus.
(Навіть і сподіваючись на його втечу), чи повинен я відповідати, якщо втечу з-вершиться? Таких питань безліч. Що стосується суб'єктивної сторони дії, спірне питання про навмисності або простої недбалості як підставі для вимоги. Закон наказував відшкодування вищої ціни знищеної або пошкодженої речі. При безпідставно запереченні провини штраф підлягав подвоєння.
Контрольні питання і казуси
1. Консенсусні договори виникають з простого угоди сторін. А як розриваються?
2. Тиций придбав річ у власника-невласника, здогадуючись за деякими прикметами, що так воно і є. Але сподівався на те, що набувальна давність (узукапіо) зробить його власником раніше, ніж несумлінність продавця буде виявлена. Грунтовно?
3. Плодами як результатом плодоносному речі користується власник або той, кому він поступився річ в оренду або оренду.
Чтоіз нижчеперелічених речей не може вважатися «плодом»: молоко, фрукти, м'ясо тварини, відданого в оренду, хмиз у лісі, викорчували на орендованій ділянці дерево, руда, що добувається в копальнях?
5. Кого можна вважати платоспроможним:
а) того, ктопо своїм матеріальним становищем здатний виконати взяте на себе зобов'язання:
б) того, хто обіцяє виконання, якщо йому буде надана розстрочка;
в) того, хто обіцяє розплатитися, як тільки отримає очікувану спадщину;
г) того, хто клянеться сплатити всю суму, але не відразу?
6. Чи може боржник, який взяв в борг під заставу всього свого майна:
а) продавати з нього що-небудь, включаючи приплід;
б) давати в придане;
в) отримувати нову позику під ту ж заставу;
г) користуватися речами так, що це - або їх власною природою - погіршує їх стан?
7. Чи згодні ви з тим, що «справедливість - мати ексцепціі»? Як це слід розуміти в зв'язку із загальною концепцією преторського права?
8. Що слід вважати помилкою, що ганьбить договір:
а) сказано не те, що хотів сказати;
б) не сказав те, що, можливо, найважливіше для угоди;
в) думав, що подарунок, а виявилося - купівля-продаж;
г) думав, що допустимо, а виявилося заборонено законом?
9. Серед сотні виставлених для продажу рабів покупець вибрав того, хто виділявся своєю інтелігентністю, - грека-вчителя, захопленого піратами на березі моря. Продавець повідомив, що він не може вказати ні на гідності раба, ні на його пороки, бо купив - і то через уповноваженого - всю партію відразу, як вона була виставлена на міжнародному невільничому ринку. Покупець, ос Мотря раба і поговоривши з ним, знайшов, що він йому підходить. Раба приставили в
вчителем до дітей господаря, і він жив в його родині, як раптом на третьому ме-сяце після покупки впав і забився в епілептичний припадок. питання:
а) це явний або прихований недолік речі; .
б) чи є можливість заявити позов про повернення сплаченого і про розірвання угоди;
в) дружина і діти заперечують проти повернення, і патерфаміліас схиляється до ис ку про зменшення купівельної ціни;
г) продавець виставив ексцепцію: не обіцяв, не знав і не міг знати про болез-
ні раба, але
д) погоджується сплатити третину вартості і зробити реституцію;
е) покупець погоджується на повернення третини сплаченого, з тим щоб ос тавить раба у своїй власності.
Що тут засновано на законі, і як би ви вирішили цей казус?
10. Коли освіту товариства вимагало генеральної спільності майна товаришів - при утворенні товариства з постійною метою або
тільки спеціальної? А чи може бути, що мета не мала в даному випадку Ніка кого значення?
11. Який з реквізитів товариства ми опустили:
а) внесок (грошовий, речовий);
б) праця (ручний, інтелектуальний):
в) рівну участь у прибутках і збитках?
12. Які нормативні акти пов'язані з ім'ям трибуна Аквилия:
а) про заподіяння шкоди;
б) про неоплатному боржника;
г) про відсотки за позикою;
д) про новації договорів через стипуляцию?
13. Цессия (переведення боргу на третю особу) могла бути двох видів: 1) боржник по волі кредитора обіцяє виконання третій особі; 2) кредитор на прохання боржника погоджується прийняти виконання від третьої особи. Одна цесія називаючи-
лась активної, інша пасивної.
§107. цивільне спадкування
Уже Закони XII таблиць знають обидва види спадкування: за законом і за заповітом.
«Якщо хто-небудь, не маючи підвладних, т. Е. Агнатов, помре, не залишивши заповіту, нехай його господарство візьме собі suus heres, т. Е. Агнатами» * (V, 4). Запам'ятаємо це: «не залишивши заповіту». Бо з нього, по всій видимості, виходить древній, але незмінний постулат: немає заповіту - значить успадковується за законом!
Навпаки: якщо померлий залишив заповідальне розпорядження і вона відповідає вимогам закону, воля заповідача священна і невід-меняема, як неотменяемого і заупокійний культ.
Якщо ж не опиниться ні «своїх», ні «найближчих агнатов», иму-суспільством не стане відумерлою: його успадковують і ділять між собою родичі померлого, ті, з ким він сходився на куріатние сходки в со-ставі свого роду (gens).
Ще два важливих принципи, укладених в V таблиці:
1) спадкоємці приймають на себе всі борги померлого, як одно
2) ділять між собою всі ті вимоги, які належали
спадкодавцеві, з тим щоб і те, і інше відповідно до часток на-
Слідство дісталося кожному з співспадкоємців.
Від глибокої давнини і до перших століть Республіки зберігав-ся звичай, який дозволяв спадкодавцеві виявити волю перед кури-атнимі комициями, а під час війни, в поході - перед строєм войс-ка (останнє було дозволено і Юстиніан). Джерела, включаючи Інституції Юстиніана, повідомляють, що, пройшовши через манціпаці-
Букв. найближчий, неодмінний спадкоємець, що не може відмовлятися від спадщини і вступає в успадкування негайно.
онную процедуру, а ще раніше - через твердження народної сходки (коміції), заповіт (по преторського і «імператорського» праву) набувало чинності, як тільки його засвідчували підписи семи при-присутність при тому свідків. Ім'я наступника, «для предупреж-дення жодного обману», вписувалося рукою заповідача. Виготовлений-ний документ скріплюється печатками свідків - усіма сім'ю або тільки однієї (за всіх!).
Чи не могли бути свідками жінки, неповнолітні, які-мі, глухі, божевільні, котрі перебувають під опікою.
При імператорі Адріані було постановлено, що, якщо серед свідків, які підписали заповіт, виявиться особа, згодом звернене в рабство, це не коливає його підпису, а значить, і заве-щанія.
З Законів XII таблиць видно, що суперечки про спадщину були рідкістю і в той давній час, бо позов про розподіл спадщини, як засвідчує Гай, посилаючись на Таблиці, випливає з приписів цього закону (V, 10). Про що ж сперечалися: про величину спадкової частки, про «заповідальному відмову», або легатом (наділення визначено-них, зазначених у заповіті осіб чимось що належить до на-наслідковому майну), про позбавлення спадщини, заповіт з-недовірливих, і т . п.