Таке твердження видається нам справедливим, але лише за умови, що «інші», з якими йде порівняння, самі по собі досить моральні. Крім того, тут мова йде про зрілої особистості, між тим моральна активність формується довго і поетапно.
У дошкільному і молодшому шкільному віці закладається фундамент моральності, засвоюється загальнолюдський мінімум моральних норм. Це також сензитивний період для формування моральних почуттів. І саме сила і глибина цих почуттів, їх вплив на поведінку дитини, на його ставлення до людей, до природи, до результатів людської праці визначають міру моральної активності.
Підлітки піднімаються вже на рівень усвідомлення моральних вимог, формування уявлень про моральні цінності, розвитку здатності до моральної оцінки. Інтенсивне спілкування виступає основою для «тренування» моральної поведінки.
У ранній юності у людини формуються моральні уявлення світоглядного рівня: про сенс життя, про щастя, про людину як вищої цінності, індивід стає здатним здійснювати моральний вибір.
Облік етапів морального становлення особистості дозволяє відповісти на питання, в чому ж виявляється і повинна проявлятися моральна активність школярів. Тут, мабуть, перш за все потрібно говорити про активне і емоційно позитивному прагненні до оволодіння моральними знаннями, які, стаючи переконаннями, спонукають особистість до здійснення моральних вчинків.
Не менш важливий прояв моральної активності - це наполегливе і цілеспрямоване самовиховання. Активність особистості проявляється не тільки в процесі пізнання, праці, спілкування, а й в процесі перетворення своєї моральної сутності. Морально активна особистість схильна до самоаналізу і самооцінці, проявляє великий інтерес до пізнання методів самовиховання, ставить перед собою мети виховання певних моральних якостей, продумує плани дій і вправ для їх вироблення та, нарешті, здатна до вольового напруження в процесі роботи над собою. Останнє особливо характерно для моральної активності, яка характеризується також ініціативної, що йде від внутрішньої потреби особистості діяльністю по роз'ясненню і впровадження моральних норм в спілкуванні і діяльності.
Ми вважаємо, що моральну активність можна розглядати в якості одного з провідних критеріїв рівня розвитку моральної свідомості особистості. Моральну активність можна визначити, на наш погляд, як таке діяльне моральне ставлення людини до світу, до інших людей, в якому суб'єкт виступає як активний носій і "провідник" моральних цінностей (норм, принципів, ідеалів), здатний до сталого морального поведінки і самовдосконалення , відповідально підходить до прийняття моральних рішень, непримиренно відноситься до аморальних проявів, відкрито виражає свою моральну позицію.
Особливістю моральної активності є те, що вона проявляється в діяльності. Однак активність - це не просто діяльність, це єдність відображення, вираження і реалізації зовнішніх і внутрішніх тенденцій в житті особистості. «Активність - ціннісний метод моделювання, структурування і самоздійснення особистістю діяльності, спілкування і поведінки» [1, с. 11].
Активність в якості принципу повинна пронизувати всі сторони процесу виховання, включаючи організацію навчального процесу, розробку способів і методів засвоєння навчального матеріалу і формування на цій основі в учнів наукового світогляду. У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях проблеми розвитку моральної активності школярів розглядаються головним чином через організацію їх навчальної, трудової та громадської діяльності, рідше - через формування духовних потреб, інтересів і ціннісних орієнтацій школярів.
Потреба суспільства в розвитку моральної активності молоді неодноразово висловлювалася в різних урядових документах. Однак існував відомий розрив між поставленими завданнями і способами їх реалізації в рамках управлінської діяльності, коли молоді люди мали мінімум можливостей для прояву власної ініціативи і самодіяльності.
Змістовне наповнення ціннісних орієнтацій традиційно представляється як єдність емоційного, когнітивного і поведінкового елементів. В процесі розвитку ціннісних орієнтацій відбувається насамперед емоційне оцінювання, емоційне переживання зовнішньої ситуації, явища-цінності. Це перша найбільш безпосередня і інтуїтивна зв'язок особистості з новим явищем дійсності, і в процесі встановлення зв'язку з цим актуалізуються установки, потреби, мотиви особистості.
Становлення ціннісних орієнтацій передбачає також раціональне оцінювання, пов'язане з усвідомленням спонукань, мотивів, вчинків, що і становить когнітивну основу елемента ціннісних орієнтацій. Важливе місце в структурі ціннісних орієнтацій належить і поведінковому елементу. При цьому слід підкреслити, що названий елемент являє собою «практичне вираження» ціннісних орієнтацій, облік реальних можливостей особистості в даній діяльності.
Ціннісні орієнтації виконують ряд функцій. Дослідником Е.В. Соколовим виділяються наступні найважливіші функції ціннісних орієнтацій: експресивна, сприяє самоствердженню і самовираження індивіда. Людина прагне прийняті цінності передати іншим, досягти визнання, успіху; адаптивна, що виражає здатність особистості задовольняти свої основні потреби тими способами і за допомогою тих цінностей, якими володіє дане суспільство; захисту особистості - ціннісні орієнтації виступають свого роду "фільтрами", пропускають лише ту інформацію, яка не вимагає істотної перебудови всієї системи особистості; пізнавальна, спрямована на об'єкти і пошук інформації, необхідної для підтримки внутрішньої цілісності особистості; координації внутрішньої психічної життя, гармонізації психічних процесів, узгодження їх в часі і з урахуванням умов діяльності [5, с. 174].
Таким чином, в цінностях, з одного боку, систематизується, кодується моральне значення суспільних явищ, а, з іншого боку, ті орієнтири поведінки, які визначають його спрямованість, і виступають кінцевими підставами моральних оцінок.
Особливістю системи моральних цінностей є те, що в ній відбивається не тільки нинішній стан суспільства, а й минуле, і бажане майбутнє його стану. Цільові цінності, ідеали проектуються на цю ієрархію, внаслідок чого відбувається її коригування. Під впливом конкретних історичних умов перебудовується система, ієрархія цінностей.
Зміни в системі цінностей, а це, перш за все, зміна провідної, основний ціннісної орієнтації, яка задає нормативну визначеність таким ціннісно-Світоглядні-ного уявленням, як сенс життя, призначення людини, моральний ідеал і ін. Грають роль «аксіологічного пружини», що передає свою активність всім іншим ланкам системи.
Загальна потреба в новій системі цінностей з'являється тоді, коли колишня верховна ціннісна орієнтація не відповідає вимогам, що змінилася історичної дійсності, виявляється нездатною виконувати властиві їй функції, цінності не стають переконаннями людей, останні в моральному виборі все рідше апелюють до них, тобто відбувається відчуження індивідів від цих моральних цінностей, виникає ситуація ціннісного вакууму, що породжує духовний цинізм, підриває взаєморозуміння і інтеграцію людей.
Нова ведуча ціннісна орієнтація, виступаючи альтернативою колишньої, здатна не тільки перебудувати систему моральних цінностей, а й змінити силу їх мотиваційного впливу. Як відзначають вітчизняні психологи Д.Н. Узнадзе, Ф.В. Бассін, А.Е. Шерозія, перебудова системи ціннісних орієнтацій, зміна субординації між цінностями свідчать про глибокі перетворення в смисловий картині навколишнього світу, зміні семантичних характеристик різних його елементів.