Витоки вчення про клінічній діагностиці тварин лежать в глу-бокой давнини, коли людина приручила тварин і став вико-ти їх в своїх інтересах. Протягом багатьох століть ветеринарія була заснована тільки на примітивному досвіді, спостереженні та інтуїції. Лікували тільки прояв зовнішніх ознак хвороби - пронос, блювоту, кашель, потіння і ін. Возникнове-ня хвороб пояснювали «дискразією», т. Е. Порушенням змішання з-ков всередині організму і дією надприродних сил.
Основоположником наукової діагностики вважають давньогрецького лікаря Гіппократа (460-370 рр. До н. Е.), Який узагальнив багато-віковий досвід лікування і заклав основи навчитися медицини. Він надавав великого значення расспросу хворого, докладного дослідження його за допомогою органів почуттів; звертав увагу на частоту дихання, стан шкіри, потовиділення, пульсацію судин; дослі-дова мокроту, кал, сечу, блювотні маси; Використав при обстеженні зонди, дзеркала та інші інструменти.
У стародавній Греції лікуванням тварин займалися так звані гіппіатри - лікарі з лікування хвороб коней, які в своїй діяльності керувалися вченням Гіппократа.
У стародавньому Римі з друкованих ра-бот того часу особливою популярністю користувалися твори Ко-лумелли (1 ст. Н. Е.) І Рената (450-510 рр. Н. Е.). У той час в Римі було особливий стан ветеринарів, а при римському війську влаштовувалися лазарети для лікування коней.
У середу століття ветеринарія як наука прийшла в занепад. Су-ществовать засилля церкви, процвітали містика, марновірство, знахарство. Лише в епоху Відродження диаг-іостіка отримала подальший розвиток. Потужним поштовхом до розвитку діагностікн на цьому етапі стало вивчення будови тіла людини (Везалій, 1543), анатомії і патології коні (Руїні, 1598), руху крові в організмі (Гар-вей, 1648), винахід мікроскопа (Левенгук, 1 661) та ін .
У XVIII-XIX ст. водяться нові цінні методи ис-проходження (термометрія, перкусія)
Великим досягненням були винаходи французом Лаеннеком в 1819 р стетоскопа і розробка методу аускультації.
У розвитку гематології велику роль зіграв винахід сме-СІТЕЛ крові і рахункових камер для підрахунку формених елементів (1870); розробка методики забарвлення фіксованих мазків, запропонована Л. Романовським (1891); впровадження методів диференціювання рованного підрахунку лейкоцитів (В. Шилінг, 1912) і ін.
Найважливішим етапом розвитку діагностики вважають відкриття рентген-нових променів (Рентген, 1895)
Велике значення мають праці з розробки методів іссдедованія: серцево-судинної системи у жи-Вотня, - В. Домрачева, І. Г. Шарабрина і ін .; дихальної системи; сечової системи; нервової системи