Свобода совісті - складне, багатогранне поняття, що має філософсько-етичний, соціологічний, політичний і правовий аспекти. Ми зупинимося на філософсько-етичний бік цього питання.
Виникає інше питання: від чого треба звільняти совість? Відповідь знаходимо у передових пред-ставників людства, які зробили багато для того, щоб звільнити совість людини перш за все від релігійного гніту. У найзагальнішому плані ідея засудження духовного поневолення людини з боку релігії зародилася ще в давньогрецькій, античної філософії. Наприклад, проти на-Силія над переконаннями людей відкрито виступали Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар. Яскраву думка про роль релігії в обмеженні людської свободи знаходимо у ЛюдвігаФейербаха. «Справжня сво-бода - лише там, де людина вільна також і від релігійних забобонів. »[2].
Справжня свобода совісті - це такий рівень її розвитку, коли вона не тільки виключає будь-які негативні дії людини, але і мобілізує його на активну участь в прогресивному об-суспільній перебудові.
У цьому визначенні не враховується, по-перше, те, що для свободи совісті недостатньо осо-знати необхідність вчинку, треба ще забезпечити обов'язковість даного вчинку; мало усвідомити необхідність моральної відповідальності, має бути забезпечено практичну реалізацію цієї відповідальності в діях людини. По-друге, введення принципів загальнолюдської моралі в якості критерію оцінки вчинків робить неможливим вирішення проблеми свободи совісті в попередніх формаціях.
На нашу думку, визначення поняття свободи совісті як філософсько-етичної катего-рії має відповідати, як мінімум, наступним вимогам: містити в собі об'єктивні умови свободи совісті та моральну відповідальність людини за свою діяльність (суб'єктів-тивний фактор свободи совісті), відповідати громадському і історичного характеру і включати фактор дієвості.
У дійсному звільнення совісті людей вирішальну роль відіграють їх права на працю, від-дих, охорону здоров'я, соцзабезпечення, на житло, освіту, на користування досягненнями куль-тури, на свободу совісті, творчості, на участь в управлінні державними і громадськими справами, на критику, свободу слова, друку, зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, на об'єднання в громадські організації та ін.
Суб'єктивний фактор свободи совісті людини залежить від його особистих якостей. Дійсно, в одних і тих же умовах різні люди чинять часом абсолютно протилежно. І якщо одні виходять з вільною совістю з найскладніших життєвих ситуацій, то інші розмінюють її по дрібницях. Цей факт вимагає всебічного посилення виховного процесу, його комплексної по-становки.
У найзагальнішому вигляді взаємозв'язок об'єктивних умов і суб'єктивного фактора свободи совісті проявляється в тому, що в міру руху вперед суспільство постійно покращує умови для свободи совісті індивідів, що, природно, позначається на підвищенні їх моральності, а це, в свою чергу, активізує їх життєдіяльність, а останнє - удосконалює об'єктивні умови свободи совісті людини. Не можна не підкреслити тут найважливіший момент: будучи «фун-даментом», об'єктивні умови в своєму розвитку з непохитністю потребують удосконалення суб'єктивного фактора.
Суб'єктивний фактор свободи совісті - це моральна здатність людини діяти у відповідності з усвідомленою необхідністю. Якщо він не діє, то поліпшення об'єктивних ус-ловий свободи совісті буде приводити до результатів, протилежним завданням звільнення совісті, завданням перед суспільством. У такому разі не уникнути рецидивів міщанської, мелкобуржу-азной психології, та й самі реальні права, в тому числі і право свободи совісті, можуть бути вико-користані нема на користь нашому суспільству. Саме дієвість суб'єктивного фактора визначаються-ет, в кінцевому рахунку, результат зусиль по звільненню совісті.
Свобода совісті не абстрактна, навпаки, вона завжди конкретна, має загальнолюдський харак-тер. Якщо по відношенню до свободи важливо уточнити - свобода для кого, то по відношенню до свободи совісті не менш важливо - свобода совісті по відношенню до кого або до чого, по відношенню до како-ій людині, нагоди.
Свобода совісті має помилковий, відносний і істинний рівні. Помилковий рівень свободи совісті - це стан совісті людини або будь-якого кількості людей, що обумовлює їх дії в тих чи інших випадках у руслі моральних переконань даного класу, суспільства, кото-які, однак, не відповідають вимогам суспільного прогресу. Відносний рівень сво-боди совісті - це стан совісті як окремої людини, так і скільки бажаного кількості людей, що обумовлює їх дії в руслі моральних переконань, частково відповідають вимогам суспільного прогресу. Істинний рівень свободи совісті - це стан совісті особистостей, партій, класів, націй, людства в цілому, що забезпечує їх дії в руслі мо-ральних переконань, що відповідають цілям суспільного прогресу. Саме цей рівень являє-ся в повному сенсі свободою совісті.
Не можна, наприклад, звинувачувати людину в відсутності у нього свободи совісті тільки на тому осно-вання, що його вчинок, вчинений за переконанням, відповідним прийнятим в суспільстві мо-ральних вимогам, суперечить цілям загальнолюдського прогресу. Вірність своїм переконаний-вам, а також моральним вимогам суспільства - найважливіша риса свободи совісті. «. Немає різниці, чи буде дія дійсно ганебне, або тільки що вважається ганебним; ні того, ні іншого не слід здійснювати. », - писав Аристотель [3]. Звідси випливає, що він робить по-соромітний вчинок, рахований в суспільстві непосоромлена. Справа тут залежить від ступеня моральний-них вимог суспільства.
Такий підхід дає підставу зробити висновок: свобода совісті має суб'єктивну і об'єктив-ву боку. Об'єктивна сторона - це вимоги, що пред'являються до свободи совісті людини комплексом норм суспільної моралі. Для нашого суспільства такі вимоги укладені (в мо-рального плані) в прогресивному розвитку нашого суспільства. Суб'єктивна сторона - це требова-ня до свободи совісті, що пред'являються моральними переконаннями конкретних індивідів, груп, партій, класів і націй. Відмінності між об'єктивною і суб'єктивною сторонами свободи совісті і обумовлюють наявність протягом певного історичного періоду її помилкового і відносно-го рівнів.
Справжня свобода совісті полягає не просто в здатності людини діяти у відповідності зі своєю мораллю, зі своїм уявленням про добро і зло або відповідно до існуючими в суспільстві неправильними критеріями добра і зла. Справа в його здатності осягати науково обгрунтувати ванні, справжні критерії моральності, критерії добра і зла, організувати свою жізнедеятель-ність відповідно до цих критеріїв.
Чи не вільна совість, якщо вона знаходиться під впливом аморальних принципів. Не в уявній незалежності світогляду і дій полягає справжня свобода совісті людської, а в засвоєнні норм прогресивної моралі і організації своєї життєдіяльності відповідно до цих норм.
Важливо підкреслити, що у визначенні поняття свободи совісті кількісні показники не грають скільки-небудь значної ролі. Прояв справжньої свободи совісті не залежить від кількості її носіїв. Воно визначається змістовної спрямованістю дій людей, пар-тий, класів і людства в цілому, а саме служінням суспільному прогресу.
Історичний початок прояви свободи совісті ставиться до того часу, коли один чоло-вік усвідомив і відчув у інших собі подібних. Саме сприйняття інших як собі подібних, усвідомлення і відчуття їх рівного з собою права на все необхідне визначають перші нравст-ються вектори людей, породжуючи елементи совісті. Усвідомлення себе подібних, отже, і масштабність совісті, розвиваються від усвідомлення одноплемінника, потім людини іншого племені, народу і так до усвідомлення людини взагалі.
Становлення справжньої свободи совісті, можливо, природно і в рамках окремого загально-ства. І все ж у своєму вищому звільнення совість передбачає свою свободу і в інших гро-вах, де вона ще не вільна повністю. Справа совісті одного суспільства - зробити все можливе для повного звільнення совісті всього людства. Це завдання не близького часу, але вона не може бути знята з порядку денного, бо в ній один з критеріїв свободи совісті. Таким чином, зі-вість і її свобода мають яскраво виражений інтернаціональний характер.
Свобода совісті - результат розвитку не тільки свідомості людини, але і його почуттів. Справжня свобода совісті є виразником справжньої людської сутності. Жити по совісті означає не просто організувати свою життєдіяльність за принципами моралі часткою «не» (не вбий, не вкради, не бреши і т. Д.), А за принципами, які вимагають активно вторгатися в життя і перебудовувати їх у відповідність до вимог прогресу . Свобода совісті не тільки в тому, щоб бажати добра, але і в тому, щоб стверджувати його - стверджувати щодня, кожним своїм вчинком. Звідси вимога всебічного розвитку особистості, необхідності вироблення активної життєвої пози-ції.
В області свободи віросповідання наш державний закон виходить з трьох принципів - нейтралітет, толерантність і паритет. Принцип нейтралітету - невтручання у внутрішні справи релігійних об'єднань. Принцип толерантності означає шанобливе ставлення до релі-гіозние переконанням. Принцип паритету обумовлює рівність перед законом усіх релігійних об'єднань і представників різних віросповідань.
Цей Закон визнає, що Республіка Казахстан є демократичною, світською го-Сударства. Право кожної людини на свободу переконань гарантує рівноправність громадян, неза-лежно від їх віросповідання, визнає культурну та історичну цінність релігій, поєдную-трудящих з духовною спадщиною народів Казахстану, і важливість міжконфесійного порозуміння, ре-лігіозние толерантність і повагу релігійних переконань громадян.
Спираючись на Конституційний закон, держава гарантує виконання принципів свободи совісті: обмеження прав громадян або встановлення яких би то ні було привілеїв і переваж-вин громадян, в залежності від їх ставлення до релігії, так само як і ухилення від виконання встановлених законом обов'язків по релігійним мотивам, не повинні допускатися. Закон один для всіх - і невіруючих, і віруючих. Принцип відокремлення церкви від держави означає, що всі релігії перед законом рівні, що держава не покладає на церкву виконання будь-яких дер-жавних функцій і саме не втручається в діяльність релігійних організацій, якщо ця діяльність не порушує вимог законів країни. Держава не повинна фінансувати діяльність релігійних організацій, так само як і діяльність по пропаганді атеїзму. Так само як і рели-гія, атеїзм стає, таким чином, «приватною справою» громадянина по відношенню до держави.
Свобода совісті передбачає, що релігійні організації не повинні брати участь в діяльності політичних партій і фінансувати їх, але служителі цих організацій мають право на участь у політичній діяльності нарівні з усіма громадянами. Держава гарантує проведення богослужіння і релігійних обрядів в лікарнях, в будинках для інвалідів та престару-лих, в місцях позбавлення волі. Брати участь в богослужінні і релігійних обрядах можуть військовослуж-щие в їх вільний час. Обряди можуть відбуватися в будинках і квартирах громадян.
Школа відокремлена від церкви, і державне утворення носить світський характер. Доступ до утворення надається всім - віруючих і невіруючих. Світський характер школи означає, що в школі не допускається релігійна проповідь, навчання Закону божого, хоча не виключає викладу наукових відомостей про історію релігії, її функції в житті суспільства і людини. З вве-ням факультативного курсу «Релігієзнавство» в шкільній освіті даний курс осуществля-ет науковий виклад історії релігії. Що стосується навчання релігійного віровчення і отри-ня релігійної освіти, то в цих цілях релігійні організації мають можливість ство-вать і створюють спеціальні навчальні заклади, групи для дорослих і дітей, використовують інші форми релігійного навчання.
У загальноосвітніх програмах має бути виражено ставлення взаємної терпимості і поваги між громадянами, які сповідують релігію і не сповідують її, між послідовно-ками різних релігій. Це дуже важливо, тому що свобода совісті передбачає терпимість по відношенню до думок, поглядів, переконань іншого, передбачає відмову від прагнення насаджувати однодумність, виключає релігійну, ідеологічну нетерпимість, непримиренність по відношенню до інакомислення. Релігійні переконання - внутрішня справа кожної людини, справу його собст-венного вибору, його совісті, на яку держава і суспільство не повинні чинити жодного давши-лення. Учитель-релігієзнавець повинен пам'ятати, що принцип свободи совісті означає, що в школі немає місця ні державної релігії, ні державному атеїзму. Атеїзм, так само як і релігія, со-гласно цим принципом, є приватна справа громадянина.
Казахстанське населення відрізняється багатоконфесійна і наявністю досить значитель-ної частини людей, які не сповідують жодної релігії чи поділяють атеїстичні переконання. Це передбачає в якості необхідної передумови здійснення свободи совісті світогляду зренческую терпимість, толерантність. Справжнє демократичну державу, яке ми стре-мімся побудувати, не може бути «атеїстичною державою». Так само як зі свободою совісті не-сумісна державна релігія, забезпечуючи привілеї своїм послідовникам і ущемляющая інтереси инаковерующих і атеїстів, так само несумісний зі свободою совісті і «державний атеїзм», який не визнає віруючих повноцінними громадянами суспільства.
1 Журнал Московської патріархії. - М. 1979. - № 11. - С. 46.
2 Фейєрбах Л. Вибрані філософські твори. - Т. II. - М. 1955. - 733 с.
3 Аристотель. Етика. - СПб. 1908. - 81 с.