Якщо на багато питань сучасна філософія може дати абсолютно достовірну відповідь, то проблема свідомості досі залишається великою загадкою.
Філософські підходи до проблеми свідомості:
физикализм - свідомості як самостійної субстанції не існує, воно є продовження матерії і можна пояснити з точки зору фізики та інших природничих наук (докази: свідомість конкретної людини не може існувати без мозку, а мозок-біологічний орган; людство отримало можливість створювати штучний інтелект, носієм якого є машина-комп'ютер - (матеріальний об'єкт)
соліпсизм -сознаніе індивіда - це єдина достовірна реальність, а матеріальний світ його продовження
об'єктивний ідеалізм - визнає наявність, як свідомості, так і матерії, свідомості відводить творчу роль
помірний матеріалізм - вважає свідомість особливим проявом матерії, здатністю матерії відображати саму себе.
Теорії походження свідомості:
свідомість має божественне (космічне) початок
теорія Толбета, згідно з якою Всесвіт - гігантський розум, свідомість - результат взаємодії полів, які утворюють матерію;
теорія Рейзер, згідно з якою Галактика - величезний розум, який вступає в контакт з людським мозком і «заряджає» його розумом;
свідомість - притаманне всім живим організмам
багато дій, що здійснюються тваринами (кішки, собаки, примати) складні (наприклад, полювання) і вимагають великої роботи свідомості;
інстинкти бувають не тільки вроджені, але і придбані;
свідомість - властивість виключно людське
свідомість - продукт виключно людського мозку і притаманне тільки людині, а тварини володіють не свідомістю, а інстинктами.
Правильніше, мабуть, вважати, що свідомість у різного ступеня притаманне живій природі в цілому (зокрема, тваринам), а найвищий рівень свідомості має людина.
Свідомість і його структура
Свідомість - це дуже складне, багатогранне явище, що виникає лише на певному етапі розвитку живої природи. Феномен свідомості в силу своєї багатогранності вивчається різними науками, кожна з яких схильна визначати його згідно зі своїми цілями і інтересами, кожне з цих визначень виявляється при цьому неповним або одностороннім.
З філософської точки зору, під свідомістю розуміють здатність людського мозку цілеспрямовано, узагальнено і оціночно відображати об'єктивну реальність в чуттєвих або логічних образах.
Свідомість - це не просто якийсь образ, а ідеальна форма діяльності, яка орієнтована на активне відображення і перетворення світу. Досить умовно в структурі созна-ня можна виділити чотири складові: тілесно-перцепт-ні здатності і одержувані на їх основі знання (ТПС) ло-гіко-понятійні здібності і знання, одержувані на їх основі (ЛПС); емоційні компоненти свідомості (ЕК); цінно-стно-смислові компоненти (ЦСК).
За допомогою ТПС людина отримує первинні знання про навколишній його світ і про себе самого.
ЛПС дає можливість вийти за межі безпосередньо чуттєво даного, досягти сутнісного розуміння об'єктів, закономірностей зв'язків між ними.
ЕК не пов'язана безпосередньо із зовнішнім світом. Це сфера особистісних переживань, спогадів, предчув-тей і т.п.
ЦСК містить в собі вищі мотиви діяльності, її ду-духовні ідеали, здібності до їх формування і розуміння (уява, інтуїція).
Одне з найважливіших властивостей свідомості людини - його актив-ність. Активність свідомості виявляється в тому, що воно:
■ відображає світ цілеспрямовано і вибірково;
■ конструює теоретичні моделі, які пояснюють законо-мірності навколишнього світу;
■ служить основою перетворювальної діяльності чоло-століття.
Виникнення свідомості є результатом еволюції природи. З ускладненням життя на Землі виникає жива природа, що характеризується наявністю елементарних форм відображення: дратівливості, збудливості, чувствітельнос-ти. Подальші еволюційні процеси призводять до виник-новению мозку, центральної нервової системи, психіки жи-Вотня, а потім і психіки людини.
Однією з умов виникнення і розвитку челове-чеського свідомості з'явилася спільна продуктивна опосре-довай промовою гарматна діяльність людей.
Ця діяльність вимагає кооперації, спілкування і взаємодій-наслідком людей один з одним. Вона неможлива без наявності спільної мети, якою є передбачуваний продукт спільної праці.
На початку свого розвитку свідомість людини має зовнішню спрямованість. Людина усвідомлює своє становище як положення поза цим світом, сприймаючи цей світ як незалежний і відокремлений від людини. Пізніше у людини з'являється спо-можності усвідомлювати самого себе. Цей напрямок у розвитку свідомості називають рефлексивним.
Другий напрямок пов'язаний з розвитком мислення і називаються ється понятійним. Цей напрямок відображає тісний взаємо-мосвязи мислення і мови, в яких важливими елементами є поняття і слова, в своїй єдності становлять таку одиницю свідомості, як слово-поняття.
Структура свідомості включає в себе сукупність знань про світ, відмінність суб'єкта і об'єкта і суб'єкт-об'єктне відно-шення, а також можливість целеполагающей діяльності.
Свідомість і несвідоме
Свідомість перестав бути єдиним рівнем, на якому представлені психічні процеси, властивості і стани людино. Далеко не всі, що сприймається людиною і окази-кість вплив на прийняття рішень, їм усвідомлюється. Крім со-знання у людини є і сфера несвідомого.
Несвідоме - це ті явища, процеси, властивості і стани, які впливають на поведінку чоло-століття, але не усвідомлюються їм.
Несвідоме початок представлено практично у всіх психічних процесах, станах і властивості людини. У людино є несвідома пам'ять, несвідоме мислення, несвідома мотивація, несвідомі відчуття і. т.п.
Найбільший інтерес для філософії представляє личност-ве прояв несвідомого. До несвідомого в особистості людини відносять такі якості, потреби, інтереси і т.п. які людина не усвідомлює, але які знаходять своє про-явище в різних його мимовільних діях і психи-чеських явищах. Це можуть бути помилки (застереження, описки і т.п. явища), мимовільне забування (маючи, обіцянок, на-вимірювань, подій, фактів тощо); це можуть бути фантазії, меч-ти, мрії або сновидіння.
По 3. Фрейду, помилки не є випадковими нарушени-ями письмовій або усній мові. У цих помилках виявляють-ся приховані для людини мотиви, переживання або думки. Помилки виникають в результаті зіткнення несвідомих намірів людини з чітко усвідомлюваної метою дії. Це неусвідомлене протиріччя між прихованим мотивом і це-ллю. Помилка є результат переважання несвідомого над свідомим, це результат «протидії двох різних намірів».
Забування імен, фактів, подій і т.п. пов'язане з якимись, що не усвідомлюваними людиною негативними емоціями, неприємними відчуттями, які колись виникли у нього по відношенню до людини з цим ім'ям, до того чи іншого подію-тію або факту.
Сновидіння і марення, по 3. Фрейду, свідчать про біс-свідомих бажаннях, почуттях, наміри людини, його незадоволені або не цілком задоволених життєвий-них потребах. Для розшифровки сновидінь необхідний спеціальний метод, який називається психоаналізом.
Несвідомі явища разом зі свідомістю керують по-веденням людини. Однак роль їх в цьому управлінні различ-на. Свідомість управляє найскладнішими формами поведінки. Воно «включається» в наступних випадках:
■ коли перед людиною виникають несподівані, интеллек-туально складні проблеми, що не мають очевидного реше-ня;
■ коли людині потрібно подолати деяку опору-ня (фізичний або психологічний);
■ коли людині потрібно усвідомити, що він знаходиться в слож-ної конфліктної ситуації, і знайти з цієї, ситуації оп-тімальний вихід;
■ коли людина потрапляє в ситуацію, яка містить для нього загрозу в разі неприйняття негайних дій.
Питання про співвідношення свідомого і несвідомого ос-шається до сих пір одним з найскладніших питань психології і не має однозначного вирішення. Можна виділити різні типи несвідомого. які мають свої специфічні особливості. Одні з них знаходять-ся в області підсвідомого - це відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, установки. Все вони є цілком нормальним ланкою в загальній системі психічної поведінкової регуляції і виникають в ході перенесення інформації від орга-нів почуттів або з пам'яті до кори головного мозку (до свідомості).
Інші - представляють такі явища, які раніше усвідомлювалися людиною, а потім були витіснені в сферу бессозна-ного. Це, наприклад, рухові вміння і навички - ходь-ба, мова усна і письмова, вміння користуватися тим чи іншим інструментом і. т. п. Все такого роду явища відрізняються тим, що тут перенесення інформації йде зворотним шляхом; від свідомості до несвідомого, до пам'яті. Такий тип явищ в філо--софскіе літературі прийнято відносити до підсвідомого.
Третій тип несвідомих явищ - це бажання, мис-ли, наміри, потреби, витіснені зі сфери свідомий-ного під впливом засвоєних норм моралі (так називає-мій цензури). Цей тип несвідомого відносять до мотиваційним процесам. Він виникає як результат зіткнення різноспрямованих, з точки зору моралі, мотивів.
Найважливішим властивістю свідомості є ідеальність.
До характерних особливостей ідеального можна відвести сле-дмуть його риси:
■ протилежність матеріального об'єкта, образ которо-го втілений в ідеальному (вогонь - образ вогню);
■ незвідність до матеріальних процесів, якими опору-вождается чуттєва і розумова діяльність (фі-Зіко-хімічні, біоелектричними ін. Процеси);
■ невоспрінімаеми органами почуттів (відсутність запаху, смаку, кольору, довжини та ін.);
■ суб'єктивність з боку форми (залежить від псіхофізіо-логічних і духовних якостей людини) і об'єктивність з боку змісту (залежить від об'єкту, що відбивається матеріального об'єкта);
До ідеального можна віднести все те, чого немає в навколишньому світі, але що конструюється людиною в зв'язку з тими чи іншими об'єктивними обставинами: уявні або чув недержавні моделі реальної дійсності, морально-мо-ральних і правові норми, схеми ритуальних дій, пра -вилив повсякденного повсякденному житті, ті чи інші алгоритми професійної діяльності, логічні схеми і т.п.
Ідеальне - це психічне явище, яке представле-но завжди лише в свідомому стані кожної окремої людини. Це специфічне відображення, властиве толь-ко людині. Можна сказати, що ідеальне є суб'єктивна реальність, яка існує в сприйнятті, уявленні або мисленні людини.
Ці моделі або образи такі, що людина може включати їх в свою діяльність. Він може їх змінювати, модифікується-вать. Він може створювати на їх основі матеріальні об'єкти. Інакше кажучи, ідеальне є здатність особистості мати ін-формацію в «чистому» вигляді і оперувати нею в часі (Д.Дубровскій).
Духовне життя суспільства
Життя людей має два виміри: матеріальне і духів-ве. Духовне життя суспільства включає духовне виробництво (перш за все виробництво суспільної свідомості в його істо-річескі конкретних і особливих формах), духовні відносини між людьми, організації та інститути, які здійснюють виробництво, поширення і зберігання духовних ценнос-тей. Духовне життя суспільства включає в себе різні когось компонентами, що мають відношення до політики і релігії, права і моралі, науці і релігії, філософії і мистецтва, в тому числі і такий компонент, як спілкування, яке служить каталізата-ром, а нерідко і ініціатором процесу освіти представ-лений, теорій, ідей і т.п. Схематично духовне буття можна представити таким чином:
ОРГАНІЗАЦІЇ І ІНСТИТУТИ, які виробляють, зберігають і поширюють ДУХІВ-ІНШІ ЦІННОСТІ
ДУХОВНІ ставлюся-НИЯ МІЖ ЛЮДЬМИ
Суспільна свідомість і його структура
Суспільна свідомість являє собою сукупність ідей, теорій, поглядів, ідеалів і принципів, бажань і на-будов людей, що відображають дане суспільне буття.
Суспільна свідомість залежить від суспільного буття. Однак ця залежність не є абсолютною. Громад-ве свідомість має відносну самостійність, розвиваючись за законами, відмінними від законів розвитку загально-ного буття. Відносна самостійність суспільної свідомості виявляється в тому, що його розвиток мо-же випереджати розвиток суспільного буття або відставати від нього. У першому випадку суспільну свідомість сприяє руху суспільства вперед, а в другому - гальмує його раз-витие.
Суспільна свідомість розрізняється по рівнями та формами.
Перший рівень суспільної свідомості - буденне созна-ня; воно грунтується на життєво-практичному досвіді людини, охоплює головним чином зовнішню сторону об'єкта, явища.
Другий рівень - теоретична свідомість; це раціоналізі-рова система знань, яка відображає внутрішні властивості об'єкта, його сутність.
Буденне і теоретична свідомість можуть бути істинними або помилковими. Обидва вони характеризують суб'єктивний аспект практичної діяльності людини.