Частина 9. Політична культура - політична свідомість - політична соціалізація.
Поняття і сутність політичної культури.
Вперше термін «політична культура» використовував в XVIII столітті німецький просвітитель І. Гердер (1744-1803). Естест-венно, він не припускав тоді, що поняття політичної культури надасть такий вплив на політичну науку і практику. Об'єк-пояснювальною можливості поняття «політична культура» визна-ються багатозначністю і багатогранністю її вимірів.
Політична культура являє собою сукупність-ність цінностей, установок, переконань, орієнтації і Вира-лишнього їх символів, які є загальноприйнятими і служать упорядкування політичного досвіду і регулювання політичної поведінки всіх членів суспільства. Вона включає в себе не тільки політичні ідеали, цінності, установки, але і діючі норми політичного життя. Тим самим по-літична культура визначає найбільш типові зразки і правила політичної поведінки, взаємодії влади - індивіда - суспільства.
Залежно від переважання в конкретному суспільстві то-го чи іншого виду орієнтації (наприклад, орієнтації на вірування або на знання), Г. Алмонд і С. Верба виділили різні типи політичної культури.
Сучасна політологічна література, спираючись на наукову традицію, виділяє в політичній культурі теоретичного-ний рівень, інформаційний рівень, емоційно-психо-логічний, поведінково-практичний, нормативний аспекти. Всі вони дозволяють включити в політичну культуру сукупність теоретичних і практичних знань, навичок поведінки, переконані-ний, ціннісних орієнтацій, мотивів, норм і традицій.
У сучасній літературі утвердився підхід, згідно з ко-торому політична культура включає в себе всі сфери по-літичної життя суспільства. Йдеться про культуру політичної свідомості, політичної поведінки індивідів, груп, на-цій, а також про культуру функціонування існуючих в рам-ках даної системи політичних інститутів.
Зрозуміло, не всі установки, переконання і уявлення, моделі поведінки і функціонування, які ми спостерігаємо в політичному житті, є елементами політичної культури. У тому, власне, і полягає сенс введення цього поняття, що воно охоплює лише повторювані зв'язку між елементами по-літичної процесу і тим самим закріплює найбільш ста-бильні боку політичної практики. Подібно до того, як культура визначає і подає ті чи інші норми і правила поведінки в різних сферах життя, так політична культура визначає і пропонує норми поведінки та правила "політичної гри" в політичній сфері.
Типологія політичних культур.
Проблема типології політичної культури по-різному вирішується в різних політичних школах і напрямках. Ро-доначальнікамі сучасної типології політичної культури стали Г. Алмонд, С. Верба. Вони виділили три типи політичної культури: патріархальну, подданническая, активистскую.
Активістська політична культура відображає звіт-лівую орієнтацію індивідів на активну роль в політичній системі, незалежно від позитивної або негативної її оцінки. Цей тип культури характерний для розвинених демократичних-ських держав з освіченим населенням, з відкритими кана-лами для політичної участі мас.
Г. Алмонд, С. Верба підкреслювали, що існують ще й проміжні типи: патріархально-подданническая, підданих-но-активистская, патріархально-активистская культури.
Іноді в політологічній літературі виділяють ще традиційний і світський тип політичної культури.
Традиційна політична культура спирається на ж-стки приписи і систему принципів політичного співро-робітництва (абсолютні монархії, тоталітарні держави).
Світська політична культура характеризується прагматизмом, емпіризмом і раціоналізмом. В рамках світської політичної культури формується культура широких верств со-тимчасового західного суспільства.
Досить поширеним є погляд, згідно з ко-торому тип політичної культури залежить від характеру політич-ського режиму. При такому підході виділяють тоталітарну, ав-торітарную, демократичну політичні культури і ряд перехідних типів.
Для тоталітарної політичної культури харак-терни такі ознаки, як: - культ влади: влада є цінним-стю вищого порядку; - сакралізація (обожнювання) влади: в суспільстві формується уявлення про те, що влада може все; - панують міфи і різного роду містифікації; - ца-рить атмосфера постійного революційного напруження, Відчуваючи-ня небезпеки і необхідності долати труднощі. Якщо немає загрози, то повинні бути внутрішні проблеми - суспільство не відчу-щает свого повного відчуження від влади, навпаки, на лідера і на всі інші інститути поширюється відчуття єдності і злиття з владою. У політичній культурі тоталітаризму величезну роль грає любов (до влади, до лідера). Вона в значній мірі визначає стабільність режиму і є однією з со-складових легітимності влади.
У демократичному типі політичної культури переважають відкритість, активність, відданість законам, почуття відповідальності. Влада розглядається як необхідний фактор інтеграції суспільства, вона підконтрольна суспільству, в кото-ром переважають настрої критичності по відношенню до влади. З точки зору суспільства влада повинна обов'язково відповідати та-ким вимогам, як професіоналізм і знання, високі мораль-ні якості, відповідальність перед суспільством. Особливу цінність представляють цивільні права і особисті свободи. Від влади вимагається не тільки не порушувати їх, але і захищати, якщо в цьому виникне необхідність. У демократичній культурі особливе зна-чення мають фактори політичної участі, свободи вибору, то-лерантность, захист прав меншості, плюралізм в про-суспільній думці, гласність.
Іноді виділяють ще в якості особливих типів ринкову політичну культуру і етатистського. Етатистський тип культури орієнтований на організованість і бюрократичне управління. Ринкова культура орієнтована на індивідуальні Цінні та групові інтереси, саморегулювання політичних про- процесів. У чистому вигляді етатистська і ринкова культури зустріч-ються дуже рідко, представляючи собою два полярних типу, між якими вміщується багато проміжних варіантів.