Не знаю.
Просто я не знаю!
Ну чому ти так дістав?
Своєю, мене, личиною,
Ти немов принижував.
Красів,
І незвичайний.
У Бошко твоєї бардак.
Не вічний.
Весь бувкаліцтва,
Немов раб!
Ти говориш, тобі кінець!
Але далі тримаєш руку,
Мою стиснувши посильніше,
Шукаючи свою дорогу!
Ти дорогий мені як пульс,
Що незабаром в раз вщухне!
Я дурний.
Я в собі,
Читаю твою душу.
Рідний.
Наче мій.
Але немає.
Далекий. Боже!
Я все таки хворий.
Хворий в пороці
Або ще гірше.
Загнив.
Напевно так!
Адже не можу зізнатися,
Що я такий дурень,
Чи не вірив в чудо,
У щастя.
А ось і ні.
Буваю!
Буваю і покірно,
Я слухаю його,
І на душі спокійно.
Він поруч-
далеко,
Але я його все бачу.
Його любов, його тепло.
Навіщо так!?
Ненавиджу!
Я просто сліпий.
Адже йому рівно.
На почуття, на слова.
Я до всього звик.
Я скромний?
Тихий? Так !?
Вибач.
Я просто вник.
У тебе.
В твою посмішку.
Слова.
Слова слова.
Все для тебе
Марно!
І життя!
Все здається грою!
Я так хочу залишитися.
І заспокоїти твою біль,
Щоб було в тобі щастя.
Ну що!
Ось що я тут можу?
Базікати як все!
Як кожен!
І чому я перед тобою,
такий слабак
Ослабів.
Геть!
Геть усі думки!
Давай уснём удвох
Під цією нудною дахом.
І нехай!
захід,
Зустрічати вже не потрібно.
Я лише хочу до тебе,
До того,
Кому я знову непотрібний.