Волотовских фрески! Наведемо ще одне хвилююче свиде-будівництві. «Їх чудові фарби - незабутнє поєднання ко-річневато-жовтих, вишневих, бірюзових, перлинно-сірих, зеленувато-жовтих, фіолетових, білих і блідо-зелених то-нов - виробляли таке сильне враження, що всякий, хо-тя б лише раз бачив ці безповоротно загиблі фрески, ніс незабутнє враження про них »(В. Н. Лазарєв).
Бурхливий рух пронизувала композицію. Ось прапора-Тейша сцени «Три волхва на конях» і «Йосип з пастухом». Шати здуваються як вітрила, злами скель подібні мовам полум'я. І в той же час як спокійні фігура Йосипа і світ-но пасуться вівці. Адже, здавалося, ніщо тут не в змозі стримати розбушувалася мальовничу стихію. Але ось Феофанівських початку протиставляється інше, котре видає руку невідомого нам прекрасного новгородського майстра-фрескиста. Міцним обручем охоплюючи фігури і кожну деталь, лінія вводить клекіт пристрастей в рамки визна-ленного порядку. Є буря, але немає всепожираючої феофановской несамовитості. І знову-таки чисто український, простолюду-ний типаж основних фігур. В особах, навіть насуплених, про-глядивает благодушність. Сміливе і високе в своїх живописних дерзаннях, внутрішньо врівноважене і життєрадісне спокуса-ство Пана Великого Новгорода. 1
Безсумнівно, в Новгороді було багато ікон, які вийшли з феофановской шко-ли. Від них до нас дійшли два пам'ятника. Це знаменита двостороння ікона Дон-ської Божої Матері і ікона Спаса з церкви Федора Стратилата. На лицьовій сторо-ні Донський Богоматері написана сцена «Розчулення» (Богоматір притискає до сво-їй щоці немовляти), на зворотному - «Успіння Богоматері». Обидва зображення при-надлежат одному майстру, в чиїй свобод-ної манері письма відчувається досвідчена рука фрескиста. Цей художник був новий-Городці, інакше його твір, воз-нікшего протягом 1370-1380-х го-дов, не мало б такого разючого подібності з фресками церкви Успіння на Волотовом поле. У липах апостолів, чи-сто українських по типу, багато експресії, вони виразно передають стан глибокої печалі і внутрішньої схвилює-ванности. 2
Написана в 70-80-х роках XIV ст. двостороння ікона Донський Богоматері (передана в Третьяковську галерею з московського Благовіщенського собору) визнається тепер робо-тій чи Феофана Грека (сприйняв деякі помічаючи-тільні досягнення новгородської школи), або високо ода-ренного новгородського майстра, що зазнав його вплив. Це один із шедеврів давньоруського живопису. 1
З знаме-нітой Смелаской богоматір'ю Донську ріднить ще й дру-гое. Вона теж для нас історична реліквія, овіяна славою. Нехай переказ про те, ніби козаки подарували її Дмитру Дон-ському перед битвою на Куликовому полі, де її понесли як хоругву, очевидно, необгрунтовано. Зате цілком вірогідно, що Іван Коломия брав її з собою до Казанського похід, що в 1591 році її урочисто виставляли, коли під самою Москвою йшла біт-ва з татарами, що її шанували як захисницю Батьківщини і що в 1598 р патріарх назвав перед нею на царство Бориса Годунова.
Краса! Як багато вона значила в світовідчутті українських людей на самій зорі їхньої історії. З розвитком мистецтва і сприяючи йому всіляко, Прекль-ня перед красою приймало все більш захоплений ха-рактер. Навряд чи в якого іншого народу в епоху середньовіччя можна виявити такий живий, життєрадісний і, головне, цілком усвідомлений, наполегливо проповідує культ краси.
«Краса її несказанна», «списана дивно», «величі та краси її неможна прославляти», «висотою же і величністю і іншим дивно влаштована» - ось які висловлювання про церк-вях або іконах зустрічаємо ми в найдавніших наших письмен-них пам'ятках . 2
Ікона Донський Богоматері була розкрита досвідченим реставратором ще до революції. Зникли пізніші записи і на-шарування, і вона засяяла у всій своїй первозданному Чудово проходить-ПІІ.
Наш сучасник відкидає релігію, якщо тільки він досить обізнаний у мистецтві, щоб розрізнити в красі вчорашнього дня красу немеркнучу і нині, замилується в "Розчулення" образами-символами тієї великої ідеї, що ви-дружина в органічній єдності фігур богоматері і немовляти, і сам розчулився, дивлячись на них. Він перейметься тим теплом, що виходить від їх нерозривності, від плавної округлості їх сілуе-тов. Він розпізнає в дуже вільній мальовничій манері худож-ника торжество щедрого феофановского мистецтва, а в будів-гой впорядкованості образів тяжіння до лаконізму і ясності, характерне для новгородської школи. Синій же колір, так мало займає місця, але, звичайно, самим дивовижний і колористичною гамою «Розчулення», як би награє в ньому самому, щоб ніколи не сгладиться і його пам'яті. Цей колір такого звучання, такої інтенсивності, такої пронизливої сили і чистоти, що здається, ніби б'є він з надр мірозда-ня. І він відчує всією душею, що колір цей так само необхідний образам-символам, створеним генієм художника, як І геометричні форми, в які вони вписуються. Колір - яким освітлюється лінія, щоб зазвучати ще краше, знайти ще більшу музикальність. А коли після ліричної поеми материнської ніжності та дитячої довірливості перед ним постане «Успіння» на зворотному боці ікони, він побачить як би зворотний бік життя: смерть. Смерть, передчуття якої - в сумних очах юної матері. І знову-таки трагедія смерті «виступить перед ним особливо чітко в будів-гості композиції, так само як в насиченому траурному Колор-ті однією з найбільш хвилюючих композицій у всій древнерус-ської живопису. Але над апостолами (зовсім схожими на про-стих українських селян, які зібралися на сільську панахиду але дуже близькій їм людині), над темним, зіщулившись пра-хом Марії височіє, як стовп, Христос. Так що дивиться на всю цю скорботну сцену художньо освічена наш сучасник подякує стародавнього іконописця за граничну ясність композиції (традиційної, але по-новому лаконічній), що виявляє її глибоку, всепросветляющую натхненний-ність, за емоційність і образотворчу силу його спокуса-ства. 1
Ікона «Спас», розчищена в 1929 го-ду, була написана одним з найближчих учнів Феофана Грека. Хоча вона про-наружівает чимало точок сопрікоснове-ня з його безсумнівними роботами, проте поступається їм у відношенні якост-ства. Правильніше буде пов'язувати її зі школою майстра, а не приписувати йому самому.
2.5. Книжкова мініатюра
Реалістичні тенденції Новгород-з кого мистецтва XIV століття з особливою очевидністю проявилися в оздобленні ініціалів новгородських рукописів цього часу, де художники в меншій мірі були пов'язані вимогами тради-ційної іконографії.
Уже в рукописах початку XIV століття, таких, як, наприклад, Новгородське Євангеліє (1323), фантастичні, заплутаний-ні мотиви тератологіческого плетінки Поступово відступають перед зображенням людських фігур і навіть сценок, помічених наглядовою худож-ником в навколишньої дійсності. Поряд із зображенням, де чоловіча го-лову і руки переходять в торс якогось звіра, ноги якого губляться в стрічках плетінки, зустрічається також зображення-ня стоїть на колінах старого з клю-кою в руці. Від традиційного мотиву плетінки тут залишилася тільки фантас-тична птах, що сидить на голові ста-ріка.
Значним пам'ятником ранньої московської мініатюри є сийской Євангеліє, виконане в Москві в 1339 році. Єдина мініатюра і заставка цього Євангелія виконані, ймовірно, одним майстром - Іоанном, ім'я якого наведено в заставці. Мі-ніатюра зображує Христа в дверях храму, що благословляє апостолів. Вона ще кілька грубувата по виконанню, і фігури апостолів важкі по пропор-циям. Але особи у них дуже живі і ви-разючі.
Майстром мініатюри і рукописного орнаменту був знаменитий візантійський фрескиста і іконописець Феофан Грек. Сре-ді московських пам'ятників кінця XIV ве-ка є дві чудово оформлений-ні рукописи, якщо і не належать руці самого Феофана, то, без сумніву, ви-йшли з його майстерні. Одна з цих рукописів точно датується 1392 роком. Це «Євангеліє» боярина Федора Анд-реевіча Кішки, відомого політично-го діяча.
Євангеліє написано на пергаменті і має розкішний срібний оклад, багато прикрашений чеканкою, сканью і фініфтю. У ньому немає лицьових зображені жений. Воно декоровано тільки застав-ками та ініціалами, в яких зростатиме-вальний орнамент майстерно об'єднаний із зображеннями тварин. Ініціали оброблені з чисто ювелірної ретельно-стю. Їх яскраві фарби - червона, синя, зелена і золото - надають їм характер коштовності. В цілому «Євангеліє» Федора Кішки відрізняється рідкісною гармо-нічностью.
Тими ж роками датується інша, не менш примітна рукопис. Це Євангеліє Хитрово. Його замовник невідомий. Євангеліє було подаровано царем Федором Олексійовичем боярину Хитрово, який приніс його в дар Троїце-Сергієва монастиря. На відміну від Еван-гелію боярина Федора Андрійовича Кішки, Євангеліє Хитрово прикрашено не тільки вставками і ініціалами, а й мініатюрами із зображеннями чотирьох євангелістів і їх символів (орел, ангел, бик і лев). Мініатюри, ініціали та застав-ки видають руку досвідчених майстрів, при-викшіх працювати на великих плоско-стях. Вони виконані незвично легко і впевнено. Ніжна палітра побудована на поєднанні блакитних, зелених, Фіолет-вих, золотисто-коричневих тонів, кото-які вміло поєднуються з рожево-червоним і золотом. Вражаюче віртуозно на-писані гори, що переливаються найтоншими відтінками рожево-коричневого, рожево-білого і блакитного. Серед мі-ніатюр, безсумнівно, кращої є та, на якій представлено символ Єванг-листа Матвія - ангел, рідкісну поетичний-ність якому надає дивовижно кра-сива колірна гамма. 1
Стиль всіх мініатюр і особливо за-ставок говорить про прекрасне знайомстві українських майстрів із зразками грецької книжкового мистецтва. Обидва Євангелія, нез-мненно, вийшли з однієї майстерні і були виконані приблизно в один час, про що говорить подібність пергаменту, листи та ініціалів; деякі з них майже точ-но повторюють один одного. Ймовірно, худо-жественная діяльність Феофана Грека в Москві могла початися в 1390-х роках з ілюстрування рукописів, сприяючи швидкому розвитку московської школи мініатюри. 2
Єпіфаній називає його «книги изографом навмисним», тобто кращим серед книжкових художників свого часу. Саме книжкова мініатюра, що зображує храм Святої Софії в Константинополі, виконана Феофаном на прохання Єпіфанія Премудрого, послужила приводом для спогадів про Феофану в листі до Кирила Тверському. Цю мініатюру, за словами Єпіфанія, перемальовували багато українських художників і велику отримували від цього користь для свого мистецтва. І сам Єпіфаній, будучи також живописцем, пішов за їхнім прикладом: повторив Феофанівський зразок в чотирьох мініатюрах, які помістив перед початком чотирьох Євангелій в належній йому книзі Четвероєвангелія. Книга ця, так само як і власноручний малюнок Феофана, не збереглися. 1
З усіх численних робіт Феофана залишилася лише одна - розпису в церкві Спаса Преображення на вулиці Ільїна в Новгороді 1378 року. Церква, збудована в 1374 році, кілька років стояла без розпису. Великий Новгород був першим українським містом, куди Феофан приїхав, цілком ймовірно, разом з митрополитом Кипріяном і за його благословення отримав замовлення. Нині від феофановской розпису залишилася лише десята частина фресок, але і в цьому фрагментарне стані вони справляють сильне враження. У куполі, що символізує небо, як і в більшості інших візантійських і українських храмів, представлений Господь Вседержитель - Ісус Христос із закритою книгою Євангелія в руці. Господь Вседержитель - Творець всього сущого - дивиться "з небес" на здійснювалися справи земні, провіщаючи своє Втричі Пришестя на землю і Страшний праведний Суд над живими і мертвими. "Всевидяче око" Господа звернено до людини; Він сумує і співчуває "заблукав" людському роду, обіцяючи справедлива відплата, праведний Суд. Ці смислові акценти звучать і в навколишньому Вседержителя слов'янської написи, текст якої взято з Псалтиря: "З небес зглянувся Господь на землю, щоб почути зідхання ув'язненого, дозволити синів смерті, щоб звіщали на Сіоні ім'я Господнє" (псалом 101). Написи, які супроводжують образ Вседержителя в куполі, бували різні. Ф еофан вибрав саме ту, в якій йдеться про милосердя Бога, зверненні його до скарг і прохань «в'язнів» - поневолених гріхом людей. На схилах купола представлені чотири архангела і чотири Шестокрил; їх підняті і розведені крила стикаються своїми кінцями, завдяки чому створюється враження урочистого хороводу Небесних сил, невпинно воздав хвалу Господу ангельським славослів'ям «Свят, свят, свят, Господь Вседержитель, сповнені небо і земля слави Його». Кращі за збереження фрески знаходяться на хорах церкви - в південно-західній камері, де був влаштований вівтар з престолом в ім'я Святої Трійці. Центральне місце, у верхній частині східної стіни, займає образ старозавітній Трійці - три ангела, що сидять за столом-трапезою, з пригощали їх Авраамом (його фігура не збереглася) і Сарою. У цій символічній композиції зрозумілим середньовічному людині мовою біблійних образів виражений головний догмат християнської віри - «несліянно-нероздільне» триєдність Бога, що відкривається віруючому в таїнстві жертвоприношення - Євхаристії. На опорних стовпах і стінах представлені образи святих пустельників і пустельників, що піднімаються на вежах-стовпах, в які вони ув'язнили себе далеко від мирської суєти для невпинного молитовного подвигу на славу Божу. Феофан вибирає найбільших духовних подвижників християнської віри, удостоєних споглядання Господа в сяйві Божественного світла. У своїх мандрах по православному світу Феофан, ймовірно, багато разів писав образи цих святих пустельників, споглядаючи в своїй душі їхні духовні подвиги. Тому кожен образ, створений пензлем Феофана, відкриває нам духовний світ не тільки зображеного святого, а й самого художника-філософа, показує його прагнення жити і творити, щоб, подібно древнім святим, отримати благодать і просвітництво небесним світлом.
Образ святого Аліпія (жив в 7 столітті), який провів п'ятдесят три роки на вежі-стовпі, уподібнюючись Христу в своїх добровільних стараннях, особливо вражає. Згідно з його Житієм, Аліпій був так угодний Господу, що ще за життя його осявав небесний Божественне світло: святий разом зі своєю баштою як би перетворювався в світловий або вогненний стовп, висхідний від землі до небес. Феофан, в повній відповідності з Житієм Аліпія, зображує святого, освіченого Божественним світлом: вся його фігура (земна плоть), виконана земляний коричневою фарбою, вся покрита белільной відблисками, які передають Божественне світло, а сиве волосся на голові і довга борода як би виткані з «світловий матерії» небесного сяйва. 1