Перед укладанням тротуарної плитки потрібно розмітити майданчику та підготувати її відповідним чином.
Розміри підготовлюваної поверхні повинні бути трохи більше розмірів майбутнього плиткового покриття. Оптимальним вважається відступ в 15 см. Ця смужка дозволить більш надійно закріпити тротуарні плитки, розташовані по периметру і дасть можливість встановити бордюри (за бажанням).
Спочатку видаляють дерен. Краще вибирати його шматками, які в подальшому можна використовувати.
Після цього поверхню майданчика вирівнюється. Залежно від рельєфу, який виступає грунт додатково зрізається штиковою лопатою, а западини навпаки необхідно засипати і вирівняти поверхню граблями.
Все це можна робити «на око», так як всі незначні огріхи будуть приховані піщаної подушкою-підставою.
Земляне полотно потрібно утрамбувати, особливо якщо грунт м'який. На рухливих грунтах іноді навіть застеляють поверхню геотекстилем.
Тротуарна плитка на присадибній ділянці (пішохідні доріжки, майданчики для відпочинку і т.п.) найчастіше укладається на пісок, який повинен бути дрібним і не містити великої кількості домішок.
Однак, якщо на плиткове покриття надалі буде діяти велика механічне навантаження, в якості підстави можна використовувати піщано-гравійну суміш.
Товщина піщаної основи зазвичай становить 5 - 10 см. Хоча і допускається її мінімальна товщина в 2 см.
Висота насипу відзначається натягнутою на кілочки мотузкою і проводиться відсипання піску. Відсипання бажано робити на один - два сантиметри вище зазначеного, так як при ущільненні відбудеться усадка.
Потім пісок необхідно вирівняти з дотриманням, при необхідності, технологічних ухилів для стоку води з тротуарних плиток і утрамбувати. Щільне підставу не дозволить брукованої поверхні деформуватися, особливо в осінній та весняний періоди під час заморозків і відлиг.
Звичайно, ідеальним способом при якому досягається є трамбування спеціальної віброплощадці. Після кількох її проходів виходить максимально можлива щільність піску. Якщо ж подібного агрегату під рукою немає, можна скористатися ручним катком-валиком або іншими підручними засобами.
На крайній випадок пісок можна пролити водою зі шланга з розсіювачем на кінці, дати йому вилежатися один - два дні і потім вирівняти рейкою.
Після завершення ущільнення підстави на підготовлену поверхню починають укладати тротуарну плитку.
Кордон першого ряду відзначається мотузкою, натягнутою на висоті плитки, і плитки вирівнюються по ній. Розташування плиток визначається відповідно до правильної стикуванням нанесеного на них орнаменту.
Нова плитка укладається зверху впритул до попередньої з мінімальною товщиною швів між ними.
Якщо плитка лягла нерівно, потрібно кельмою акуратно підкласти під неї пісок і легкими ударами гумового молотка вирівняти. Застосовувати при цьому зайве зусилля або звичайні молотки можна - можна пошкодити поверхню тротуарної плитки або розколоти її, особливо при нанесенні ударів по краях окремої плитки.
У міру укладання плиток їх поверхню контролюється будівельним рівнем довжиною від 1 до 2 метрів.
Після закінчення укладання і фінішного контрольного огляду, шви між плитками потрібно розсипати (проместі) піском або піщано-цементною сумішшю.
Для запобігання розповзання тротуарної плитки та вимивання піску можна по краях майданчика встановити бордюр. Бордюр ставиться в відриті канавки на 5 сантиметровий шар піску на їхньому дні.
Правильна і якісна укладання тротуарної плитки дозволить прослужити їй не менше 30 років.
Залежно від конкретних умов, загальноприйняту технологію укладання тротуарної плитки можна трохи змінювати. Наприклад, на фото вгорі видно, що піщану основу значно підноситься над поверхнею і замість бордюру з боків зроблена додаткова похила відсипання на яку в подальшому були покладені шматки дерну.
Цікавий факт
Вперше в світі натяжні стелі з'явилися в XVII столітті в Вірменії. Там стали використовувати в якості стельового покриття просочену крейдою бязь. Натягнута на каркас, волога тканина, висихаючи, давала усадку і виходила ідеально рівна поверхня. Сучасні натяжні стелі, тканинні і з ПВХ плівки з'явилися у Франції близько 30 років тому, і відразу ж завоювали популярність у всьому світі.
Поради домашньому майстру
установка гіпсокартону
Раму для установки листів гіпсокартону краще робити не з дерев'яних брусків, а з металевого П-образного профілю. Дерево все-таки реагує на зміну вологості повітря, особливо восени та навесні, і може всихати і чи набухати.
Для поліпшення звукоізоляції стики листів гіпсокартону з підлогою, стелею, стінами та між собою рекомендується обробити силіконовим герметиком.
Якщо на поверхню з гіпсокартону планується надалі навісити щось важче 15 кг, краще закласти в стійки дерев'яні бруски і монтувати кріплення навісних елементів (шурупи, гаки тощо) безпосередньо в ці бруски.
Капелюшки саморезов, якими кріплять листи гіпсокартону, бажано зафарбувати перед шпатлюванням, щоб вони не іржавіли і не виступали темними плямами на фінішній поверхні.