Узбецький павільйон побудований до 1954 року за проектом архітектора С.Полупанова і став одним з найбільш витончених павільйонів ВСХВ. Ця республіка славилася своїм бавовництвом і в оформленні павільйону бавовна - головна тема. Обробкою займалися запрошені національні майстри. Їх стараннями виникла ажурна ротонда з фонтаном (нині пофарбована в білий колір, але за свідченнями істориків вона була різнобарвною). Праворуч і ліворуч струменіла вода каскадних фонтанів, за колонами фасаду розміщувалися нині втрачені панно на теми соціалістичного будівництва. Чи не збереглися і скульптури узбека і узбечки, що стояли по краях сходів. У внутрішньому дворику можна було відпочити на лавках, які занепали і зовсім недавно були демонтовані.
Усередині за минулі роки багато що змінилося, узбецька експозиція в 1966 році поступилася місцем "Советской культуре", а от зовні збереглися майже всі елементи національного декору: узбеки знали свою справу і будували на століття. Особливий інтерес викликають оригінальні різьблені дубові двері з написами ВСХВ і УзРСР. Передбачається, що в ході реконструкції ВВЦ павільйон повернеться до свого історичного власнику - Узбекистану.
В даний час павільйон носить назву "Культура". Внутрішній простір перегороджено стендами торгових точок. Тут можна придбати ювелірні прикраси, вироби з порцеляни, кераміки, берести, уральських самоцвітів. Зрозуміло, є і сувеніри з східними мотивами.
Але це ще не все. Узбеки представляли свою республіку з розмахом, запрошуючи відвідувачів виставки в повній мірі відчути національний колорит і гостинність. За павільйоном знаходився сквер з "Узбецької чайхані" і магазин "Узбеквіно". До речі, не найбагатша республіка дійсно славилася своєю гостинністю. У роки Великої Вітчизняної війни узбеки ділилися ніж могли з евакуйованими сюди сім'ями з окупованих німцями територій, дали притулок сотні українських, українських, белоукраінскіх дітей-сиріт. А в 1966 році вже вся країна прийшла на допомогу Ташкенту, який був майже повністю зруйнований після дев'ятибальною землетрусу. Спільними зусиллями місто відновили за три роки; в таких подіях і виявлялася не абстрактна, а цілком реальна дружба народів СРСР.
А "Узбеквіно" тим часом змінило назву на кафе "Садко", під яким і було відомо протягом тридцяти років. На жаль, це вже не "Садко - Багатий гість", а скоріше, "бідний родич" з небезпечно осипалися деталями інтер'єру. Судячи по залишених написів на стінах, тут тусувалися неформали, але особливої шкоди декор не завдали. Хоча в цілому цей будинок зі стрункими колонами виглядає гнітюче і потребує реставрації. Витончений узбецький орнамент, що оформляє зовні великі вікна, зараз не можна побачити, для збереження вікна завішані клейонкою.
Повертаючись з "узбецького дворика" на набережній біля моря колгоспів, не можна не звернути увагу на витончені світильники.
На старих вечірніх фотографіях видно, що така "свічка" горіла цілком, приховані за кожухом лампи розташовувалися вертикально по всій висоті стовпа.
Павільйон Карело-Фінської РСР (1954 р архітектор Ф.Рехмуков за участю А.Резніченко) один з найдивовижніших завдяки гігантському дерев'яному різьбленому фронтону (скульптор Л.Кардашов). Чудовим чином дерев'яні скульптури, прикраси і різьблені двері збереглися до наших днів. Єдиним курйозом виглядають довжелезні цвяхи, ймовірно, від впливу перепадів температур вилазять з деревини. Механізатор і дівчина з книжкою в такому вигляді нагадують чи то їжачків, то чи подушечки для шпильок. У чистому акуратному залі нині торгують тканинами і гобеленами, а ось будівля з тилу не дуже доглянуто та й всюдисущі тінейджери не забули залишити тут свої сліди. Де ви піонери, Тимур і його команда? Хто зупинить пустотливих хуліганів?
