Пояснення причин недостатньої уваги до проблеми патріотичної культури в психолого-педагогічній літературі пов'язано, перш за все, з тим, що основна увага дослідників була зосереджена на патріотизмі. В даному випадку необхідно усвідомити місце патріотичної культури в інтеграційних тенденціях громадських систем. Порівняння патріотизму з попередніми йому історично і нині супутніми почуттями, такими, як національна свідомість, ідентифікація, колективізм і т.п. дозволяє нам виділити особливі риси і структуру патріотичної культури. Актуальним є, на наш погляд, питання про структуру та сутність патріотичної культури в зв'язку з рядом філософських проблем.
Патріотична культура - це ідеологія і психологія, політика і діяльність, в якій необхідний облік всього історичний досвіду формування патріотизму, його зв'язок з моральним здоров'ям суспільства, залежність інтенсивності патріотичних почуттів від ступеня цивільних свобод.
Ми звернулися до феномену патріотичної культури, так як патріотизм окремо не утворює особливої форми суспільної свідомості, його можливо сформувати в результаті формування культури, в загальному, і патріотичної, зокрема, де культура розглядається нами як вищий рівень розвитку чого-небудь, в даному випадку, патріотичних якостей особистості. Взаємодія його з політичної і правової, моральної та естетичної ідеологією має різні варіанти, що, в свою чергу, визначається моральним і духовним кліматом епохи, в цілому. В сьогоднішніх умовах патріотизм - не просто елемент суспільної свідомості. Він ніби квінтесенція духовного клімату епохи. Обновленческие процеси в нашій країні торкнулися взаємодія патріотичної та правової ідеології. Сучасне правосвідомість різко скоротило число дій, що відносяться до непатріотичної і тим більше - антипатріотичні. Найбільш сприятливо формування патріотичної культури проходить тоді, коли вдається органічно поєднувати розширення демократії і гласності з рішучим протидією правопорушенням, анархії і вседозволеності. Істинний патріотизм полягає сьогодні в захисті демократичних інститутів не тільки від тиску «справа» (від консервативних сил суспільства бюрократів), але і «зліва» (від екстремістськи налаштованих елементів).
Сьогодні найважливіше завдання полягає в створенні дієвих державних, громадських і економічних механізмів, що забезпечують органічне поєднання національних та інтернаціональних цінностей та інтересів. Від патріота сьогодні потрібно у всіх своїх діях проводити принцип гармонійної взаємодії суспільства і природи.
Важливим завданням у формуванні патріотичної культури є те, щоб кожна людина зрозуміла свою патріотичну обов'язок. Патріотична культура - вищий рівень відданості і любові до суспільства, народу, Батьківщині. Величезна роль в зміцненні патріотизму належить вихованню і розвитку духовної культури людини. Ця роль безперервно підвищується в міру того, як в країні відбуваються економічні і політичні перетворення, що обумовили глибокі зміни в суспільній свідомості, ідейна єдність суспільства.
Всі компоненти органічно взаємопов'язані між собою. Змістовні можливості даного процесу формування патріотичної культури реалізуються за допомогою певних функцій: виховної (формування ціннісних орієнтацій громадянина-патріота), дидактичної (формування професійно-прикладних знань, умінь і навичок), що розвиває (формування професійних якостей посредствам патріотичного виховання). В організаційному плані компонентами є: освітній процес і позааудиторна робота.
До висунення на передній план у світовій культурі та цивілізації загальнолюдського національне, як і інші характеристики культури, «працювало» саме по собі, часом суперечачи цим іншим характеристикам, тим самим постійно «ламаючи» вектор прогресу культури. Спроби об'єднати різні підходи до культури були спонтанними, випадковими, а тому малоефективними. Хоча саме прагнення до такого об'єднання багатозначно: підспудно відчувалася його необхідність. Перетворення окремих напрямків, підходів до культури в систему здатне різко прискорити культурний прогрес, бо об'єднавчі тенденції тепер можуть розвиватися свідомо, необхідність кожного з елементів цієї системи перестає піддаватися сумніву. Ступенями зростання моральної особистості є досягнення досконалості в загальну освіту, науковому пізнанні, професійній і творчій самореалізації, причетності до культури країни.
Важливою особливістю формування моральності є дозвілля людини, цілком присвячується самовдосконалення за допомогою культурного, творчого і фізичного розвитку. Підсумком освітнього та виховного процесу вузу повинен стати моральна людина, як зразок духовного, культурного, інтелектуального, громадянського та фізичної досконалості особистості. Формування патріотичної свідомості неможливо без мовної культури, так як мова є безцінним багатством нації і своєрідним генофондом національної культури. Мова в житті народу виконує етнодіфференцірующіх і етноінтегрірующую функції, займаючи побічний, другорядне місце десь на периферії, а одне з провідних, так як виступає носієм духовної самостійності нації. Втрата мови для неї - це втрата взаєморозуміння не тільки поза, а й усередині неї. Важливе надбання казахського народу - це поява алфавіту і писемності, так як реальна можливість говорити і писати рідною мовою є духовне збагачення, осягнення історичного шляху своєї нації, знання і ефективне поширення своєї культури і епосу, утвердження національної самосвідомості.
Моральна зрілість особистості проявляється в образі віротерпимості і шанобливого ставлення до людей: з політичними поглядами, з обмеженими здібностями, до представників протилежної статі, що належить до групи ризику і економічно неблагополучних, в незалежності від їх віку, здібностей і світогляду. Місія морального людини полягає в здатності пробуджувати згоду в навколишньому світі. Підсумком формування духовно-морального компонента патріотичної культури суспільства є визначення в його підвалинах і законах моральних принципів життєдіяльності людини, виражених кожним громадянином у відповідному способі життя. Умовами формування моральної особистості є демократичність суспільства. Вихідною умовою формування демократичних основ суспільства є середовище, що сприяє фізичному, культурному і моральному самовдосконалення людини. Духовне якість світосприйняття оточує кожної людини з самого народження - в образі безцінного дару життя, любові батька і матері, досконало світу природи, в естетиці та гармонії мистецтва і культури, моральних підвалинах моралі і етики суспільства, дотриманні законів і вірі. Ці якості виховують людську душу, спрямовуючи її до вищому призначенню духовної досконалості і перетворення людської особистості, яка є на славу суспільства, держави, добра і процвітання віри.
Історичний компонент в умовах необхідності культурного відновлення суспільства і зміцнення її гуманістичних ідеалів і принципів немислимий поза звернення до загальнолюдських культурних цінностей. Піднесені ідеали світової культури споконвіку давали їй можливість підніматися над усіма розділовими межами, митницями, державними заборонами. Незважаючи на те, що всі національні культурні цінності повинні повернутися в національні держави, цінності, століттями зберігалися в світових центрах цивілізації, не можна розчленовувати, дробити, розтягувати, а необхідно зберегти в ім'я інтересів всього людського співтовариства, в ім'я цілісності світової культури. Примітна особливість світової культури - прискорення процесу її інтеграції. Правда, багато сфер культури, до яких відносяться наука, філософія, мораль, література і мистецтво, освіту, моральні цінності людства, завжди містили не тільки класово спрямовані, а й загальнолюдські, універсальні початку. Вони сприяли зближенню народів, збагачували цивілізацію.
На сьогоднішній день існує спрощений погляд на процес взаємопроникнення загальнолюдських і національних цінностей, нібито нівелює національні культури. Тим часом, вважають Дж. Грант, Е. Пучіпареллі, процес цей не заперечує, а, навпаки, підтримує збагачення національних культур, виступає за їх множинність і багатобарвність, виходить з визнання рівного права всіх націй на існування і розвиток, вимагає дотримання принципу рівноправності при рішенні національних проблем, чуйності, уваги і такту по відношенню до всіх націй і народностей, до їх історичного минулого, до самобутності їхньої культури. Заснований на системі пронизаних гуманізмом уявлень про самоцінність кожної нації, про можливість досягнення, зрозуміло, за певних умов, рівноправності і дружелюбності, взаєморозуміння, а, отже, і взаємодовіри між народами, цей процес націлює людей мислити і діяти в інтересах всього людства.
Будучи відкритою для світу, національна культура не може розвиватися поза цілісного історичного контексту всієї культури даної епохи. Здатність одного народу освоювати досягнення іншого - важливий показник життєздатності його культури. Ця здатність не тільки збагачує свою націю, перетворюючи її вигляд, а й дозволяє щедро ділитися своїми духовними цінностями з іншими, забезпечує взаємодію та взаєморозуміння людей, їх сприйняття інонаціональних цінностей, долає деформації в міжнаціональних відносинах. Будучи складовою частиною світової культури, кожна культура взаємодіє як партнер і спільник у створенні загальнолюдських духовних цінностей, розвиваючись, за образним висловом М.М. Бахтіна, на основі діалогу культурних атомів. Звідси стратегічний напрям культурної національної політики: органічне поєднання національних та загальнолюдських цінностей, ідейний і духовне співдружність суверенних народів. Культура є дієвим чинником формування нового міжнародного типу духовного виробництва, що народжується в співдружності культур. Загальнолюдські цінності - це не абстрактне поняття, вони конкретно втілюються в кожній національній культурі. Микола Бердяєв говорив: «Якість національності залежить від розкривається в ній людяності». В наш час, коли в різних країнах і на континентах проживають сотні тисяч людей різних національностей, занедбаних долею далеко від своїх рідних місць, прогресивна національна культура покликана від імені тих, кого об'єднує спільне етнічне походження або культурну спадщину, пов'язувати їх духовні інтереси, зберігати і підтримувати національні традиції.
Значення національної самосвідомості полягає в тому, що воно морально зміцнює людину, пробуджує його інтерес до вітчизняної історії, своїм цінностям і традиціям. Сучасна культурна ситуація створила нові умови для прояву зрослого національної самосвідомості. Його об'єктивне зростання - процес прогресивний. Духовні зв'язку народів тісно переплетені і інтегровані під егідою вітчизняної багатонаціональної культури і спільної історичної долі, єдиного «духовного кровообігу». В тугий вузол протиріч переплелися прогресивна ідея і потреба зближення національних культур, і закономірне зростання національної самосвідомості, самоствердження.
Складність національної політики в культурі в значній мірі обумовлена безліччю етносів, різних релігій і конфесій, високим ступенем поляризації поглядів і переконань, множинністю культур. У свідомості людини XXI століття все більше утверджується ідея вселенськість культури. Перед світом стоїть ідея всечеловечності.
Структура культурного життя будь-якої держави є прикладом своєрідної тріаду. По-перше, це вітчизняна, загальнонаціональна культура як складова частина світової культури; по-друге, змішана культура, яка народжується в національних утвореннях на території держави на основі взаємодії проживають тут представників різних націй і народностей; і, по-третє, власне національна культура живе в регіоні нації. Шлях до гармонізації міжнаціональних відносин лежить в значній мірі через культуру. Сьогодні як повітря потрібно втілення в практику даної ідеї.
6. Барабанщиків А.В. Військово-патріотичне виховання молоді. - М, 1983;