Зв'язок теорії і методики фізичного виховання з іншими науками

У посібнику вперше висвітлено загальнотеоретичні питання фізичного виховання і розкриті особливості фізичної культури дошкільнят, дана методика організації рухової діяльності дітей. У підборі гим-настіческіх вправ акцент зроблений на їх загальнорозвиваючу направ-лінощів, представлена ​​гімнастика для мозку, включаючи пальчиковую, для розвитку вестибулярного апарату, перехресна для правого і лівого по-Лушар мозку. Дано опис рухливих ігор, обгрунтовано їх вихователь-ве вплив.

Для студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

УДК 373 (075.8) ББК74.100.5я73

Оригінал-макет даного видання є власністю

Видавничого центру «Академія», і його відтворення будь-яким способом

без згоди правовласника забороняється

Пропонований навчальний посібник, призначений для студен-тів факультетів дошкільної педагогіки і психології педагоги-чеських вузів, містить основні теоретичні та методичні розробки, спрямовані на здійснення правильної фізкабінет-чеський підготовки дітей дошкільного віку, формування у них культури руху, розвиток психофізичних, інтелекту-альних , моральних і естетичних якостей особистості, що є-ється головним завданням педагогів дошкільних освітніх уч-нов.

Даний посібник не тільки знайомить студентів з сучасні-ми формами організації і засобами фізичного виховання, а й пропонує методику формування у дитини навичок фізкабінет-чеський культури, розкутості, краси і виразності дви-жений, вчить творчо використовувати руховий досвід, любити спорт.

Посібник складається з трьох частин. У першій ( «Загальні питання тео-рії фізичного виховання дитини») визначено предмет тео-рії фізичного виховання дитини, дані його поняття, завдання та засоби виховання для кожної вікової групи.

У другій частині ( «Методика фізичного виховання та розвитку дитини») розкриті особливості розвитку дітей раннього та Дошкільного віку, основи їх навчання і виховання, мето-

дика навчання фізичним вправам, особливості проведе-ня рухливих і спортивних ігор; дані форми організації фі-зического виховання в дошкільному навчальному закладі (фізкультурні заняття, ранкова гімнастика і ін.); показано планування роботи з фізичного виховання та медичні-ський контроль за ним.

У третій частині посібника розглянуті посадові зобов'язане-сті методиста з фізичної культури дитини, розкриті особ-ності викладання курсу «Методика фізичного виховання та розвитку дитини» в педагогічному коледжі.

У додатку вказані основні способи діагностики фізкабінет-чеський підготовленості та сенсомоторного розвитку дитини.

-Навчальний посібник підготовлено Е.Я.Степаненковой, парагра-фи «Фізкультурні заняття дошкільнят» і «Ранкова гімнасія-тика в дитячому саду» в розділі «Форми організації фізичного виховання в дошкільних освітніх установах» написа-ни доцентом Ульяновського педагогічного університету Н. В. Пол-тавцевой.

I ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ТЕОРІЇ

ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДИТИНИ

ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДИТИНИ

ПРЕДМЕТ ТЕОРІЇ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ І ЙОГО ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

Мета фізичного виховання дитини - це підготовка до жит-ні, праці, захисту Вітчизни.

Специфікою предмета є вивчення закономірностей фи- [зического виховання і управління розвитком дитини від рожде-ня до семи років.

З огляду на особливості кожного вікового періоду, теорія і методика фізичного виховання дошкільнят визначає мету, завдання, засоби, методи і форми організації педагогічного процесу, особливості * керівництва ним в дошкільних освітніх у-них установах. Вона озброює практику необхідними ті-оретіческімі основами, тим самим сприяючи її досконалість-ванию.

В теорії фізичного виховання розглядаються такі поняття: фізичний розвиток, фізичне вдосконалення, фізична культура, фізичне виховання, фізична обра-тання, фізична підготовленість, фізичні вправи, рухова активність, рухова діяльність, спорт. Уяс-ня цих понять дозволить студентам усвідомлено і творчо | вивчати педагогічну літературу, грамотно виконувати практи-етичні завдання.

Зупинимося на визначенні кожного з цих понять. Фізичний розвиток - процес формування і последующе-го зміни протягом індивідуального життя природний-них морфофункціональних властивостей організму дитини і осно-ванних на них психофізичних якостей.

Поняття «фізичний розвиток» в більш вузькому значенні обо-значает сукупність деяких морфофункціональних призна-ков, які характеризують в основному конституцію організму і виявляються за допомогою антропометричних і біометричних вимірювань (показники росту, ваги, окружності грудей, життя-ної ємності легень, стан постави; вигинів хребта; вимір зводу стопи; динамометрія; станова сила та інші).

У більш широкому сенсі слова фізичний розвиток предпола-Гаета розвиток психофізичних якостей (швидкості, сили, ловкос-ти, гнучкості, витривалості і т.д.). Щоб уникнути термінологи-чеський плутанини Л.П.Матвеев пропонує говорити про фізичний стан організму, маючи на увазі під цим сукупність його тілесних властивостей і обумовлених ними функціональних можли-ностей, що склалися на той чи іншого віковому періоду ін-індивідуальну фізичного розвитку [1, с. 7].

на «окультурення» тіла, його оздоровлення. Давно відомо, що в здоровому тілі здоровий дух. Тому важливо, формуючи культу-ру тіла, одночасно гармонійно розвивати особистість дитин-ка, стимулювати розкутість і свободу його рухів, акти-візувати творчість. Те чи інше захворювання людини - рас-плата за втрачені потенційні можливості у розвитку пси-Хікі і тіла.

З моменту народження дитини його свобода обмежена умови-ми того соціуму, де він народився і буде жити. Обмеження свобо-ди дій дитини призводить до нездорової. Для досягнення здо-ровья необхідно допомогти йому адаптуватися до навколишнього світу і бути в гармонії з ним. Розвиток фізичної культури псіхофізі-чеських можливостей дитини, духовності і творчості забезпечують-кість стан відносного здоров'я.

Фізична культура - широке поняття, тісно пов'язане з фізичним вихованням. Фізичне виховання - педагогичес-кий процес, спрямований на формування рухових на-навичок, психофізичних якостей, досягнення фізичного вдосконалення-шенства.

Воно не тільки грає найважливішу роль у формуванні фізкабінет-чеський культури дитини, але і передає йому як общечеловечес-кі (універсальні), так і національно-культурні цінності. Основи фізичної культури засвоюються дитиною і успішно розвиваються і удосконалюються під впливом виховання. Фізичне виховання сприяє гармонійному розвитку лич-ності дитини.

Фізична підготовленість - відповідність рівня розвитку рухових умінь і навичок нормативним вимогам про-грами.

Фізична освіта - оволодіння спеціальними знаннями, руховими вміннями та навичками, розвиток тілесної рефлек-сі у дитини.

Фізичні вправи - спеціальні руху, а також складність ні види діяльності дитини, застосовувані як засоби фізичного виховання. Вони використовуються для совершенствова-ня життєво необхідних рухових навичок і сприяння Духовному розвитку дитини.

Термін «вправа» позначає неодноразові повторення Рухового дії.

Рухова діяльність - діяльність, що характеризує ак-тивність рухового апарату дитини.

Рухова активність - це основа індивідуального роз-ку і життєзабезпечення організму дитини. Вона підпорядкована ос-новному закону здоров'я: набуваємо, витрачаючи. теорія индиви-

дуального розвитку дитини заснована на енергетичному правилі рухової активності. Відповідно до цієї теорії, особливості енер-гетики на рівні цілісного організму і його клітинних елементів-тов знаходяться в прямій залежності від характеру функциониро-вання скелетних м'язів в різні вікові періоди. Двигун-ва активність є фактором функціональної індукції вос-становітельних процесів (анаболізму). Особливість останніх полягає не просто у відновленні початкового стану в зв'язку з мала місце черговий діяльністю організму, що розвивається, а в обов'язковому надмірному відновленні, тобто Ні-обходимо постійно збагачувати спадково зумовлений енергетичний фонд. Завдяки рухової активності дитина забезпечує собі фізіологічно повноцінне індивідуальний розвиток [2, с. 5-6].

Спорт - складова частина фізичної культури, система орга-нізації, підготовки і проведення змагань з різних комплексам фізичних вправ.

Поняття теорії і методики фізичного виховання, їх со-тримання, що виникло в різні історичні епохи розвитку об-щества, постійно удосконалюються, поглиблюються, уточнюються в міру розвитку науки.

ЗВ'ЯЗОК ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ з іншими науками

Інші науки (медико-біологічного циклу, такі, як фі-зіологіі, анатомія, медицина, біологія) вивчають процедури біологічного розвитку дитини. Кожна з вищеназваних наук изу-чає певну сторону фізичного розвитку. Теорія і мето-дика фізичного виховання як самостійна наука інтег-рірует досягнення суміжних наук і являє собою систему

педагогічних впливів для досягнення результатів фізич-ського виховання.

Вона спирається також на медико-біологічні та природно-наукові дисципліни - фізіологію, біомеханіку фізичних вправ, анатомію, педіатрію, нейропсихологию, гігієну, медико-педагогічний контроль і ін.

Дисципліни медико-педагогічного та психолого-педагогічного циклу вивчають певний бік фізичного роз-ку дитини. Теорія і методика фізичного виховання і роз-ку дитини - це основа системи педагогічного впливу для досягнення кращих результатів фізичного виховання.

Методологічною основою предмета є положення оте-кількісний і зарубіжних фахівців в галузі філософії, пси-хологіі, медицини, біології, фізіології та інших наук про взаємо-мосвязи і взаємозалежності розвитку рухових функцій і психіки дитини; життєво важливої ​​ролі рухової активно-сті як основи життєзабезпечення його організму.

Природно-наукову і психолого-педагогічну основу цієї теорії становить вчення І. М. Сєченова та І. П. Павлова про вис-шей нервової діяльності. Воно дозволяє зрозуміти закономірності формування рухових навичок, особливості побудови рухів і розвиток психофізичних якостей; методично пра-вильно побудувати процес навчання і виховання.

Спираючись на досягнення вікової фізіології, нейропсіхо-логії, дитячий організм розглядається як єдина саморегуля-руемой система, в якій взаємодіють керовані вищої нервової діяльністю фізіологічні, психологічні та функ-нальні процеси. Сучасна психофізіологія стверджуючи-ет: фізіологічне і психічне є функцією однієї і тієї ж рефлекторної відбивної діяльності. Дослідження показують, що психічна діяльність дитини носить умовах а-а-рефлекторний характер і формується протягом дитинства

під впливом виховання. Ці положення знайшли відображення в роботах І. М. Сеченова, І. П. Павлова, їх учнів і послідовно-телей - Н.І.Красногорского, Н.І.Касаткіна, Н.М.Щеловано-

Роботи психологів Л. С. Виготського, А. Н. Леонтьєва, С.Л.Ру-бінштейна, А. В. Запорожця свідчать, що жодне з ка-кість людської психіки - воля, пам'ять, мислення, творче-ство та ін . не дані дитині від народження в готовому вигляді. Вони фор-міруются як результат засвоєння дітьми досвіду, накопиченого попередніми поколіннями. Чи не дано у спадок і жит-ненно важливі рухові дії і руху.

Експериментальне доказ І. М. Сеченовим і І. П. Пав-ловим того, що психічна діяльність відбувається не само-довільно, а в тісній залежності від тілесної діяльності і від оточуючих умов зовнішнього світу, дозволило І.М.Сечено-ву стверджувати, що всі зовнішні прояви мозкової діяльно-сті людини дійсно можуть бути зведені на м'язове дви-ються.

Згідно психологічної теорії, дія є квінтес-сіни діяльного підходу до розвитку особистості [4]. На важ-ність цілеспрямованої роботи з розвитку та совершенствова-нию власних рухів вказували також такі вчені, як А. А. Ухтомський, Н. А. Бернштейн, А. В. Запорожець, А. Н. Леонтьєв-їв, С.Л. Рубінштейн.

Таким чином, підкреслимо ще раз, специфіку довільно-го дії становить його усвідомлення. Усвідомлене, розумне дей-ствие вимагає тренування рухового апарату за участю со-знання. Усвідомлена дія є не тільки швидким, але і

точним (дослідження Н.Д.Гордеевой, О.І.Кокаревой [5]). Од-ної з найважливіших проблем теорії і методики фізичного вос-харчування і розвитку є проблема перетворення руху ре-бенка у вільний розумне дію.

Вплив тіла на стан нервової системи величезна. Першо-початкове значення для протікання психічних процесів має фізична активність. Між діяльністю центральної нервової системи і роботою опорно-рухового апарату людини су-ществует найтісніший зв'язок. У скелетних м'язах знаходяться спе-цифические нервові клітини (пропріорецептори), які при м'язових скороченнях за принципом зворотного зв'язку посилають в мозок стимулюючі імпульси. Фізіологічні дослідження підтверджують, що багато функцій центральної нервової систе-ми залежать від активності м'язів.