З початком нового опалювального сезону в пресі як зазвичай розгорається дискусія: що краще для нашої великої і холодної країни - традиційні мережі центрального опалення або новомодні індивідуальні котельні. Здавалося б, на користь останніх свідчать солідні економічні викладки, великий досвід, накопичений західними країнами, кілька успішних російських проб і загальна тенденція розвитку багатостраждального вітчизняного ЖКГ. Але, розробляючи концепції і даючи безапеляційні рекомендації, чи не занадто ми захоплюємося? Так чи так уже застаріла і відстала від сьогоднішніх реалій централізована система опалення, і чи немає можливості і способів зробити її більш ефективною? Спробуємо розібратися в цьому непростому питанні.
Звертаючись до історії, можна побачити, що успішні спроби організації центрального опалення міських кварталів робилися ще в XIX в.
Викликані вони були як нагальною потребою, так і технічним прогресом.
Все логічно: простіше обслуговувати один великий нагрівальний котел. робити один димохід. підвозити пальне і т.п. Як тільки з'явилися електричні мережі і досить потужні надійні насоси, щоб перекачувати значні обсяги гарячої води, виникли і великі мережі централізованого теплопостачання.
З багатьох причин, як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, широкий розвиток централізованих систем опалення в Радянському Союзі почалося в 20-х роках XX ст. Об'єктивними причинами стали економічні та технічні доводи, а суб'єктивними - прагнення до колективізму навіть в такій суто побутової області. Розвиток тепломереж було пов'язано із здійсненням плану ГОЕЛРО, який і по сьогоднішній день вважають видатним інженерно-економічним проектом сучасності. Робота з прокладання комунікацій не переривалася навіть під час Великої Вітчизняної війни.
В результаті цих титанічних зусиль до кінця XX в. (А заодно до заходу існування СРСР) в країні налічувалося близько 200 тис. Км теплових мереж, так-сяк обігрівати більшість великих, середніх і навіть дрібних міст і селищ. Вся ця інфраструктура досить успішно справлялася, лагодилась і підтримувалася на працездатному рівні. Зворотною ж стороною по-своєму унікальною і досить ефективної системи стали надзвичайно високі тепло- і втрати енергії (в основному, за рахунок недостатньої теплоізоляції труб і енергоємних насосних підстанцій). Цього не надавалося великого значення - багатюща енергоресурсами країна не вважала витрат на теплоносії, і вихідні паром траншеї з зеленими травою були звичним зимовим пейзажем по всьому Радянському Союзу.
Тепловтрати на ще функціонують теплопроводах складають до 60%. Варто врахувати, що вартість прокладки 1 км теплотраси складає близько $ 300 тис. При цьому для того, щоб ліквідувати існуючий критичний знос тепломереж, потрібно замінити понад 120 тис. Км трубопроводів!
У ситуації, що склалася стало ясно, що для виходу з цієї надзвичайно складної ситуації будуть потрібні системні рішення, пов'язані не тільки з прямим вкладенням грошей в «точковий» ремонт теплотрас, а й з кардинальним переглядом всієї політики щодо ЖКК в загальному і централізованого опалення - зокрема . Саме тому і виникли проекти з переходу комунальної галузі на системи індивідуальних котелень. Дійсно, західний досвід (Італія, Німеччина) свідчив, що організація таких міні-котелень знижує тепловтрати і зменшує енерговитрати. При цьому, втім, ігнорувався той факт, що країни, де найбільш розвинені такі системи опалення, мають досить м'яким кліматом, та й застосовуються такі системи в будинках, які пройшли додаткове (і вельми недешеве!) Переобладнання.
Поки в Росії відсутня конкретна цільова програма санації житла, масовий перехід на автономні джерела теплопостачання виглядає, щонайменше, утопічно. Однак, треба визнати, що в ряді випадків вони можуть стати вельми вдалим рішенням: наприклад при будівництві нових районів, віддалених від загальних міських комунікацій, при неможливості великих земляних робіт або на Крайній Півночі, в умовах вічної мерзлоти, де прокладка теплоцентралей небажана з цілої низки причин. Але для великих міст автономні котельні не є реальною альтернативою центральному опаленню та, на думку фахівців, їх частка при самих райдужних перспективах не перевищить 10-15% від загального теплоспоживання.
У той час як у Центральній Європі активно лобіюють ідею автономного теплопостачання, в країнах Північної Європи (де клімат близький до нашого) централізоване теплопостачання, навпаки, вельми розвинене. Причому, що цікаво, багато в чому завдяки радянському досвіду.
У великих містах, таких як Гельсінкі і Копенгаген, частка центрального опалення наближається до 90%. Може виникнути цілком резонне питання: чому в Росії теплоцентралі - це головний біль комунальників і населення і чорна діра, що поглинає гроші, а в розвинених європейських країнах - спосіб дешево і ефективно доставити тепло туди, де це необхідно?
Відповідь на це питання є складним і включає в себе багато аспектів. Узагальнюючи, можна сказати, слідуючи відомій приказці: диявол сидить у деталях. А деталі ці досить прості: використовуючи сучасне обладнання, можна домогтися того, що тепловтрати в центральних мережах зведуться до мінімуму, а оскільки накладних витрат у великий ТЕЦ в перерахунку на опалювальну площу менше, то і вартість теплової одиниці теж нижче, ніж у автономного пункту.
Крім того, велика, добре оснащена ТЕЦ створює менше екологічних проблем, ніж кілька дрібних, що дають сумарно таку саму кількість тепла. Є і ще один аспект: теплотехніки знають, що тільки в великих установках можлива реалізація найбільш результативних термодинамічних циклів для когенерації (спільного виробництва теплової та електричної енергії), що є на сьогодні найбільш передовою технологією. Все це і призвело скандинавів до вибору на користь централізованого теплопостачання. Особливо цікавий у цьому контексті досвід самої енергоефективної країни Європи - Данії.
Економічність датських мереж центрального теплопостачання обумовлюється низькими втратами в трубопроводах завдяки введенню нових матеріалів і технологій: труб з полімерів (наприклад, розробки UPONOR), ефективної теплоізоляції і сучасного насосного обладнання. Справа в тому, що на відміну від більшості країн в Данії робота систем централізованого теплопостачання регулюється не зміною температури теплоносія, а зміною швидкості циркуляції, автоматично підлаштовується під попит споживачів. При цьому широко поширене застосування насосів з частотним регулюванням, що дозволяють значно знизити енергоспоживання. У цій ніші лідируюче положення займає насосне обладнання концерну GRUNDFOS. його використання дозволяє заощадити до 50% споживаного насосами електрики.
Завдяки перерахованого комплексу інновацій, тепловтрати магістральних і розподільних трубопроводів Данії складають всього близько 4%, при цьому ККД ТЕЦ досягає 90%. На сьогодні в країні залишилося 170 тис. Будівель (із загальної кількості в 2,5 млн), які не підключені до централізованого теплопостачання. Велика їх частина повинна найближчим часом перейти на централізоване теплопостачання.
У Данії законодавчо закріплено, що місцева влада несуть відповідальність за виконання програм тепло- та енергозбереження і гарантують екологічну та економічну їх коректність. Це в цілому по країні призвело до того, що майже всі нові будівлі проектуються з урахуванням підключення до централізованого теплопостачання. Системи централізованого теплопостачання використовуються повсюдно в районах щільної забудови, причому ТЕЦ, що використовують когенерацію енергії, становлять більшість серед енерговиробних підприємств.
В результаті цих реформ за 30 років Данія стала енергоефективної країною Європи, де тарифи на тепло і електроенергію не тільки не ростуть, але часто знижуються. При цьому екологічна обстановка в цілому по країні явно покращилася.
На цьому переконливому прикладі чітко видно, що централізоване теплопостачання аж ніяк не є чинником, що стримує розвиток ЖКК.
Більш того, централізоване теплопостачання стало причиною значної економії енергії та тепла і поліпшення як якості життя, так і екологічної обстановки.
Можна заперечити, що досвід Данії непридатний в нашій обтяженої безліччю проблем країні. Однак почалася реформа комунального комплексу повинна сприяти залученню інвестицій в цю сферу господарської діяльності і цими вливаннями треба розпорядитися по можливості розумно. Тим більше, що і в Росії вже існує позитивний досвід реконструкції центрального теплопостачання, який використовує в т.ч. і досвід Данії в цій області. Наприклад, в Іжевську на кошти кредиту Міжнародного Банку Реконструкції та Розвитку в рамках оздоровлення комунального господарства була проведена санація зношених тепломереж. Проект включав в себе в тому числі і модернізацію кількох десятків квартальних ІТП і внутрішньоквартальних мереж тепло- і водопостачання. При цьому була проведена повна заміна теплообмінників на сучасні пластинчасті моделі, коефіцієнт корисної дії яких близько 98%, високоефективне регулюючий і насосне обладнання. У оновлюваних системах були встановлені нові мережеві насоси GRUNDFOS серії ТР, циркуляційні насоси систем опалення і насоси CRE з частотно-регульованим електроприводом для системи гарячого водопостачання. Треба сказати, що завдяки економії електроенергії це обладнання окупило себе вже через 2 роки експлуатації, при цьому система була повністю автоматизована.
Одночасно проводилася модернізація тепломереж із застосуванням сучасних пластикових попередньоізольовані труб і ефективної теплоізоляції, що дозволило знизити тепловтрати в трубопроводах в 2-3 рази і збільшити термін служби труб за рахунок багаторазового уповільнення корозії.
В результаті була отримана оновлена ефективна система централізованого опалення і ГВП, при цьому виплати по кредиту не лягли важким тягарем на бюджет, оскільки економія тепла і енергії виявилася настільки значною, що з лишком окупала ці витрати.
Таким чином, дискусії про доцільність модернізації і розвитку існуючих систем центрального теплопостачання або тотальної заміни їх на автономні теплові пункти, дахові котельні і поквартирне опалення варто відволіктися від політичних аспектів і звернути увагу на досвід розвинених і успішних країн. А він показує, що в складному комплексі житлово-комунального господарства не існує єдиних рішень на всі випадки життя, і не варто відмовлятися від давно перевірених часом і практикою схем, підкоряючись тільки віянням моди. Зарубіжний досвід показав, що при використанні сучасного обладнання та матеріалів реконструйоване централізоване опалення в комплексі з іншими технічними рішеннями (в т.ч. і індивідуальними системами теплопостачання) може стати ключем до розвитку нових енергозберігаючих технологій і оновленню всього ЖКК.
за матеріалами журналу Євробуд.