Фауст і Мефістофель в трагедії Й. В. Гете «Фауст»
Хто шукає, змушений блукати.
Прогресивна культура утверджувалася в Німеччині в борь-бе з національної відсталістю. Розвиваючись у важких умов-ях, література Німеччини висунула чимало великих художни-ков-гуманістів, чия творчість увійшла до скарбниці миро-вої літератури. Твір Гете «Фауст» належить до числа кращих створінь художньої думки людства. Воно говорить про духовні устремління людини, про його долю і діяння, про боротьбу добра і зла, про людину і світ.
Ось уже близько двох століть «Фауст» великого письменника, мислителя хвилює, захоплює, спонукає до роздумів про сенс і призначення людського життя все нові поколе-ня людей різних країн, різного віку, професій.
Трагедія, створена Гете, надихає художників, иллю-стрірующіх її сторінки, композиторів, які пишуть музику на її текст.
Хто ж такий Фауст? Що так приваблює в цьому образі?
Фауст - історична особистість, середньовічний вчений. Народна легенда наділила Фауста потужної тягою до знань. Чи не боячись пекла, він вступає в угоду з дияволом заради знань і радощів земного життя.
Герой Гете - універсальна особистість, символ чоловіча-ства, що шукає істину і спрямованого вперед.
Гете писав «Фауста» все своє життя. Фауст рухається стрем-ленням знайти такий спосіб існування, при якому мрія і дійсність, небесне і земне, душа і плоть Совпа-дуть, зіллються. Це було вічною проблемою і для самого Гете.
Фауст йде на угоду з Мефістофелем тому, що рис повинен дати Фаусту момент повного задоволення життям і собою, коли б Фауст міг вигукнути: «Зупинись, мгно-венье! Ти прекрасно! »Тільки в цьому випадку Мефістофель заволодіє душею Фауста.
Але Фауст не може зупинитися у своїх шуканнях. Він завжди буде йти вперед. Мефістофель ж стане йому і помічником, і перешкодою на цьому шляху.
Тут же перед нами протиставлення: Фауст - Мефіс-тофель.
Хто ж такий Мефістофель? Це не просто чорт з казки. «Я дух, завжди звик заперечувати», - говорить він. Як і Фауст, він символізує істотні життєві початку. Мефістофель - символ сили заперечення. Але ж без негативні-ня не буває і творення. Ось чому Мефістофель може сказати про себе: «Частина сили тієї, що без числа творить добро, бажаючи усьому зла». Чи не буде також помилкою бачити в Фаусті і Мефістофеля дві сторони єдиної натури людини: вдихніть-венний ентузіазм і глузливу тверезість. І не випадково Гете дав Мефистофелю чимало власних думок.
Саме Мефістофель стає провідником Фауста в його життєвих мандрах. Він потрібен Фаусту, тому що не можна рухатися вперед, не залишаючи позаду того, що вже пережило себе. Але, чужий творення, Мефістофель здатний допомагати лише до певних меж.
У першій частині віхи мандрівок героя - льох Ауербаха в Лейпцигу, кухня відьми, зустріч Фауста з Гретхен і її трагічна втрата.
Фауст розуміє, що він винен в загибелі Гретхен, і це свідомість змушує ще сильніше відчувати свою відповідь-ність. Змужнілим він піднімається на новий щабель мандрів, що розвиваються в другій частині трагедії в сфері суспільного життя. Зображення виходить тут за преде-ли конкретних місця і часу і отримує широкий загально-жавного сенс.
Фауст не хоче зупинити мить життя. Обумовлений-ва формула звучить в устах Фауста не як твердження, а як припущення.
У фіналі Фауст зображений сліпим. Гете дає зрозуміти, що Фауст бачив картини вільного розквіту рідного краю не наяву, а думкою. В реальності ж до нього прибл-жается смерть. Духи померлих (лемури) копають Фаусту могилу. Мефістофель радісно метушиться, вважаючи, що раз формула вимовлена, значить, він виграв суперечку. Але і вмираючи, Фауст бере над ним перемогу. Ангели забирають у Мефістофеля душу Фауста. Дія переноситься на небо і ми чуємо: «Чиє життя в прагненнях пройшла, того врятувати ми можемо».
Фінал - це апофеоз безсмертної сутності Фауста, апофеоз Людини, в якому ніщо не може знищити людяність, любов, вільний шукає розум. Провівши Людини через випробування і спокуси, Гете впевнено стверджує його велич перед лицем природи, історії, Вселить-ної, стверджує перспективи вільного розвитку людини і людства.