ХЛОПЕЦЬ З СУСІДНЬОГО БУДИНКУ
В той день Бетсі була дуже схвильована. На довгі літні канікули повертався зі школи її старший брат Піп. Вона не бачила його цілих три місяці і дуже сумувала. Тепер вони знову будуть разом.
- Як здорово, що Ларрі і Дейзі приїдуть завтра, - сказала вона матері.
Ларрі і Дейзі - друзі Піпа - були старше Бетсі, але брали її грати з собою. У минулі канікули, на Великдень, у них було таке незвичайне пригода! Вони вчотирьох і ще один хлопчик зі своїм собакою знайшли, хто підпалив старий будиночок.
- Ми були справжньою П'ятіркою Тайноіскателей, - сказала Бетсі, згадуючи ту історію. - Адже ми розгадали всю таємницю до кінця, правда, мам? От би розслідувати ще що-небудь загадкове!
- Ну, з цим згорілим будиночком вам тоді просто пощастило, - сказала вона. - Навряд чи буде що-небудь таємниче, так що не чекай, Бетсі. І давай-ка, квапся. Пора зустрічати Піпа.
Піп був такий радий знову потрапити додому! Він носився по саду як очманілий, розглядаючи то одне, то інше. Йому здавалося, він не був тут цілу вічність.
Його сестричка крутилася навколо нього, розмовляючи без угаву. Вона обожнювала Піпа, але він не дуже-то помічав її. Для нього вона як і раніше залишалася маленькою дівчинкою, яка все ще любить грати в ляльки і пхикає, варто їй тільки впасти.
- Ларрі і Дейзі приїжджають завтра, - захекавшись, випалила Бетсі. - Піп, ти думаєш, ми зможемо знову стати П'ятіркою Тайноіскателей, а?
- Якщо буде що розслідувати, дурненька, - відповів Піп. - Так! Я не сказав тобі - Фатти приїжджає. Його батькам так сподобався Пітерсвуд, що вони купили тут маленький будинок, і Фатти буде з нами все канікули.
- Ось чудово! - захоплено вигукнула Бетсі. - Я люблю Фатти. Він добрий. Тоді ми вже точно зможемо стати П'ятіркою Тайноіскателей. Піп, і Бастер приїде, так?
- Природно, - відповів хлопчик. Бастером звали маленького чорного скотч-тер'єра. Діти обожнювали його.
- А ти звідки знаєш, що Фатти приїде? - запитала Бетсі, продовжуючи скакати навколо брата.
- Він написав мені, - відповів Піп. - Стривай! Так ось же лист. Там і тобі привіт.
Хлопчик поліз в кишеню і витягнув звідти зім'ятий конверт. Бетсі з нетерпінням взяла лист. Воно було дуже коротке і написано надзвичайно акуратним почерком.
Дорогий Піп. Поспішаю повідомити, що мої батьки купили Білий Дім неподалік від вас, так що на канікулах побачимося. Сподіваюся, нам трапиться якась нова історія для розслідування. Було б здорово знову стати П'ятіркою Тайноіскателей. Привіт малятку Бетсі.
Ваш Фредерік Алджернон Троттевілл.
- Чому він не підписався «Фатти»? - запитала Бетсі. - Мені здається, Фредерік Алджернон Троттевілл звучить так по-дурному.
- Так, Фатти любить повипендріваться. Сподіваюся, він приїде не таким воображалой, як в минулий раз. Пам'ятаєш, як він величався і хвалився своїми синцями, коли звалився зі скирти?
- Так, це були першокласні синці, - відповіла Бетсі. - А як вони змінювали кольору, пам'ятаєш? От би мені такі!
Ларрі і Дейзі приїхали на наступний день. Ковтнувши чаю, вони відразу побігли до Піпу і Бетсі. Як добре зібратися всім разом знову. Правда, були моменти, коли Бетсі відчувала себе трішки не при справах. Адже вона одна не відвідувала школу-інтернат і не завжди розуміла, про що говорять інші.
«Як би мені хотілося бути старше, - думала вона тисячу разів. - Ларрі тринадцять, всім по дванадцять - на цілу вічність більше, ніж мені. Я ніколи не наздожену їх ».
Не встигли вони обмінятися новинами, сміючись і весело розмовляючи, як побачили, що мчить по вуличці маленького чорного песика. Добігши до дітей, він як дзига закрутився між ними, збуджено повискуючи.
- Бастер! Бастер! Ти приїхав! - радісно кричала Дейзі. - Хороший Бастер, хороший! Ух, як ти од'ївся!
- Привіт друже! Радий бачити тебе, старий!
- Бастер, милий, я так сумувала без тебе!
Діти настільки захопилися метушнею з Бастером, що не помітили його господаря, який повільно наближався до них. Бетсі побачила його першої. Вона схопилася на ноги і з радісним криком кинулася йому назустріч. Фатти був дуже задоволений. Йому подобалася маленька Бетсі. Він обійняв її у відповідь.
Всі почали усміхатися, вітаючи його.
- Здорово, Фатти, - сказав Ларрі. - Ти, здається, в хорошій формі.
- Я - в повному порядку, - відповів Фатти без удаваної скромності.
- Так, Фатти в своєму репертуарі, - не без іронії відповів Піп. - Ще скажи - і мізки на вищому рівні, як завжди, ну - просто перший учень у школі.
- Гаразд, мовчи, - відповів Фатти, дружелюбно грюкнувши Піпа по плечу. - Та вже ж не вам чета. Ви, я дивлюся, не дуже-то на висоті.
Як же здорово валятися на траві, грати з Бастером, нічого не робити, знаючи, що попереду вісім, а то й усі дев'ять тижнів літніх канікул. Ні тобі уроків, ні правил, ні правописі. Ні, годі й казати, літні канікули - це річ!
- Нічого новенького, Бетсі? - запитав Фатти. - Чого-небудь такого загадкового не передбачається? Або якогось заплутаного ділка? Ми все-таки ще П'ятірка Тайноіскателей, не рахуючи собаки, не забувайте!
- Ну так! - зраділа Бетсі. - Тільки поки нічого підходящого. Я навіть Пошліпроча не бачила вже сто років.
Прізвисько «Пошліпрочь» хлопці дали місцевим поліцейському містеру Гуну [1]. Де б він не зустрів їх, тут же починав кричати: «А ну, пішли геть!», За що і отримав це прізвисько. Він не любив дітей, і вони відповідали йому тим же.
- Так, з новинами не дуже, - сказав Піп. - Схоже, в Пітерсвуде взагалі нічого не сталося з тих пір, як ми поїхали в школу.
- Ой! Зовсім забула! Якісь нові сусіди приїхали, - повідомила Бетсі. Будинок по сусідству був порожній вже не менше двох років.
Всі подивилися на неї з цікавістю.
- Діти є? - запитав Піп.
- Ні-і, - відповіла вона. - У всякому разі я так думаю. Правда, я бачила там одного великого хлопця, але він, по-моєму, просто працює в саду. Я іноді чую, як він свистить. У нього так здорово виходить! Так! Там ще багато кішок!
- Котів? Яких кішок? - запитав Піп з подивом, а Бастер при згадці кішок нагострив вуха і насторожився.
- У них у всіх такі темно-коричневі мордочки, темно-коричневі хвости і лапи, - почала розповідати Бетсі, - а вся шерсть кремового кольору. Ще я бачила там дівчину, яка доглядає за ними, вона тримала одну кішку на руках. Така незвичайна!
- Так це, напевно, сіамські кішки, - сказав Ларрі. - У них ще очі блакитні, так?
- Не знаю, - відповіла Бетсі. - Я була далеко і не розгледіла. І взагалі у кішок зелені очі, а не блакитні.
- У сіамських - блакитні, - підтвердив Фатти. - Я знаю, у моєї тітки була сіамська кішка - красива! Її звали Патабанг. Вони дуже дорогі.
- Сходити б як-небудь подивитися, а? - сказала Дейзі, подумавши, що кішка з темно-коричневої мордочкою, лапами і хвостом і з вовною кремового кольору - це дуже вражаюче!
- А хто там живе?
- Якась леді Кендлінг, - відповіла Бетсі. - Я її ніколи не бачила. Мені здається, її часто не буває.
Хлопці базікали, лежачи на спині, а Бастер бігав від одного до іншого, намагаючись лизнути кожного в обличчя. Діти верещали і відштовхувати від нього.
Несподівано з боку стіни, розгороджують ділянки, почувся приємний свист. Чудовий, чистий і мелодійний.
- Це той самий хлопець, я вам говорила, - захвилювалася Бетсі. - Правда, красиво?
Ларрі підійшов до стіни, схопився на великий квітковий горщик і заглянув на ту сторону. Він побачив хлопчика років п'ятнадцяти, вірніше, здорового хлопця з круглим рум'яним обличчям і яскраво-синіми очима. Малий, мабуть, копав грядку під самісінькою стіною. Поглянувши на Ларрі, він широко і дружелюбно посміхнувся, демонструючи сліпучо-білі зуби. Рот його, здавалося, був забитий ними вщерть.
- Привіт, - сказав Ларрі. - Ти тут садівник?
- Як же! Ні, звичайно, - посміхнувся хлопець ще ширше. - Я тільки помічник. Садівником тут містер Таппінг. Ну, знаєш, цей, ніс гачком і злющий ... - Ларрі уявив собі містера Таппінга і вирішив, що виглядає він, мабуть, не дуже привабливо. Та й прізвище не дуже ... [2] Швидким поглядом він обвів сад, але містера Таппінга поблизу не виявилося.
- Слухай, а можна як-небудь зайти подивитися на кішок? - запитав Ларрі. - Адже це сіамські кішки у леді Кендлінг, так?
- Ага. Симпатичні звірятка. Гаразд, тільки приходьте, коли містера Таппінга не буде. Він веде себе, ніби все тут його - кішки, ну і все таке. Приходьте завтра. Він кудись іде, а міс Хармер, ну, яка приставлена до кішок, вам дозволить.
- Гаразд, - зрадів Ларрі. - Тоді до завтра! Слухай, а як тебе звати?
Хлопчик не встиг відповісти. Зовсім поблизу почувся злісний окрик:
- Луки! Луки! Ти де? Так і не прибрав цю купу сміття? Чортів хлопець, ніякої користі від ледаря!
Луки підняв на Ларрі свої сині очі. У них був переляк.
- Це він, - прошепотів хлопчик, - містер Таппінг. Я пішов. До завтра. - Він перекинув через плече ганчірку і побрів по стежці. Ларрі зістрибнув назад і повернувся до своїх.
- Він помічник садівника. Його звуть Луки. Славний малий. Я думаю, він і мухи не образить, у всякому разі гусей дражнити не стане.
Бетсі відчула, що і вона не стала б ... Вони такі великі і шиплять ...
- Ми підемо дивитися кішок? - запитала вона. - Я чула, ви щось говорили про це.
- Так, завтра, після обіду, коли садівник піде, - відповів Ларрі. - Махном через стінку, і краще, мабуть, не брати Бастера. Самі знаєте, яка у нього з кішками любов.
Бастер загарчав, почувши ненависне слово. Кішки! І навіщо ходити дивитися на них? Дурні, безмозкі тварини, з лапами, повними цих огидних голок і шпильок! Кішки гарні тільки для одного - щоб на них полювати!
По-англійськи його прізвище звучить як «Тупіцин» або «Болванкін»