Латинська належить до італійської гілки індоевр-пейських сім'ї мов. Він називається «латинським» (LinguaLatina), так як на ньому говорили латини (Latini-одне з племен давньої Італії), що населяли невелику область Лацій (Latium), располо-женную в нижній течії річки Тібр. Центром цієї області в VIII ст. до н. е. (В 753 р як вважають стародавні історики) стало місто Рим (Roma \ тому жителі Лация називали себе також «римляни» (Romani). На північний захід від римлян жили етруски-народ давньої і високорозвиненою культури. Про взаємовідносини римлян і етрус- ков майже не збереглося історично достовірних відомостей, одна-ко відомо, що з 616 по 509 рр. до н. е. в Римі правили етруські царі. Отже, протягом якогось періоду Рим знаходився в залежності від свого могутнього сусіда і тільки з 509 м він стає незалежною республікою. Етруски справили величезний в Ліянь на культурний розвиток всієї Італії, особливо Риму. У латинську мову увійшло багато етруських слів. Сам же етруська мова сильно відрізняється від латинського; численні етруські напис-сі не розшифровані досі. Інші ж мови Італії, важливіше-шими з яких є ОССК і умбрскій, споріднені латин-ському і поступово були їм витіснені.
У своєму історичному розвитку латинську мову пройшов кілька етапів (періодів):
1. Період архаїчній латині: від перших збережених писемних пам'яток до початку I в. до н. е. Найдавніші пам'ятних-ки датуються приблизно VI ст. до н. е. і їх дуже небагато. Це уривок сакральної написи на уламках чорного каменю (знайдений в 1899 р при розкопках Римського форуму); напис на так називає-мій пренестінской фібули (золотий застібці, знайденої в 1871 р в місті Пренесте, недалеко від Риму) '; напис на глиняній посудині, відома як напис Дуеноса. Значно зростає число па-мятніков, починаючи з III ст. до н. е. Це пов'язано зі зростанням могутності Риму, підкорив в цей час більшу частину Італії. Завоювання грецьких міст на півдні Італії призвело до проникнення в Рімс-кое суспільство елементів грецької культури і освіченості, що стимулювало появу літературних творів і на латінс-ком мовою. Початок цьому процесу було покладено полоненим греком, згодом вольноотпущенником, Ливием Андроник, який переклав на латинську мову «Одіссею» Гомера. З латинських авто-рів цього періоду нам відомі імена драматурга і письменника Гнея Невия (збереглися уривки комедій), епічного поета і драматурга Квінта Еннія (збереглися уривки з різних творів);
найбільшими ж представниками архаїчного періоду в області літературної мови є комедіографи; Тит Макций Плавт (бл. 254-ок. 184 до н. Е.), Від якого збереглося 20 комедій цілком і одна в уривках; Теренцій (190-159 до н. Е.), Від якого до нас дійшли всі шість написаних ним комедій. Крім того, від середини Ill-початку II ст. до н. е. дійшли многочіс-лені надгробні написи і офіційні документи. Все це дає багатющий матеріал для вивчення характерних рис архаїчній латині.
У більшості вищих навчальних закладів нашої країни изуча-ється латинську мову саме цього періоду-класична латинь.
Період формування і розквіту класичної латинської мови був пов'язаний з перетворенням Риму на найбільше рабовладель-чеський держава Середземномор'я, підпорядкувавши своїй владі великі території на заході і південному сході Європи, в північній Африці і Малій Азії. У східних провінціях римського государ-ства (в Греції, Малій Азії і на північному узбережжі Африки), де до моменту завоювання їх римлянами були широко поширені грецьку мову і високорозвинена грецька культура, латинська мова не набув великого поширення. Інакше йшла справа в західному Середземномор'ї.
До кінця II ст. до н. е. латинську мову панує не тільки на всій території Італії, але в якості офіційного державним-ного мови проникає в підкорені римлянами області Піренеїв-ського півострова і нинішньої південної Франції, де тоді була римська провінція- Gallia Narbonensis-Нарбонская Галлія. Як і корінь решті Галлії (в цілому це територія сучасних Франції, Бельгії, почасти Нідерландів і Швейцарії) заверши-лось в кінці 50-х рр. I в. до н. е. в результаті тривалих військових дій під командуванням Юлія Цезаря. На всіх цих територій-ях поширюється латинську мову, до того ж не тільки через офі-ціальні установи, а й в результаті спілкування місцевого населення з римськими солдатами, торговцями, переселенцями. Так відбувається романізація провінцій, т. Е. Засвоєння місцевим населенням латинської мови і римської культури. Романізація йде двома шляхами: зверху, зокрема, через відкриття римських шкіл для дітей місцевої знаті, де навчали літературному латинської мови; і знизу, через живе спілкування з носіями розмовного латинсько-го мови.
Латинська в його народній (розмовної) разновіднос-ти-так звана вульгарна (в значенні-народна) латинь- з'явився мовою-основою для нових національних мов, об'єднує-мих під загальною назвою романських (від лат. Romanus "римський"). До них належать італійську мову, створений на території Апеннінського півострова в результаті історичного зміни мови латинського, французький і провансальський мови, що розвинулися в колишній Галлії, іспанська та португальська-на Піренейському півострові, ретороманскій- на території римської колонії Реции (в частині нинішньої Швейцарії і північно -Східної Італії), румунський-на території римської провінції Дакії (нинішня Руми-ня), молдавський і деякі інші.
При спільності походження романських мов між ними є й істотні відмінності. Це пояснюється тим, що латінс-кий мова проникала на завойовані території на протязі не-скількох століть, протягом яких сам він як мова-основа неяк-до видозмінювався і вступав в складну взаємодію з місцевими племінними мовами та діалектами. Відомий відбиток на метушні-кавшіе родинні романські мови наклало також відмінність в історичній долі територій, на яких вони формувалися протягом тривалого часу.
Спільність романських мов найбільш наочно преслежівается в лексиці, що можна спостерігати на наступних прикладах:
Ця спільність простежується, хоча і не так чітко, і в морфології, особливо в дієслівної системі. Спадщиною латинського є в романських мовах також причетні і інфінітивні конструкції.
Спроби римлян підпорядкувати себеГерманскіе племена, неод-нократно предпрінімаешіеся на рубежі I ст. до н. е. і I ст. н. е. не мали успіху, але економічні зв'язки римлян з германцями сущес-твовала тривалий час; вони .шлі переважно через римські колонії-гарнізони, розташовані уздовж Рейну і Дунаю. Про це нагадують, наприклад, назви німецьких міст Кб1д (з лат. Colonia "поселення"), Koblenz (з лат. Confluentes, букв. «Стікає-щіеся» -Кобленц розташований у збігу Мозеля з Рейном), Re-gensburg (з лат . Regina castra), Відень (з Vindobona) идр. Латинсько-го походження в сучасній німецькій мові слова Rettich (з лат. Radix "корінь"), Birne (з лат. Pinim "груша") та ін. Позначимо ющіе продукти римського сільського господарства, які вивозили за Рейн римські купці, а також терміни, пов'язані з будівельно-му справі: Mauer (з лат. murus "кам'яна стіна", на відміну від нім. Wand, букв. "тин"), Pforte (з лат. porta "ворота"), Fenster (з лат. fenestra "вікно"), Strasse (з лат. stratavia "мощена дорога") і багато інших.
Перші контакти римлян і, отже, латинської мови з населеніемБрітаніі відносяться до 55-54 рр. до н. е. коли Цезар під час воєн в Галлії здійснив два походи в Британію. Однак це були короткочасні експедиції, які не мали серйозних наслідків. Завойована була Британія через 100 років, в 43 р. Н.е. е. і залишалася під владою римлян до 407 року. Найбільш древніми слідами латинської мови в Британії є назви, міст з складовою частиною -Chester, -caster або -castle від лат. castra "військовий табір" і castellum "зміцнення", fbss - OTfossa "рів", col (n) від colonia "поселення". Пор. Manchester, Lancaster, Newcastle, Fossway, Fossbrook, Lincoln, Colchester.
Завоювання Британії в V-VI ст. німецькими племенами англів, саксів і ютів збільшило число латинських запозичень, засвоєних британськими племенами, за рахунок слів, вже сприйнятих германцями від римлян до їх переселення в Британію. Пор. лат. vinum, ньому. Wein, англ. wine; лат. strata, ньому. Strasse, англ.street; лат. campus "поле", ньому. Kampf, англ. camp.
Значення латинської мови для поступового і тривалого формування нових західноєвропейських мов зберігається і після падіння Західної Римської Імперії. Латинська продовжував залишатися мовою держави, науки і школи в раінсфеодальном Франкської королівстві (утворилося в кінці V ст.), Яке поглинуло значну частину території Західної Римської імперії; по-латині написані, зокрема, «Історія франків» Григорія Турського (540 - 594) - майже єдиний літературний джерело з ранньої полі-тичної історії франків, «Життєпис Карла Великого» його сучас-ником Ейнхарда. Після того як Франкська імперія розпалася в 843 р на самостійні держави Західної Європи (Італію, Францію і Німеччину), відсутність в них протягом декількох століть національних літературних мов змушувало вдаватися в зносинах між ними. до допомоги латинської мови. Протягом всіх середніх століть і пізніше латинська мова була мовою католицької церкви, початок чого було покладено вже згадуваними християнськими письменниками пізньої импе-рії.
Виняткова роль класичної латинської мови в епоху зростання-дження (XIV-XVI ст.), Коли гуманісти, які представляли про-грессивного • течії в ранній західноєвропейській культурі, проявляли величезний інтерес до античності і коли письменники, користуючись латинською мовою, прагнули наслідувати античним зразкам , особливо мови Ціце-рона. Для прикладу досить назвати імена писали латинською мовою Томаса Мо р а (1478- 1535) в Англії, Еразма Роттердам-ського (1466 - 1536) - в Голландії, Томмазо Кампанелла (1568-1639) -в Італії.
Латинська стає в цей період найважливішим засобом міжнародного культурного і наукового спілкування.
Багатовікове поширення латинської мови викликало не-обходимость ґрунтовного вивчення його в школах, складалися словники, видавалися переклади; це також сприяло проникно-вению відповідної латинської лексики в нові західноєвропейської-пейських мови. Наприклад, латинські слова з галузі освіти і школи - magister "наставник", "вчитель", schola "школа", tabula "дошка" - увійшли в сучасні живі мови у вигляді англ. master, school, table і німий. Meister, Schule, Tafel. Латинського происхожде-ня ньому. schreiben, Schrift (з scribere "писати", scriptum "напи-санне"). На англійську мову латинська лексика зробила істотний ное вплив також і через французьку внаслідок завоювання Англії в другій половині XI ст. французькими норманами. Пор. англ. noble, victory, art, color СЛАТ. nobilis, victoria, ars, color. Багато запозичень було зроблено англійською мовою в епоху Возрожде-ня і безпосередньо з латинського.
Аж до XVIII ст. латинь залишалася мовою дипломатії і меж-родного мовою науки. Зокрема, на латинській мові склад-льон перший документ в історії російсько-китайських відносин-відомий Нерчинський договір 1689 г. На латині писали свої твори голландський філософ Б. Спіноза (1632 1677), англійський учений І. Н ь ю т о н (1643 - 1727), М.В.Ломоно-сов (1711- 1765) і багато інших.
Був період в культурному житті Європи, коли без знання латин-ського мови неможливо було здобути освіту.
Ь даний час значення латинської мови, природно, не настільки велика, проте він відіграє дуже важливу роль в системі гуманітарної освіти.
Латинська, як уже було сказано, необхідний при вивченні сучасних романських мов, оскільки історія цих мов, багато фонетичні та граматичні явища, особливості лек-Сікі можна зрозуміти лише на основі знання латинської. Ска-занное, хоча і в меншій мірі, відноситься і до тих, хто вивчає германські мови (англійська, німецька), на граматичну та, особливо, лексичну систему яких латинська мова також ока-зал великий вплив. Безсумнівну допомогу надасть латинську мову і філологу-русистів, бо тільки він дозволяє пояснити різницю в значенні та орфографії таких слів, як, наприклад, «компанія» і «кампанія»; орфографію слів з так званими «непроверяеми-ми» голосними, типу "песиміст», «оптиміст»; наявність одного кор-ня, але в трьох варіантах в словах «факт», «дефект», «дефіцит» і т.д.
Латинська безумовно необхідний історику, притому не толь-ко фахівця з античної історії, що само собою зрозуміло, але і тим, хто вивчає апоху середньовіччя, всі документи якої напи-сани на латинській мові.
Не може обійтися без вивчення латинської мови і юрист, так як римське право лягло в основу сучасного західноєвропейського-го права і, за посередництвом візантійського, вплинуло на найдавніші джерела російського права (договори руських з греками, Російська правда).
Не підлягає сумніву необхідність вивчення латинської мови в медичних і ветеринарних інститутах, на біологічних і есстественно факультетах університетів.
На закінчення слід зазначити, що латинська мова, поряд з давньогрецьким, і в даний час служить джерелом для обра-тання міжнародної суспільно-політичної та наукової тер-Мінологіі.